"Коаліція охочих" і 800 мільярдів на зброю: яка роль України в новій архітектурі безпеки Європи

У березні 2025 року ЄС оголосив низку амбітних безпекових ініціатив, які у випадку успішної реалізації значно розвинуть архітектуру європейської безпеки поза механізмами НАТО. Що більш важливо – прямо чи опосередковано вони сприятимуть зміцненню безпеки України.

Хоча ЄС не вперше вдається до переосмислення своєї обороноздатності та гучно оголошував про свої нові безпекові плани, їхня реалізація залишала бажати кращого. Однак, схоже, що російсько-українська війна та політика адміністрації Трампа таки зрушили камінь, а Європа поставила собі завдання стати більш самостійною та спроможнішою в безпековому аспекті.

Серед основних новацій: створення спеціального формату підтримки України під назвою "Коаліція охочих", презентація масштабного плану переозброєння Європи на суму до 800 мільярдів євро, а також оприлюднення Білої книги "Європейська оборонна готовність 2030" (White Paper for European Defence Readiness 2030). Детальніше про це та інше читайте в матеріалі 24 Каналу.

Більш охочий "Рамштайн": що відомо про "Коаліцію охочих" для допомоги Україні

Новий безпековий формат, відомий як "Коаліція охочих", виник у відповідь на потребу розглянути потенційні гарантії безпеки для України після завершення бойових дій. 27 березня в Парижі відбувся вже третій саміт цієї коаліції за участю лідерів майже 30 держав, керівництва ЄС і НАТО.

Формат є міждержавним і добровільним: до нього долучилися більшість європейських країн (зокрема й не члени ЄС, як-от Велика Британія, Норвегія, Туреччина), тоді як Сполучені Штати утрималися від прямої участі.

Ініціаторами виступили Франція та Британія – дві ядерні держави Європи, які взяли на себе роль "співлідерів" коаліції. Вперше про ідею такого об'єднання заявив британський прем’єр Кір Стармер на початку березня, і відтоді Париж та Лондон спільно мобілізували союзників для підтримки України поза межами формальних структур НАТО чи ЄС.

Важливо розуміти, що коаліція не є оборонним союзом із юридично зобов'язувальним договором, натомість це політична платформа для координації військової допомоги та вироблення спільних безпекових рішень. Інакше кажучи, механізм взаємодії, що дуже нагадує Контактну групу з оборони України – так званий формат "Рамштайну".

На паризькому саміті учасники підтвердили готовність і надалі посилювати українську армію – фактично будувати її як "наріжний камінь" майбутньої безпеки України. Було домовлено про:

• нові пакети оборонної допомоги;
• розширення доступу України до розвідданих і супутникових спостережень;
• надання боєприпасів зі складів союзників;
• а також про інвестиції у виробництво українських дронів і ракет.

Важливо! Коаліція має діяти за принципом гнучкої участі: для ухвалення рішень не потрібен консенсус усіх членів, що підвищує ефективність і швидкість дій.

Це суттєва відмінність від підходу ЄС, де в питаннях безпеки традиційно вимагалася одностайність – тепер група більш рішучих країн може рухатися вперед, не витрачаючи час на переконання скептиків, аби розблокувати рішення.

Зустріч у форматі "Коаліції охочих" для допомоги Україні в Парижі / Фото ОП

Окрім негайної допомоги, коаліція обговорює й довгострокові механізми гарантування безпеки України після війни. Головна ідея – створення так званих "Сил гарантування" (reassurance force), куди увійшли б підрозділи різних країн-союзників. Ця багатонаціональна "сила впевненості" могла б бути розгорнута для стримування нової агресії Росії в разі укладення перемир'я або мирної угоди.

