Головна небезпека людей на Марсі ховається під ногами

Знаєте, про що мріє багато хто з нас, дивлячись на нічне небо? Про Марса! Про той день, коли люди нарешті ступлять на цю загадкову червону планету. НАСА, Китай, інші космічні держави — всі дивляться туди, бачать у Марсі наступний великий рубіж після Місяця. І справді, Марс — наш найгостинніший (ну, відносно!) сусід за Сонячною системою, якщо не рахувати Землю. Плани будуються, кораблі проектуються… Звучить захоплююче, чи не так?

Але, як завжди, він криється в деталях. Дістатися Марса — це вже сама по собі пригода на півроку-дев’ять місяців. Уявіть собі: замкнутий простір, невагомість (точніше, мікрогравітація), постійне тло космічної радіації. Не санаторій, скажемо прямо. А після прибуття? Нові дзвінки! Гравітація там всього 40 відсотків від нашої земної, радіація нікуди не поділася, і пил. Так-так, звичайний, здавалося б, пил.

А ворог під ногами!

Пам’ятаєте кадри з Місяця? Астронавти програми «Аполлон» поверталися, обтрушуючи з себе сірий порошок. Потім скаржилися на кашель, роздратування очей та дихальних шляхів. Виявилося, що місячний реголіт — штука досить неприємна. Так ось, з Марсом історія схожа, але, можливо, навіть серйозніше.

Поверхня Червоної планети теж покрита найтоншою пудрою. Склад — гримуча суміш: силікати (як у піску), оксиди заліза (вони дають Марсу іржавий колір), сульфати… Плюс «вишенька на торті» — токсичні елементи на кшталт берилію, миш’яку та підступних перхлоратів. Звучить не дуже приємно, погодьтеся?

Нещодавно група вчених із кількох університетів США, включаючи Університет Південної Каліфорнії, серйозно взялася за цю проблему. Їхнє дослідження, опубліковане в журналі Geohealth, стало першою спробою комплексно оцінити, чим саме небезпечний марсіанський пил для здоров’я майбутніх колоністів. І висновки, чесно кажучи, змушують замислитись.

Чим же вона така страшна?

Справа ось у чому: марсіанський пил неймовірно дрібний. Вчені говорять про частинки розміром близько 3 мікрометрів. Щоб ви розуміли, це настільки мало, що наші природні захисні механізми в легенях — той самий слиз, який має виводити будь-яку гидоту, просто не справляються.

«Такі частинки легко проникають глибоко в легені і можуть там залишитися, а то й потрапити в кровообіг», — пояснює Джастін Ванг, один із провідних авторів дослідження. Адже місії на Марс плануються довгими. Йдеться не про пару тижнів, а про рік-півтори роботи на поверхні!

І весь цей час астронавтам доведеться жити пліч-о-пліч з цим пилом. Її заноситимуть у житлові модулі на скафандрах після вилазок. А ще на Марсі бувають пилові бурі. Іноді вони розростаються так, що накривають усю планету! Уявіть собі цей рудий туман усюди. Професор Брайан Хайнек, співавтор дослідження, навіть лякає: «Ми думаємо, на вершинах деяких марсіанських вулканів шар пилу може сягати 10 метрів! Спробуй там приземлитися просто потонеш». Звісно, ​​сідати на вулкани ніхто не планує, але це добре ілюструє масштаб проблеми. Пил там усюди.

Здоров’я під загрозою?

Так чим конкретно загрожує постійний контакт із цією дрібною та токсичною суспензією? Дослідники, проаналізувавши дані з марсоходів та склад марсіанських метеоритів, знайшли паралелі із земними болячками.

Одна з головних небезпек – силікоз. Це професійне захворювання шахтарів та робітників, що вдихають силікатний пил. У легень утворюється рубцева тканина, дихати стає все важче. На Марсі, багатому на силікати, ризик заробити щось подібне цілком реальний при тривалому контакті з пилом.

А ось з перхлоратами картина поки що туманніша, хоча є натяки, що вони можуть впливати на щитовидку і, як наслідок, призводити до анемії (малокровості). Загалом перспектива не райдужна: хронічні проблеми з диханням, можливі збої в роботі щитовидної залози… І все це — за мільйони кілометрів від Землі, де кваліфікована медична допомога буде, м’яко кажучи, обмежена.

Пилосос для Марса? Майже!

То що робити? Махати щіткою після кожної прогулянки? Не зовсім, хоча чистота точно не зашкодить. Головне, як наголошують дослідники, — профілактика. Потрібно заздалегідь продумати, як мінімізувати контакт астронавтів із пилом.

Йдеться розробці просунутих систем фільтрації повітря у житлових модулях і скафандрах. Потрібні ефективні процедури очищення і самих скафандрів після виходу на поверхню, і приміщень. Можливо, знадобляться і якісь медичні заходи підтримки, як прийом добавок йоду для щитовидної залози, якщо побоювання щодо перхлоратів підтвердяться.

«Пил — це не найстрашніша небезпека на Марсі, — каже Джастін Ванг. — Але це проблема, яку ми можемо вирішити. І варто вкластися в розробку технологій, щоб запобігти цим ризикам для здоров’я заздалегідь». Він навіть проводить аналогію з медициною на Землі: ми перевіряємо холестерин, щоб не доводити до інфаркту. Так і з Марсом: найкраще, що можна зробити, — це не допустити потрапляння пилу до організму астронавтів.

Шлях до Червоної планети

То що, дорога на Марс стає ще складнішою? Мабуть. Але ж освоєння космосу ніколи і не було легкою прогулянкою. Кожна нова деталь, на кшталт цієї «запиленої» проблеми, просто показує, наскільки ретельно потрібно готуватися.

Марсіанський пил — це тихий, непомітний ворог, який чекає під ногами майбутніх дослідників. Але тепер ми знаємо про нього більше. А знання, як відомо, сила. Розуміння ризиків дозволяє розробляти контрзаходи. І це означає, що мрія про червону планету, хоч і вимагає більше зусиль і винахідливості, так само манить і залишається досяжною. Просто шлях до неї буде трохи менш запорошеним… якщо ми постараємося.