«Закон про Закарпаття». Як парламент без конституційної більшості намагається пошити нас і Зеленського в дурні

Парламент ухвалив скандальний закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури» (9549). По суті ввели особливі правила відчуження майна на Закарпатті. Кабмін за поданням військової адміністрації може просто так забирати в громадян майно.

Цю законодавчу ініціативу майже пів року тому ветував президент Володимир Зеленський. Перед тим нардепи подали 11 постанов, аби заблокувати власний закон, а громадяни — петицію, якою вимагали негайно накласти вето на документ.

Після вето парламент має два варіанти: врахувати правки президента чи долати вето конституційною більшістю. У картці проєкту зазначено, що аграрний комітет, який очолює народний депутат Олександр Гайду («Слуга народу»), зауваження Зеленського врахував. Та це звичайний обман. Стався унікальний випадок: зауваження президента проігнорували простою більшістю голосів.

І от що цікаво: минулого тижня нардепи подали п’ять постанов для блокування проєкту, але всі п’ять… відкликали. Тобто закон після підпису Стефанчука піде знову на підпис Зеленському. З тими самими корупційними нормами.

Підлог. Як приховали невиконання пропозицій президента?

У випадку закону 9549 вимоги Регламенту було повністю проігноровано — пропозиції президента до нього не розглядалися на пленарному засіданні. Комітет з питань аграрної та земельної політики навіть не подавав обов’язкової порівняльної таблиці з пропозиціями Зеленського та відповідними змінами ветованого закону в разі їх підтримання. Відбувся звичайний обман із ознаками службової підробки.

До обману вдалися, щоб уникнути обов’язкового за Регламентом голосування окремо за кожною пропозицією президента. Бо якби таке голосування відбулося, приховати неврахування більшості пропозицій було б неможливо. А якби наважилися відкрито відхилити пропозиції, не враховані під час доопрацювання в Комітеті, то для ухвалення закону з подоланням вето знадобилося б щонайменше 300 голосів, яких не було.

Звісно, в обмані такого розмаху брав участь не лише аграрний комітет. Не меншу роль в оборудці зіграв спікер Руслан Стефанчук, бо саме він свідомо без попереднього розгляду пропозицій президента поставив на голосування доопрацьований закон. І саме він мав упевнитись у врахуванні всіх пропозицій, бо від цього залежала необхідна кількість голосів для ухвалення рішення.

Це порушення не було чимось спонтанним — до нього свідомо вдалися в парламенті від самого початку. Докази цього — в дискусії між заступницею міністра аграрної політики Людмилою Шемелинець та керівником секретаріату комітету Олександром Старинцем, із якою можна ознайомитись у стенограмі засідання комітету 29 листопада.

Хто є лобістом порушень?

Офіційним автором правок про відчуження земель та іншої нерухомості в Закарпатській області, які стали каменем спотикання, є голова аграрного комітету Гайду. Але на засідання комітету 20 серпня минулого року прийшов їх лобіювати голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія.

Арахамія по суті правок обмежився загальними фразами про необхідність релокації підприємств із прикордонних із агресором територій, прикриваючись заявами про те, що більшість інформації — під грифом «цілком таємно». Але він запевняв, що все це узгоджено на вищому рівні й президент підпише закон із цими нормами за лічені дні після ухвалення.

Мабуть, інформація про реальні причини таких змін у законодавстві була настільки таємною, що про неї не знав навіть Верховний головнокомандувач. Бо як іще пояснити, чому Зеленський спокійно наклав вето на закон, а більшість його пропозицій була саме з вимогами прибрати відповідні норми?

Коли закон «доопрацьовували», на засідання Комітету 14 березня підтримувати норми про відчуження земель на Закарпатті знову прийшов Давид Арахамія. Він вибачився за свою попередню обіцянку щодо відсутності проблем і повідомив про певне непорозуміння між двома департаментами в ОП, що й призвело до вето. Далі він розповів, що нарешті з усіма департаментами пропрацювали, й він гарантує, що цього разу на закон фактично в тій самій редакції вже жодного вето накладено не буде, і взагалі президент прагне якнайшвидше його підписати.

Цього разу він пояснив необхідність ухвалення норм щодо Закарпаття меморандумами з німецькими компаніями, які вже мали почати будувати, але не можуть.

Наявна інформація дає змогу зробити висновки про певне протистояння двох груп на Банковій саме навколо норм про примусове відчуження земель та іншої нерухомості в Закарпатті. Обидві групи є достатньо впливовими — одна використовує голову фракції «Слуга народу» в ролі посильного, друга має можливості переконати Зеленського накласти вето. І поки ці дві групи домовлялися між собою майже п’ять місяців, заветований закон лежав без руху у ВР.

Найгірше, що ані ці групи впливу в ОП, ані «слуги» включно з головою фракції геть не переймаються стосовно удару по репутації Зеленського через їхні оборудки.

Зеленський наклав вето, пояснивши це тим, що норми закону 9549 порушують Конституцію, й офіційно надав ВР рекомендації. Після того, як це підписав, президент вже не може сказати: «Я не в курсі».

Парламент спочатку публічно помножив президента на нуль, не розглянувши поданих пропозицій. А тепер так само публічно намагається пошити його в дурні, бо повертає на підпис закон, де начебто все враховано, хоча більшість пропозицій проігноровано. Й парламентарі так роблять, бо в офісі президента їм пообіцяли, що ніхто не пояснюватиме Зеленському необхідність накласти вето на цю оборудку.