• Формат її реалізації ще дискутується: Франція та Британія запропонували розглядати навіть базування обмеженого контингенту в Україні, хоча низка партнерів ставиться до цього доволі обережно). До прикладу, Італія прямо заявила, що не планує відряджати свої війська.
• Один із компромісних сценаріїв – розміщення сил стримування в сусідніх з Україною країнах (Польща, Румунія тощо) або ж надання коаліцією інших засобів безпеки: кораблів у Чорному морі, патрулювання повітря, розвідки, кіберзахисту.

Макрон наголосив, що мовиться не про заміну української армії, а про її доповнення: майбутня місія матиме радше характер підтримки та стримування потенційної агресії. Важливо, що без активної підтримки США та НАТО такий формат гарантій може мати обмежений вплив – самі учасники коаліції визнають, що потрібна "міцна підтримка США" для успіху ініціативи.

Коаліція поки не оформлена юридично – її рішення мають характер виключно політичних зобов'язань. Проте сам факт об'єднання такої кількості держав (окрім членів ЄС і НАТО, до обговорень долучилися Канада, Австралія, Нова Зеландія, Туреччина та інших) надає ініціативі значної ваги.

Це сигнал, що Європа готова взяти більшу відповідальність за безпеку на континенті, особливо коли Трамп планує самоусунутися з питань європейської безпеки.

План переозброєння ЄС на 800 мільярдів: що за ініціатива ReArm Europe

Навесні 2025 року Єврокомісія зробила безпрецедентну пропозицію суттєвого нарощування військових спроможностей Європи – план ReArm Europe: Readiness 2030 (буквально – "Переозброїти Європу: Готовність 2030").

Це комплексний фінансово-індустріальний пакет, покликаний усунути критичні прогалини в обороні ЄС та забезпечити рівень готовності, достатній для самостійного захисту континенту, на чому наголошується в Білій книзі "Європейська оборонна готовність 2030". За оцінками Єврокомісії, реалізація плану може мобілізувати до 800 мільярдів євро інвестицій в оборону протягом наступних кількох років). Фактично мовиться про "стратегію різкого збільшення європейських оборонних витрат", необхідну після десятиліть недофінансування армій в багатьох країнах ЄС.

Головна мета ReArm Europe – дати країнам-членам фінансові інструменти для швидкого переозброєння за пріоритетними напрямами. Європейська служба зовнішніх дій визначила 7 головних сфер, де потрібно посилитися першочергово:

• протиповітряна і протиракетна оборона;
• артилерійські системи дальньої дії;
• запаси боєприпасів і ракет (та спроможності до їх швидкого поповнення);
• безпілотники та системи боротьби з дронами;
• військова мобільність (транспортування військ і техніки Європою);
• новітні технології – штучний інтелект, квантові технології, кібер- та електронна боротьба;
• а також стратегічні засоби підтримки – авіатранспорт, дозаправлення, флот, космічні активи та захист інфраструктури.

Механіки ВПС Франції перевіряють літак Mirage 2000 на авіабазі Емарі / Фото Єврокомісії

По суті, ці напрями відображають уроки російсько-української війни, що наочно показала нестачу в Європи ППО, далекобійних ракет і, банально, снарядів. Тому ReArm має на меті інвестувати саме в ці потужності. Окремо наголошується на необхідності терміново наростити допомогу Україні озброєннями – фактично здійснити стрибок у постачанні, щоб Україна могла переломити хід війни та диктувати умови миру.

З одного боку така риторика звучить ще з початку повномасштабної війни, але з іншого – підтримка України тепер інтегрована в план переозброєння Європи. Фактично інвестиції в безпеку України розглядаються як інвестиції у безпеку всього континенту.

Зверніть увагу! Враховуючи різний економічний потенціал країн ЄС і високий рівень їхньої заборгованості, Єврокомісія пропонує гнучкі фінансові механізми для досягнення амбітних показників витрат.

Security Action for Europe (SAFE) – новий спільний фінансовий інструмент, який має акумулювати 150 мільярдів євро через випуск боргових зобов’язань під гарантії бюджету ЄС. Залучені кошти спрямовуватимуться на пільгові довгострокові кредити для країн-членів з метою спільних оборонних закупівель (особливо за пріоритетними критичними напрямами – від боєприпасів до кіберзасобів).

