Дмитро Підручний врятував біатлонну федерацію

Для збору медалей українців відправляють на універсіадиРезультати українських біатлоністів на міжнародній арені стають щораз гіршими. З потенційних виборювачів місць на подіумі наші спортсмени перетворилися на статистів, які змагаються лише за те, щоб потрапити до залікової зони – тобто фінішувати в числі сорока перших, яким нараховують залікові очки в Кубку світу. У цьому не було б нічого дивного: з нашим рівнем розвитку лижного спорту, який у всьому світі є головною підвалиною біатлонних звитяг, на більше сподіватися не доводиться. Восьме місце українців у чоловічому та жіночому Кубку націй на цьому тлі видається неабияким досягненням. Ми випереджаємо такі сильні в зимовому спорті країни, як Фінляндія, Словенія, Чехія.Але є одна особливість. У названих вище країнах, як і в усіх інших, де серйозно культивують зимовий спорт, біатлон є лише однією із зимових дисциплін, які існують паралельно на приблизно рівних правах. Звісно, що в біатлоністів Франції чи Німеччини більше спонсорів, ніж у бобслеїстів, але такого, як у нас, коли бюджет Федерації біатлону перевищує кошторис усіх інших федерацій зимових видів разом, немає ніде. І зовсім не тому, що українки й українці якось особливо ставляться до біатлону, займаючись ним хоч трохи масово, – нічого подібного. Просто саме біатлонна федерація зуміла колись давно представити себе спортивному, і не лише, начальству як мало не єдине джерело потенційних олімпійських нагород у зимових видах спорту. Про те, що в нас були колись фігуристи, лижники, ковзанярі світового рівня, всі вже давно й міцно забули. Всі зусилля, всі ресурси, всю енергію, всі гроші – на біатлон!Чи правильне було це рішення? Чи може бути успішний біатлон у країні, чиї лижники на чемпіонаті світу виступили гірше за представників Вірменії, дуже "лижної" держави? Відповіддю на це запитання може бути лише результат у вигляді медалей хоч якого ґатунку на хоч яких міжнародних змаганнях. Саме тому мало не вся наша національна збірна з біатлону вирушила на змагання всесвітньої Універсіади. Там виступають нині здебільшого аматори. Логіка зрозуміла: привезти звідти нагороди. Яка різниця – чи Олімпіада, чи Універсіада? Головне – ми з медалями.Не знаю, чи спортивне керівництво України справді складене із суцільних невігласів, які не здатні відрізнити рівень пересічних змагань аматорів від форумів насправді найсильніших атлетів світу. Не думаю, що це справді так. Видається, що їм усім разом вигідно, аби інформаційним простором України поширювалися переможні реляції про тріумфи наших "студентів" у біатлоні. Щоправда, новини зі справжніх змагань уже давно не втішають. Остання наша олімпійська перемога 2014 року в жіночій естафеті, теж, до речі, досить випадкова, була аж занадто давно, щоб ховатися в її довгій тіні другий десяток років. Тож можуть виникнути запитання, чи варто так витрачатися на два десятки спортсменів, які не здатні здобути хоч одну медаль на справжніх, а не "студентських" чи ще яких спеціалізованих міжнародних змаганнях? Про те, що ми чемпіони серед спортсменів з інвалідністю мало не в усіх зимових видах спорту, й нагадувати якось незручно.Цей сезон не обіцяв нічого доброго. Після кількох "дерев'яних" медалей за четверте місце, здобутих на початку зими Юлією Джимою, єдиною нашою хоч трохи конкурентоспроможною біатлоністкою, останньою із золотої естафети 2014 року, результати ставали все гіршими. Найкращий із чоловіків Дмитро Підручний також тоді до подіуму не дотягнувся. Нічого не здобули українці на чемпіонаті світу у швейцарському Ленцерхайде. Сезон здавався проваленим, і підбиття його підсумків не обіцяло нічого доброго. Аж раптом нам пощастило: на останній чоловічій естафеті поточного сезону в чеському Нове Мєсто фаворити захопилися боротьбою поміж собою. Наслідок – на останньому етапі шведи, німці й італійці, як кажуть у біатлоні, застрелились і пішли на штрафні кола. Цим скористався наш лідер Дмитро Підручний, від якого ніхто нічого особливого не очікував. Останнє коло він пройшов спокійно, відстрілявся майже без хиб і несподівано навіть для себе фінішував третім.І хто після цього скаже щось погане на адресу наших спортсменів, які проявили силу волі, витримку й холоднокровність, випередивши гігантів світового біатлону? Отже, все робилося правильно і слід продовжувати так і надалі. Не зіпсувала настрою навіть жіноча естафета. Француженка Жюлія Сімон вела перед із великим відривом. Могла спокійно обігнати нашу Олександру Меркушину. Українка йшла останньою на той час, 17-ю, і її француженка випереджала на коло. Але Сімон навмисно пригальмувала, аби наша команда остаточно не зганьбилася. У нас цей конфуз біатлоністок-жінок подали як прикру випадковість – на відміну від заслуженості бронзового успіху біатлоністів-чоловіків. А це значить, що й наступного сезону ми сподіватимемося на те, що 35-річна на той час олімпійська чемпіонка Юлія Джима збереже свій нинішній рівень, який дав їй змогу увійти в число 20 найкращих у Кубку світу, що її підтримає 34-річний ексчемпіон світу Дмитро Підручний, який теж зумів зачепитися за світову двадцятку. Тож нам знову буде за кого вболівати.