Чи мета виправдовує засоби і якою ж є справжня мета?

Навіть якщо Зеленський особисто погодився на таку гру з власним вето, він не може це визнати, пояснюючи все великою метою. Зараз не той час, аби президент дозволив собі виходити з позицією, що готовий порушувати Конституцію й підписувати антиконституційні закони.

Команда Зеленського у своїх діях мала керуватися необхідністю зберегти репутацію президента. Вирішили відіграти вето назад? Збирайте не менш як 300 голосів у ВР для його подолання й грайте в демократію, використовуючи це як козир проти ворожого наративу про Зеленського-диктатора.

Не можете зібрати 300 голосів? Врахуйте пропозиції президента, прибравши всі спірні норми, а потім окремим законом проводьте зміни до законодавства про відчуження землі та нерухомості під час воєнного стану. За ті п’ять місяців, протягом яких ішли торги навколо (не)виконання вето, можна було навіть двічі з нуля нові закони ухвалити.

Але є цікавіше питання: навіщо тягнути редакцію, що суперечить пропозиціям президента? З огляду на те, що спірні норми від самого початку з’явилися через правки до другого читання, немає офіційних пояснень їх необхідності на кшталт пояснювальної записки. Тому доведеться спиратися на заяви Арахамії, озвучені під час розглядів на аграрному комітеті, — вирішити проблему з релокацією підприємств і будівництвом нових на безпечній території.

Під час засідання комітету в серпні Арахамія пояснив вибір лише Ужгородського району як чітко визначеної дискретної локації так: «Для того, щоб не наражати на ризики, що цим механізмом потім скористаються для якихось, знаєте, рейдерських схем чи якихось інших зловживань».

Вочевидь, такий підхід суперечить Конституції, бо створює нерівні умови для різних суб’єктів. Проблема із землею як для релокованих підприємств, так і для будівництва нових на відносно безпечних територіях, є актуальною для тисяч підприємств у багатьох областях. Президент рекомендував удосконалити законодавство для всієї території країни, а не локально. А для запобігання зловживанням установити як чітку послідовну процедуру ухвалення рішення про відчуження земель, так і критерії визначення територій і суб’єктів господарювання, на яких новий порядок розповсюджуватиметься.

Пропозиції повністю відповідають меті, задекларованій лобістами змін, і передбачають запобіжники від зловживань, якими так переймається Арахамія. Але ці пропозиції повністю проігнорували й протягнули старі норми.

Це дає змогу зробити перший висновок: вигодонабувачі від змін не зацікавлені у вирішенні проблеми загалом у країні, і їм потрібні вкрай корупціогенні процедури вибору без чітких правил у ручному порядку як ділянок для відчуження, так і осіб, в інтересах яких це відбуватиметься.

Закон 9549 передбачав виплату компенсації за відчужену в Ужгородському районі землю та будівлі в розмірі 360% від ринкової вартості, якщо власник добровільно погоджується підписати договір купівлі-продажу, і 300% від ринкової вартості, якщо добровільно не хоче й відчужують примусово.

Звідки такі розміри – невідомо. 41 стаття Конституції говорить про «повне відшкодування» вартості. Щодо досвіду міжнародних партнерів, то я з такою практикою не знайомий. То на якій підставі може бути 300 чи 360%? Цього ніхто не пояснює — просто взяли і написали, що держава в умовах війни викидає гроші на викуп землі та будівель у 3 чи 3,6 разу більше за ринкову вартість. Наразі правила загальні для всіх: має компенсуватися повна вартість відчуженого майна.

Президент пропонував прибрати цю дискримінацію, встановити справедливе й однакове для всіх відшкодування за відчужене майно та конкретизувати методику розрахунку такого відшкодування. Пропозицію проігнорували.

Звідси другий висновок: вигодонабувачі змін зацікавлені саме в можливості викуповувати бюджетним коштом відібрану в ручному режимі власність у рази дорожче за її ринкову вартість.

Закон 9549 установлював, що повернення відчуженої власності після війни не здійснюється. Президент запропонував установити гарантії повернення власнику примусово відчуженого майна, що зберігалося. Це більш ніж доцільно, бо навіщо державі викидати гроші на купівлю землі чи будівель за ціною, в рази вищою за ринкову, якщо вони не знадобилися й не були використані для розміщення релокованих чи нових підприємств?

І знову пропозицію проігнорували. Який сенс у невиконанні цієї пропозиції, якщо наявна норма корисна хіба що для використання фіктивних проєктів задля безповоротного викупу під них у потрібних людей землі державним коштом за завищеною ціною?

Залишилося тільки нагадати, як офіс президента настирливо намагався провести спрощений порядок зміни цільового призначення землі. Перша спроба з проєктом 8178-1 закінчилася невдачею, але проєкт 9627 був ухвалений ВР. Як у першому випадку, та і в другому були застереження щодо ризику побудови корупційної схеми на відчуженні для суспільних потреб вже не дешевої землі сільгосппризначення, а в десятки разів дорожчої землі промисловості.

Закон 9549, який протягнули завдяки махінаціям та обману про врахування пропозицій президента, дає змогу збільшити прибуток від цієї схеми ще в 3,6 раза. Тому якщо в когось вже є певний земельний банк в Ужгородському районі, або він може швидко викупити дешеву землю сільськогосподарського призначення в потрібному місці, бо знає деталі проєкту чи впливає на вибір місця його реалізації, то він отримає можливість продати її державі за божевільною ціною.

То, може, саме в цьому й полягає справжня мета цієї ганебної історії із законом?