При цьому вводяться вимоги "купувати європейське": закуплена техніка повинна бути вироблена в ЄС, Україні або країнах Європейської асоціації вільної торгівлі та містити не менше 65% компонентів місцевого походження. Такий підхід покликаний підтримати саме європейський оборонно-промисловий комплекс, зменшуючи залежність від імпорту озброєнь з-за меж ЄС, насамперед зі США.

• Окрім SAFE, Єврокомісія запропонувала на 2025 – 2028 роки послабити бюджетні обмеження для оборонних видатків – активувати виключення (англійською – escape clause) в межах Пакту Стабільності та Зростання ЄС, щоб країни могли тимчасово перевищувати дефіцит заради інвестицій у військо. За оцінками, це дозволить урядам вивільнити додатково близько 650 мільярдів євро на оборону на національному рівні.
• Ще один компонент – залучення приватного капіталу через Європейський інвестиційний банк та інші програми (зокрема "Союз заощаджень та інвестицій") для фінансування оборонних проєктів.

Сумарно всі ці заходи й дають той потенційний обсяг у 800 мільярдів євро, що часто наводиться як розмір "пакету переозброєння". Важливо розуміти, що ця сума не є єдиним фондом ЄС, а радше верхньою межею загальних інвестицій, які план передбачає стимулювати, поєднуючи ресурси Євросоюзу, країн-членів і приватного сектору.

План ReArm тісно пов’язаний із розбудовою європейської оборонної промислової бази. Єврокомісія підкреслює: спільні закупівлі та прогнозований попит дозволять європейським виробникам збільшити виробництво, досягти економії масштабу та інвестувати в нові технології.

• Одне із завдань – залучити до оборонного сектора нових гравців, стартапи та інноваційні фірми, зокрема в галузі штучного інтелекту, робототехніки, космосу. І це чудова нагода для українських виробників!
• План також спирається на уроки українського ВПК. Неймовірно швидка розробка і застосування дронів, наземних роботів, систем РЕБ в умовах війни слугують джерелом інновацій, які Європа прагне перейняти. Тому Україну зможуть залучати до європейських оборонних проєктів, а її підприємства можуть стати частиною спільних виробничих ланцюгів.

Україна стане важливим елементом в оборонних проєктах ЄС / Фото ОП

Окрім того, план передбачає дерегуляцію та гармонізацію ринку озброєнь: спрощення законодавства і закупівельних процедур, щоб усунути бюрократичні перепони для швидких спільних проектів.

Якщо вдасться створити єдиний ринок оборонного обладнання в ЄС, це стане справжнім проривом. Нині національні оборонні замовлення часто фрагментовані, що підриває конкурентоздатність компаній ЄС порівняно з гігантами на кшталт американських.

План ReArm Europe, бувши підтриманим Білою книгою 2030, фактично запускає нову модель оборонної економіки Європи. У ній оборона розглядається не як видатки, а як стратегічна інвестиція: як у безпеку, так і в технологічний розвиток, а також у робочі місця. Однак успіх цього замислу залежатиме від політичної волі урядів та їхньої здатності реалізувати заявлені фінансові зобов’язання.

Як ці ініціативи вплинуть на безпеку ЄС?

Оголошені ініціативи 2025 року знаменують якісні зміни в безпековій архітектурі Євросоюзу.

• По-перше, де-факто ЄС оголосили перехід від принципу "комплементарності НАТО" (взаємовідповідності) до принципу "європейської стратегічної спроможності". Якщо раніше європейська оборона розглядалася переважно як додаток до трансатлантичної, то тепер відкрито ставиться мета, щоб Європа могла сама себе захистити в разі потреби.

