Справа за молоддю: Легейда про материнство, контент РФ та скандал у Карпенка-Карого

Акторка Дар’я Легейда в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV розповіла про навчання військової справи та стосунки з чоловіком Дмитром Совою, який служить у лавах ЗСУ.

Також зірка серіалу Кріпосна зізналась, чи мріє про поповнення в сім’ї, як часто спілкується з батьком-військовим, чи стикалася із сексуальними домаганнями під час навчання в університеті імені Карпенка-Карого та як ставиться до колег, які продовжують розмовляти російською мовою.

– 24 березня на ICTV2 стартував серіал АТП Перевізники, де ви зіграли волонтерку Віку. Чому, на вашу думку, цей серіал вартий уваги глядачів?

– Цей серіал вартий уваги глядачів, тому що там надзвичайно крута пара працює – В’ячеслав Довженко і Володимир Гладкий. Це два моїх прекрасних, улюблених партнерів по знімальному майданчику, і я поважаю їх як людей, як особистостей.

Знаю багато прикладів того, як вони допомагають іншим, допомагають ЗСУ. Вони дуже переймаються проблемою війни і допомоги, для них це дуже важливо. Взагалі, вони чудові хлопці і чудові актори. І вони втілили дуже крутих персонажів.

Про стосунки з чоловіком Дмитром Совою і батька в ЗСУ

– Чи проходили ви якесь навчання з військової справи? Як вважаєте, чи взагалі потрібно це цивільним людям?

– Я вважаю, що кожна цивільна людина має пройти навчання з тактичної медицини або навчитися керуванню безпілотних систем. Це може стати в пригоді в будь-якій ситуації в нашому сьогоденні.

Звичайно, я проходила курси з тактичної медицини не раз, намагаюся підтримувати свої знання і навички за можливості. Також я дуже воліла б колись, коли буде час, пройти навчання з керування БпЛА. Ще раз наголошую, що ми живемо в стані війни, і ця війна триватиме. Навіть якщо вона нібито закінчилася, або якщо її нібито закінчить Трамп чи хтось інший, ми не повинні розслаблятися, ми повинні бути готові до боротьби.

– Як відомо, наразі ваш чоловік Дмитро Сова служить в Києві. Як зміна місця служби чоловіка вплинула на ваші стосунки з ним? Як зазвичай проводите разом час? 

– Так, мій чоловік довго служив в 7 бригаді тактичної авіації, потім його перевели на Сумщину в бойовий підрозділ 1 танкової БпЛА Пегас. Нещодавно його перевели до Києва, чому я не можу не радіти. Через те, що обидва мої кохані і найрідніші чоловіки в сім’ї воюють, наразі мені трохи легше, тому що хоча б за одного із них у мене щодня зранку до ночі не трясеться рука, нога, серце, і не сіпається око.

Стосунки не буду коментувати, тому що не бачу в цьому сенсу. Я радію, що він перевівся. На жаль, нам не доводиться проводити багато часу разом, тому що служба є служба. Він йде з дому о 5-й ранку і повертається дуже пізно. Зазвичай може працювати понаднормово і на вихідних, тому що дуже багато завдань поставлено, дуже багато чого треба зробити.

– Чи були у вас за період війни кризи у стосунках з Дмитром? Як справлялися з ними?

– Я не хотіла б коментувати своє особисте життя. Єдине, що можу сказати, що це ніколи не легко. Ми зустрілися незадовго до початку повномасштабного вторгнення. І весь розвиток, все становлення нашої сім’ї і наших стосунків відбувається саме під час цієї повномасштабної війни.

– Чи мрієте про поповнення в сім’ї? Чи, можливо, вважаєте, що народження дитини зараз не на часі?

– Не вважаю, що народження дитини зараз не на часі, тому що я є свідком багатьох прекрасних сімей, які народжують дітей під час війни. А коли як не зараз? У мене немає ніякого поспіху, немає ніяких мрій з цього приводу. Є довіра до Всесвіту, до життя і до того, що все станеться тоді, коли це має статися.

– Як часто спілкуєтеся зі своїм батьком, який також боронить Україну в лавах ЗСУ?

– З батьком я на зв’язку 24 на 7. Стараюся кожен день, коли він виходить на зв’язок, бути також на зв’язку. Намагаємося спілкуватися настільки часто, наскільки це можливо. Наскільки часто дозволяє його дуже непроста, нелегка служба.

Про психологію і підтримку ментального стану

– Сьогодні всі українці живуть у постійному стресі через війну і тривозі за своє життя та життя своїх рідних. Як вам вдається підтримувати свій ментальний стан? Можливо, маєте певні ритуали?

– Я вивчаю психологію, медитую, займаюся спортом, йогою, я не відкладаю життя на потім. Однак розумію, що зараз це не життя, а процес виживання. Тобто ресурсу вистачає виключно на те, щоб вижити і не згоріти в цьому пеклі. Але я ставлюся до свого шляху з любов’ю, з прийняттям, проживаю всі стани, які мені даються.

