Театральні ображулі. Режисер Стас Жирков дорікнув Аліні Доротюк, що вона не бере у нього інтерв'ю

Життя наших театральних діячів сповнене драм та перипетій. 

Ну, ок. Звісно, не лише наших. І, звісно, не всіх. Проте за суб'єктивними спостереженнями вашої Антоніни рівень образ саме у цій спільноті є найвищим з усіх мистецьких. Що, як на мене, шкодить самій спільноті, бо укріплює стереотип про екзальтованих, емоційних митців. Так-так, я постійно чую від колег-журналістів зневажливі та насмішкуваті коментарі з будь-якого приводу: «Ох, вже ті твої митці, що з них взяти?».

Нераз я спостерігала смертельні образи у відповідь на не надто компліментарні відгуки про вистави, включно з банами авторів цих відгуків. Хоча, театральної критики у нас майже немає і більшість журналістських текстів – переважно величальні. Я навіть не уявляю що було б, якби у кожному відділі культури українських медіа працювали фахові оглядачі, які б препарували наш театр без ніжності і бажання догодити й нікого не образити. А чесно і правдиво. 

Була б справжня спека, я вам гарантую. 

А ось вам і приклад чергової заруби між театралами і журналістами. 

На інтерв'ю до Аліни Доротюк прийшла акторка Леся Самаєва і сказала два слова про Стаса Жиркова. Нагадаю, Стас був художнім керівником Театру на лівому березі, але на початку 2022 року виїхав за кордон на гастролі і не повернувся. Нині робить вистави одразу у кількох країнах. 

Жиркова, ясна річ, почали полоскати, закидаючи не лише виїзд, але і те, що покинув театр. З нього він звільнився у жовтні 2022 і тут скандал вийшов вже далеко поза бульбашку. У виданні «Київвлада» вийшов доволі резонансний матеріал із назвою «На межі знищення: Театр на лівому березі Дніпра потерпає через свого (екс)керівника Жиркова». Вже із заголовку очевидно, що головного героя там шпинятимуть на усю міць. 

Там є коментарі кількох працівників театру, яку були незадоволені як виїздом Стаса, так і його керівництвом, стверджуючи, що у колективі стався справжній розкол. Ось що пише авторка Аннабелла Моріна:

«Але життя розпорядилося інакше. Вже до війни репертуар театру суттєво змінився – за словами акторів, в перший рік керівництва Жиркова з нього зникло більше десятка вистав і з’явились нові. Оновилася й трупа, до якої перейшло багато акторів з театру “Золоті ворота” (керівниця – Ксенія Ромашенко, дружина Станіслава Жиркова).

Напередодні повномасштабного воєнного вторгнення російський військ в Україну в театрі вже відбувався творчий і кадровий розкол. Хтось активно підтримував “нову хвилю” Жиркова, а хтось бажав зменшити кількість знеціненої лексики в виставах академічного театру та повернути колишнього глядача».

Ясно, матюки в театрі – це штука вибухова. Ваша Антоніна і сама нераз чула ці нарікання після приходу Жиркова. Мовляв, нормальні, пристойні вистави познімав, а з матюками поставив. Між тим, важко заперечувати, що в результаті менеджменту цього керівника Театр на лівому березі отримав значно більше впізнаваності, медійності та резонансу. 

Згодом і Жирков, і новообрана керівниця театру Олеся Жураківська дали коментарі «Суспільному культура». Матеріал на «Київвладі» вони назвали замовним та маніпулятивним

Жирков:

«Я прийшов на Лівий берег не один, ми прийшли командою. На той час Театр був у кризі. Театр був абсолютно російськомовним, тому перше, що ми зробили – випускали вистави лише українською мовою.

Нашим завданням було говорити про сучасну Україну, відкривати Україну світу, відкривати світ для України, бути тут і зараз. Говорити про ті соціальні проблеми, які є в нашій країні, говорити про нашу війну в середині країни і поза межами нашої країни, тому, звісно, людям, які звикли до радянських наративів, грати Чєхова і так далі, це не дуже подобалося. Для мене це неподобство – і цю незадоволеність я сприймаю як ту саму війну, яку ми ведемо зараз з Росією».