Звісно, НАТО лишається головним гарантом, але наголос зміщується: ЄС прагне мати повний спектр можливостей – від виробництва озброєнь до командування операціями. Як вдало зазначила Кая Каллас, теперішня головна дипломатка ЄС: "Те, скільки ми інвестуємо в оборону, показує, як ми її цінуємо" – а десятиліття економії свідчили про недостатню увагу.

• По-друге, в архітектурі безпеки ЄС з’являється новий гнучкий вимір. "Коаліція охочих" демонструє, що для розв'язання критичних питань Європа готова виходити за межі жорстких інституційних рамок. Цей формат можна розглядати як прообраз майбутніх "посилених співпраць" у сфері оборони, коли група лідерів бере ініціативу, не чекаючи консенсусу всіх інших країн-членів.

Раніше подібний підхід вилився у появу PESCO (попередню безпекову політику ЄС), але той механізм був формально вбудований у структуру ЄС і застряг у бюрократії.

Натомість "Коаліція охочих" мала б діяти швидше і більш геополітично: вона залучає також Велику Британію, Туреччину, Норвегію – партнерів поза ЄС, але критично важливих для європейської безпеки. Це дозволяє охопити ширшу архітектуру безпеки континенту, що виходить за межі виключно Євросоюзу.

Отже, архітектура ЄС стає більш багатошаровою: в основі – загальні програми під егідою ЄС (ReArm, EDF, PESCO), а паралельно – гнучкі коаліції для конкретних завдань, інтеграція партнерів з НАТО, участь євроструктур (Єврокомісія, Європейська рада) у таких ініціативах.

Це підвищує здатність реагувати на загрози, що виникають, навіть якщо не всі члени ЄС погоджуються щодо необхідності діяти чи рухатися з однаковою швидкістю.

• По-третє, реалізація плану переозброєння та Біла книга значно посилять самодостатність європейської оборони з матеріально-технічного боку. Створення спільних запасів боєприпасів, розвиток виробництва ракет, ПРО тощо означає, що в разі збройного конфлікту Європа менше залежатиме від зовнішніх постачань (передусім зі США). Крім того, спільне планування і тренування (що планується у межах PESCO проєктів і майбутніх місій) уніфікують європейські війська.

Якщо сьогодні, умовно, батальйони з Німеччини, Франції, Італії та Польщі мають різну техніку, різні стандарти і їх складно звести разом, то в перспективі 5 – 10 років, завдяки спільним закупівлям та проєктам, їх сумісність має значно зрости. Це наблизить ЄС до можливості розгортати спільну оборонну операцію без прямої участі США, що на цей момент є доволі складним завданням.

Водночас варто зазначити: ці ініціативи лише закладають фундамент, а практична здатність ЄС до самостійної оборони залежатиме від їхнього втілення.

Якщо держави виконуватимуть плани витрат і дійсно співпрацюватимуть, то до кінця десятиліття Європа може мати й потужну ППО, і сотні сучасних танків та гаубиць на озброєнні союзників, і боєздатні сили швидкого реагування. У такому разі, за висновками експертів, "Європа отримає сильну та автономну оборонну поставу до 2030 року". Якщо ж політична воля ослабне, існує ризик, що гарні документи так і лишаться на папері, як ми це бачили неодноразово раніше.

Попередній досвід – найбільша загроза оборонним ініціативам ЄС

ЄС не вперше намагається посилити співпрацю у сфері оборони. Ще у 2017 році було запущено механізм PESCO (Permanent Structured Cooperation) – Постійна структурована Співпраця, що є формально рамковою угодою між 25 державами ЄС про спільний розвиток оборонних спроможностей. На папері PESCO виглядав багатонадійним, але за понад 5 років реальні результати були стриманими.

Нині в рамках PESCO реалізується понад 60 проєктів у різних галузях – від створення Європейського патрульного корвета до центрів кіберзахисту. Проте жоден з цих проектів поки що кардинально не змінив ситуацію. У чому причини обмеженого ефекту PESCO і як нові ініціативи враховують ці недоліки?