– Раніше ви розповідали, що проходите курс з практичної психології. Як це навчання вплинуло на вас та чи плануєте й надалі розвиватися в цьому напрямку?

– Так, я маю на меті університет з психології. Поки не знаю, чи стане мені на це часу, але це те, про що я дуже багато думаю і дійсно хочу. Курс з практичної психології – це одне з найкращих рішень, які я могла прийняти для себе в своєму житті зараз і взагалі.

Про скандал в Карпенка-Карого і домагання

– Ви навчалися в університеті імені Карпенка-Карого, який опинився в центрі уваги через низку скандалів. Чи стикалися особисто ви з психологічним чи сексуальним насильством під час навчання і кар’єри?

– Особисто я ніколи не зазнавала ні психологічного, ні сексуального насильства під час навчання і тим паче кар’єри. Я була вихована так, що, напевно, била на випередження, я розуміла, що це можливо, але я чітко давала зрозуміти, що зі мною так не можна. Звичайно, тому що я дуже боялася, що це може статися.

Мені дуже і дуже шкода, і я дуже підтримую тих людей, які не мовчать, коли це з ними стається, або не мовчать нарешті зараз. Вся моя підтримка їм, такого не має бути. Зі свого особистого досвіду скажу, що майстерня Станіслава Анатолійовича Мойсеєва для мене була прикладом того, як мають ставитися майстри до учнів, учні до майстрів. У нас дійсно панувала дуже здорова, прекрасна, вільна, творча атмосфера, за що я дуже вдячна особисто Станіславу Анатолійовичу Мойсеєву та всім викладачам, які працювали з нами.

– Як думаєте, чи зміниться щось у виші після того, як низка випускників наважилася поділитися своїм досвідом? Яких заходів потрібно для цього вжити?

– Я надзвичайно вірю в те, що зміни мають відбутися. Я особисто знаю людей, які підпали під надзвичайно жахливий сексуальний насильницький вплив від викладачів на інших курсах в університеті. На жаль, у мене немає права ділитися цими історіями, тому що вони не мої. Я дуже підтримую всіх тих, хто говорить про цю проблему.

Це нонсенс, цього не має бути. Я вважаю, що зараз справа за молоддю. Можливо, колись люди думали, що це нормально, створювалися якісь міфи, стереотипи про акторів, про те, що в театральному, кіношному світі це є нормою і так далі. Приклади деяких людей не мають бути усталеною нормою, вони не мають пропагувати такі речі, як норма.

Тому молодь має боротися за своє право бути в здорових стосунках у творчому світі, захищати себе, свої кордони і в жодному разі не потурати цим всім насильницьким речам. Це абсолютно неприпустимо.

Можливо, потрібно повністю змінити керівництво університету. Можливо, запровадити якісь юридичні норми поводження в університеті, щоб це все було прописано юридично. Тому що, наскільки я розумію, зараз немає юридично завірених правил, які б дозволили в разі їх порушення притягнути людину до відповідальності.

Про російську мову і контент РФ

– Після початку великої війни ви перейшли на українську мову. Як ставитеся до колег, які в публічному просторі говорять українською, а в побуті чи на знімальному майданчику поза кадром, російською?

– Я проходила всі стадії від заперечення до прийняття щодо цього. Я взяла для себе правило дивитися тільки в свій “город”, як то кажуть, і в ньому садити квіти, і там доглядати за цими квітами, деревами, за цим садом. Це добре, що хоча б у публічному просторі мої колеги говорять українською, навіть якщо вони у побуті або на знімальному майданчику розмовляють російською. Я вважаю, що у вільній країні кожна людина має обирати, якою мовою їй розмовляти.

Не можна змусити когось говорити якоюсь мовою через агресію, приниження, сварки, через щось подібне. Я не засуджую їх. Але так само, як я поважаю їхнє право говорити будь-якою мовою, вони мають поважати моє право не спілкуватися з ними або просити говорити зі мною, наприклад, українською мовою, якщо їхня або моя ласка. Я вважаю, що кожна людина, яка робить якийсь вибір у своєму житті, має розуміти відповідальність, яка на неї лягає після цього вибору.

– Нещодавно в топі прослуховувань на стримінгах були пісні російських виконавців. Чому, на вашу думку, є українці, які продовжуються слухати російську музику? Як ставитеся до таких людей?

– Тому що Україна дуже велика багатомільйонна країна, в якій живуть абсолютно різні люди з абсолютно різними цінностями, поглядами на світ, розумінням життя, розумінням якихось сенсів. Саме тому, я вважаю, є люди, які продовжують слухати російську музику. Я ніяк не ставлюся до таких людей.

Я можу довго говорити про те, що я не розумію, як так можна. Якщо я можу жити без російських виконавців вже майже 4 роки, чому інші не можуть? Якщо я розумію, наскільки це важливо, чому інші не розуміють? Я, знову ж таки, про свій сад, який я плекаю, в якому я вирощую квіти, дерева і збираю плоди. Єдине що, я можу бути прикладом для когось. І я буду рада, якщо для когось я буду прикладом того, як, можливо би, вони хотіли себе поводити.

Фото: Дар’я Легейда