Жураківська:

«Не було ніякого розколу, він дуже штучно зроблений. Було складно працювати, тому що прийшли молоді керівники, які змушували працювати багато, пробувати різні жанри. На територію Театру зайшли іноземні режисери – знадобилося виходити з зони комфорту. Тому для мене цей лист був жахливим сюрпризом – і лише троє людей взяли на себе відповідальність за весь колектив. Це нонсенс».

З того часу Жиркова у публічному полі згадували лиш періодично, коли з'являлися якісь інформаційні приводи. Приміром, нашумілий випуск «Телебачення Торонто» про «вони з*балися». Там було і про Стаса. 

Від себе скажу, що загалом в українському суспільстві сформувалося досить негативне ставлення до чоловіків, які виїхали за кордон під час повномасштабної війни. Особливо якщо вони публічні. Наш улюблений приклад – Олег Винник, улюбленець вовчиць. Його спроби хоч якось повернутися в українське інформаційне поле поки закінчуються нічим. 

Не кажу вже про Потапа. Чи, даруйте, Славіка Балагана з Барселонщини. 

До конкретно Стаса Жиркова, треба визнати, у театральному середовищі досить різне ставлення. Від однозначного засудження до розуміння. Мовляв, робить гарну справу, подивіться скільки у нього за ці роки постановок у різних театрах Європи. Хотіли культурну дипломатію – ось вам культурна дипломатія. 

І от що трапилося нині на каналі Доротюк. Леся Самаєва, акторка Театру на лівому березі – явно не шанувальниця Жиркова. Ось що вона каже:

«В роки, коли його (театр, - Ред) очолював Жирков, я постійно хотіла піти з театру. І всі кращі ролі мої пішли у цей час, бо з репертуару були зняті усі вистави Дмитра Богомазова і я була в кожній виставі задіяна .... Мені здається, що він (Жирков, – Ред) не вміє відділяти особисте від творчого. Для мене так. Він дуже капризно сприймає, він не цінує людей. Він взагалі не цінує людей».

Ще раз скажу зі своїх спостережень. Дуже часто, коли у колектив приходить керівник і починає його реформувати, утворюється ось така ситуація. Бо далеко не усі працівники погоджуються зі змінами і вважають їх правильними. Це класика не лише для так званих творчих професій, а для усіх.

У Самаєвої та Жиркова явно різняться погляди навіть із поверхневих спостережень. Наприклад, Стас скептично ставиться до фраз штибу «служити в театрі», «театр – це храм, сім'я». Леся ж в інтерв'ю говорить, що «театр – це твоє життя». 

Ну а що ж до самого Жиркова, то він постійно відповідає у себе в соцмережах на такі шпильки. Нині він записав сториз:

«Іду на другу репетицію і оце згадав, що вчора передивився шматок інтерв'ю Лесі Самаєвої пані Доротюк. Всі вже подивилися? Нє стоіт. Так от, пані Доротюк, ви у всіх там питаєте про мене шось, вас шось цікавить. Ви ж можете напряму у мене запитати. Не факт, що я вам дам інтерв'ю, але ж ви можете спробувати. А то якось непрофесійно з вашого боку. Ви ж професійна журналістка і постійно питаєте в один бік. А інший бік чогось забуваєте. Якось дивно, виходять такі "Донєцкі новості"». 

Ох і Стас) Самі протиріччя. Просіть у мене інтерв'ю, але я не факт що дам. Ну і я, якщо чесно, не спостерігала якогось посиленого інтересу у Доротюк його персоною. Тому фраза «у всіх там питаєте», ще й постійно – це явне перебільшення. 

Хочу також нагадати, що інтерв'ю – це не той жанр, в якому повинна бути причепом представлена інша сторона. Це розмова з конкретною людиною та демонстрація її поглядів. Про що Аліна і написала Стасу у сториз – відповіді на його сториз (господи боже). І запросила на розмову. 

Вже згодом у коментарі вашій Антоніні Доротюк сказала, що цьому інтерв'ю таки бути. Трішки пізніше це підтвердив і сам Жирков. 

Ох вже ці переписки у сторизах. Але чудово, що шановне панство таки домовилося. Тому чекаємо на цікаву і гостру розмову. Бо якщо у нас є театральний бум, то мають бути і театральні срачі. 

Фото: ютуб-канал Аліна Доротюк, фейсбук Стаса Жиркова та Олесі Жураківської