• По-перше, масштаб фінансування. PESCO сам по собі не передбачав окремого великого бюджету – це була угода про наміри, а фінансування мало надходити з національних коштів або через невеликий Європейський фонд оборони (EDF), де виділялося 500 мільйонів євро до 2022 року (порівняймо із теперішніми 800 мільярдів євро). В результаті багато проєктів стикнулися з браком ресурсів чи залежністю від кількох країн-лідерів.

План ReArm вперше пропонує влити в оборону порядок сум, порівнянний з економічними "пакетами стимулювання". Тобто ЄС нарешті підкріплює безпекові амбіції реальними грошима і механізмами (SAFE, кредити, гарантії).

Це важлива структурна зміна – оборона стає одним з напрямів спільного фінансування ЄС, як колись аграрна або регіональна політика. І це правильний крок для результату – добровільна кооперація без грошей давала занадто повільний прогрес.

• По-друге, вужче коло критичних цілей і вимірювані результати. PESCO намагався охопити все й одразу: список проєктів зростав, але розпорошував увагу. Нові ж ініціативи чітко фокусуються на кількох найважливіших напрямах, зокрема 7 пріоритетів з Білої книги й встановлюють термін 2030 рік для досягнення конкретних показників готовності.

Наприклад, створення стратегічного запасу боєприпасів – цілком досяжне завдання за 5 років, якщо його фінансувати спільно, і воно одразу дасть вимірюваний ефект (певну кількість артснарядів, ракет на складах тощо). PESCO ж оперував довгостроковими цілями без жорстких дедлайнів, через що країни могли відкладати виконання.

Тепер є політичний тиск "згори": Єврокомісія і Європейська рада триматимуть питання оборонної готовності в пріоритеті, регулярно моніторячи прогрес. Це додає дисципліни.

• По-третє, структурні зміни в підході до співпраці. PESCO від початку мав внутрішню суперечність: Франція хотіла вузького клубу більш спроможних держав, Німеччина – максимально широкого залучення всіх охочих. Тоді у 2017 році перемогла німецька лінія, і PESCO став "масовим клубом" із різними рівнями амбіцій.

Це розмило оригінальні завдання і стало черговим форматом "за все добре і проти всього поганого". Як наслідок, слабких учасників не виключали з ініціатив за невиконання їхніх зобов’язань і не було жодних інструментів примусити тих, хто відстає, підтягнутися.

Нові ініціативи пропонують іншу динаміку: "Коаліція охочих" свідомо не намагається залучити всіх, а тільки тих, хто готовий діяти; а ReArm Europe впроваджує принцип "є мінімум – 2 країни чи одна + Україна/EFTA" для спільних проєктів. Тобто не чекають, поки зберуться всі 27, достатньо двох, щоб отримати підтримку ЄС для проєкту. Це усуває дилему "амбіція vs інклюзивність", дозволяючи утворювати "мініклуби" всередині ЄС без шкоди для єдності Союзу в цілому.

• По-четверте, політичний контекст 2025 року набагато вимогливіший для оборонних зрушень, ніж був у 2017 – 2019 роках. Якщо раніше багато урядів скептично ставилися до ідей європейської армії, боялися дратувати США або громадська думка не підтримувала збільшення військових витрат, то війна в Україні змінила ці настрої.

За три роки повномасштабної війни ЄС пройшов шлях від історичного табу на постачання зброї (вперше порушеного у 2022 році) до розуміння, що власна безпека коштує дорого і на неї потрібно постійно витрачатися.

Бюрократичні процедури також почали адаптуватися: прикладом є Європейський фонд миру, з якого швидко компенсують країнам витрати на озброєння для України. Нові ініціативи можуть опиратися на цей досвід швидких рішень. Іншими словами, зараз у Європі є політична воля та консенсус щодо необхідності оборонної співпраці, якого не було раніше. Навіть традиційно нейтральні держави (Ірландія, Австрія) підтримують збільшення ролі ЄС у безпеці.

Отже, нові ініціативи мають шанс бути ефективнішими, бо усувають недоліки попередників: забезпечують фінансові стимули, фокусуються на основних цілях, допускають гнучкість авангарду і спираються на безпрецедентну політичну консолідацію в Європі довкола питань оборони. Звичайно, успіх не гарантований, але стартові умови значно кращі, ніж у минулих спробах на кшталт PESCO, які принесли обмежені результати.

Україна в новій безпековій архітектурі Європи: партнер і бенефіціар

Важливо, що Україна займає одне з центральних місць в цих ініціативах – як головний союзник ЄС на Сході, який зараз стримує російську агресію. Відповідно, нова безпекова архітектура Європи передбачає тісну інтеграцію України до своїх механізмів, навіть ще до формального вступу в ЄС чи НАТО.

В "Коаліції охочих" Україна не просто отримувач допомоги, а повноправний учасник цього формату – президент Зеленський був присутній особисто на самітах, беручи участь у дискусіях на рівні з іншими лідерами. Це означає, що Україна вже зараз сидить за одним столом при виробленні майбутніх гарантій безпеки для себе ж.

Формат коаліції фактично створює для України майданчик прямих контактів з ключовими союзниками (в тому числі поза ЄС – Британією, Туреччиною, Канадою). Рішення, які там ухвалюються, – щодо обміну розвідданими, постачання зброї, санкційного тиску – узгоджуються з українською стороною та враховують її потреби.

Отже, Україна де-факто стає частиною європейської системи колективної безпеки, хай поки й без формального статуту. Ба більше, перспективна "сила запевнення", якщо вона буде створена, теж включатиме Україну як сторону, що приймає, і співкерівника: українські Збройні Сили залишаться основним гарантом на місці з опорою на союзників.

• Доступ до фінансування та переозброєння. План ReArm Europe прямо відкриває двері для України. Механізм SAFE допускає, що країни-члени можуть об’єднувати закупівлі з Україною і навіть спрямовувати кредити на закупівлю для України. Вимога про 65% європейського вмісту продукції поширюється і на українські оборонні підприємства – тобто якщо українська компанія виробляє, скажімо, дрони чи бронетехніку, що відповідають стандартам, їх можуть купувати за гроші європейських фондів.

У Білій книзі оборони ЄС 2030 Україна згадується аж 82 рази. При цьому чітко наголошено, що "Україна все більше буде асоційована з оборонними проєктами ЄС; аналогічно, оборонна індустрія України стане інтегрованішою в європейську технологічну та промислову базу".

Це надзвичайно важливо для повоєнного відновлення українського війська – ми можемо розраховувати не лише на одноразову допомогу, а й на включення в довгострокові ланцюжки постачань. Наприклад, якщо ЄС створюватиме спільний склад боєприпасів, частина з них може виготовлятися в Україні або відправлятися на зберігання в Україні для її потреб.

Або Україна може приєднатися до PESCO-проєктів (правила вже дозволяють третім країнам долучатися за згодою учасників), зокрема у сфері кібербезпеки чи військової мобільності – що дасть їй додаткові нагоди до фінансування та технологічної підтримки від партнерів.

• Крім цього, окремо триває програма Європейського фонду миру, через яку ЄС фінансує летальне озброєння для України. У 2025-му, ймовірно, аналогічні інструменти продовжать діяти, можливо, в більших масштабах (залежно від перебігу війни). Тож Україна вже є прямим бенефіціаром нової політики спільних закупівель: країни ЄС координують свої оборонні замовлення для негайного поповнення українських потреб, а згодом для власних арсеналів.

Також вже відбувається спільне планування та інтеграція України в оборонні структури ЄС ще до формального членства. Наприклад, українські представники запрошуються на окремі засідання військового комітету ЄС, а офіцери ЗСУ співпрацюють з місією ЄС з військової допомоги (EUMAM), що діє з 2022 року і вже підготувала понад 20 тисяч українських військових.

Ця тренувальна місія, до речі, теж буде розширена: "Коаліція охочих" вирішила продовжувати тренування українців на сучасних системах, зокрема пілотів винищувачів, інженерів ППО тощо, координацію чого взяли на себе Велика Британія і Німеччина.

Тож Україна фактично долучається до європейської "оборонної екосистеми" – від кадрів до технологій. З часом це спростить входження України у НАТО, адже сумісність з силами Альянсу тільки зростає.

І попри скепсис, що всі ці кроки відбуваються занадто повільно, все ж є один важливий аргумент, щоб не впадати у євроскептицизм. Участь у нових безпекових ініціативах значно посилює наш шлях до повноправного членства в ЄС та НАТО.

• По-перше, Україна демонструє, що є не тягарем, а постачальником безпеки: її досвід війни, розвіддані, міцна армія вже зараз роблять внесок у спільну безпеку Європи.
• По-друге, інтегруючись в оборонні програми, Україна швидше адаптується до критеріїв членства. Хоча Копенгагенські критерії ЄС прямо не містять оборонних вимог, але очікується, що майбутній член має сумісну політику безпеки. ЄС зі свого боку, вкладаючи великі кошти у зміцнення України, також буде зацікавлений закріпити це політично – тобто через вступ України, щоб гарантії безпеки стали договірними зобов’язаннями.

Щодо НАТО, то після Вільнюського саміту 2024 року Україна отримала сигнал, що зможе вступити без ПДЧ, коли "ситуація буде дозволяти". Очевидно, що мовиться про відмову адміністрації Трампа розглядати членство України. Однак скепсис існує й у низки європейських партнерів. Натомість нові європейські ініціативи сприяють зміні такого ставлення і покликані забезпечити стійкість України до моменту, коли політично дозріє рішення про прийняття до Альянсу.

"Коаліція охочих" навіть розглядається як тимчасовий сурогат статті 5 НАТО, допоки Україна офіційно поза колективною безпекою. Тож і натовські, і ЄСівські двері стають ближчими. Можна припустити, що якщо до 2030 року ЄС реалізує план оборонної готовності, то приблизно в цей же час Україна буде готова й до вступу в Альянс, звісно, за умови досягнення стабільного миру.

В оновленій архітектурі безпеки Європи Україна вже розглядається як форпост східного флангу – роль, яку колись відігравали Польща чи країни Балтії, а тепер географія посунулася на схід. Тому Україні, найімовірніше, відводиться важлива роль в ініціативах, що стосуються стримування Росії. Наприклад, розвиток систем спостереження на кордонах, захист критичної інфраструктури (енергомереж, трубопроводів) – усе це потребуватиме української участі, бо її територія та інфраструктура тепер теж частина європейської безпеки.

За деякими прогнозами, після війни Україна може стати однією з найбільших армій Європи (500 тисяч чи більше військовослужбовців, що будуть потрібні для подальшого стримування Росії) зі сучасним озброєнням та розвинутим оборонним сектором.

Це змінює баланс сил на континенті – додавання такого потужного компоненту робить колективну оборону Європи значно сильнішою. Тому партнерство з Україною – це двосторонній виграш для ЄС. Європа допомагає Україні вистояти й модернізуватися, а Україна допомагає Європі закрити той "пробіл у безпеці", який існував між східним кордоном НАТО та Росією.

У перспективі членства України в ЄС питання безпеки теж буде центральним. Можливо, умови вступу передбачатимуть приєднання України до оборонних ініціатив ЄС одразу після вступу, щоб формалізувати фактично вже наявну інтеграцію. Також членство в НАТО, коли настане психологічна готовність Заходу, перетворить тимчасові наявні гарантії "Коаліції охочих" на постійні через механізми колективної оборони.

Отже, можна обережно припустити, що нові безпекові ініціативи ЄС у випадку їхньої успішної реалізації зможуть до кінця десятиліття зробити Україну невіддільною складовою євроатлантичної безпеки – де-факто і де-юре.