"Хороша публіцистика завжди апелює до тонких моментів, зрозумілих людям конкретно в цей історичний момент"

Церемонія вручення Національної премії України імені Тараса Шевченка відбулася в Національній філармонії 9 березня. Цьогоріч лауреатів найвищої у країні відзнаки за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва визначили в семи з восьми номінацій. Серед них була одна нова – "Декоративно-прикладне мистецтво". У категорії "Літературознавство та мистецтвознавство" переможця не обрали. Грошова винагорода становила 484 480 гривень.Про цьогорічних лауреатів розповідають члени комітету з Шевченківської преміїЛІТЕРАТУРАПоет Юрій Іздрик за книгу поезій "Колекція"Василь Кузан, письменник:Студенти різних регіонів України серед п'яти улюблених сучасних поетів називають Юрія Іздрика. Його цитують, на нього посилаються як на авторитет не тільки в літературі.Юрій Іздрик відомий не лише як поет і прозаїк, переможець конкурсу "Книга року ВВС-2009" зі збіркою оповідань "Таке". Його знають і як художника, учасника й організатора різних перформансів, актора, який знявся у фільмі Ірини Цілик "Я і Фелікс", редактора та видавця журналу "Четвер" разом із Юрієм Андруховичем. А його оголена фотосесія 2020 року спричинила скандал у нашому наскрізь пуританському суспільстві, яке свято сповідує подвійну мораль. Знімки увійшли до збірки віршів Naked One, що містила відверті світлини письменника, пози якого пародіювали класичні картини та скульптури. За це прогресивні українські жінки нагородили Юрка премією "Золотий ліфон" як най­сексуальнішого митця.У літературі Юрій Іздрик є представником "станіславського феномена", одним із тих авторів Івано-Франківщини, які зреалізували український варіант постмодернізму. Саме через призму цього напряму варто оцінювати творчість цього культового письменника й аж ніяк не з точки зору якогось там реалізму. А сучасний постмодернізм – це процес творення літератури без дотримання будь-яких правил і меж, сповнений жанрових і стильових інсталяцій, пошуку нових форм вираження та засобів самореалізації, нової мови.Загальносвітові тенденції постмодернізму в Іздрика приправлено специфічними національними рисами – іронією та сарказмом, підвищеною політизованістю, пошуком ідей, які мали б об'єднувати. Особливе місце в його творчості, зокрема в поезії, посідає стьоб – знущально-агресивний, сповнений парадоксів, насмішкувато-іронічний метод у мистецтві, невіддільний від способу життя.Роздуми про існування людини, теми війни, релігійності, буденності та швидкоплинності буття й часу, мотиви віри у свої сили, Бога, любов і вірність сповнюють часто символічні тексти Іздрика. Нагромадження художніх тропів, зокрема незвичних, суперечливих, часто шокувальних порівнянь, епітетів, метафор, нанизування образів, довільне, інколи пародійне цитування відомих творів класиків, фрази з Біблії, музичні терміни, філософські категорії, елементи психоаналізу створюють певну текстову анархію. Вона дає змогу знаходити нові сенси, глибинні підтексти, надтексти, інтертексти. Письменник ніби створює простір і дає матеріал для тлумачення власних віршів, таким чином долучаючи читачів до процесу співтворення.Читання органічного й експериментального Іздрика з його протестом проти минулого та бажанням першим створити щось нове подібне до приймання контрастного душу: не всі до цього готові. Та й не кожному це потрібно. Саме тому Юрка або сприймають і люблять усім серцем, або відштовхують, не розуміють, проклинають та піддають суспільній анафемі.ПУБЛІЦИСТИКА ТА ЖУРНАЛІСТИКАЖурналіст Павло Казарін за проєкт "Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні "Українська правда"Вадим Карп'як, журналіст:Хороша публіцистика завжди апелює до тонких моментів, зрозумілих людям конкретно в цей історичний момент. Ви можете нині прочитати прекрасні публіцистичні тексти 1990-х або Івана Франка. Вони стилістично чудові, але не сприймете й половини натяків, які давали автори. Адже вони реагували на ситуацію навколо та вживали метафори й порівняння, зрозумілі читачам того часу. Це цінність такої літератури та її прокляття.Павло Казарін володіє унікальною, мені здається, здатністю трохи розширяти часові межі публіцистики. Коли прочитаєте його книжку "Дикий Захід Східної Європи" 2021 року, здивуєтеся, наскільки актуальна. Хоча вона про 2014-й і трохи пізніше, але читається так, ніби написана буквально щойно.Тексти Павла – це публіцистика чітких визначень, простих речень і глибоких думок. Якось в одному зі своїх есеїв він сказав, що завдання журналістики – пояснювати країні саму себе. Виступаючи на врученні Шевченківської премії, Павло ще уточнив, що під час війни це також завдання постійно нагадувати та відстоювати цінності.Публіцистика Павла Казаріна – це якраз про цінності. Про те, що за нинішніх умов ми легко можемо втратити орієнтири, шукаючи "своїх – чужих". Але є якісь базові речі, основні для всіх людей, як-от гідність, що не девальвуються залежно від політичної чи геополітичної ситуації.КІНОМИСТЕЦТВОРежисер Олесь Санін, оператор Сергій Михальчук і композиторка Алла Загайкевич за повнометражний ігровий фільм "Довбуш"Андрій Халпахчі, кінознавець:Два роки поспіль українське кіно не отримувало Шевченківської премії. Комітет розглядав пропозиції та вважав, що немає гідного фільму. Щоправда, торік в іншій категорії – "Публіцистика та журналістика" – все ж нагородили авторів документальної стрічки "20 днів у Маріуполі".Цього року в номінації "Кіномистецтво" було подано тільки одну роботу. Це прикро й не зовсім зрозуміло, адже були й інші гідні кандидати. Могло би стати кілька претендентів, а так видавалося, що конкуренції немає.Олесь Санін, учень відомого режисера Леоніда Осики, продовжує традицію українського поетичного кіно. Він працює повільно та ретельно. "Довбуша", який вийшов на екрани 2023-го, теж робив довго – п'ять років.Це цікавий феномен – поєднання художньої вартості зі спрямованістю на широку аудиторію. Фільм не тільки майстерно знятий, а й зроблений для масового глядача, що важливо сьогодні для українського кіно. В Олеся Саніна яскрава зображувальна сторона – те, що ми називаємо картинкою. Стрічка також має ритм, який тримає від початку до кінця.Це один із касових рекордсменів у національному прокаті (зібрав 68 млн грн, посів третє місце у списку найкасовіших українських фільмів після анімації "Мавка. Лісова пісня" та комедії "Я, ти, він, вона". – Країна).Цікава сторона фільму – в тому, що він не історичний у прямому значенні цього слова, а про міфічного героя. Зроблений на фольклорному матеріалі й історичних реаліях. Водночас сьогодні, безумовно, рефлексує про події війни, захист України та виборювання її свободи. Ці паралелі – очевидні.Окрім режисури, ми відзначили роботу оператора Сергія Михальчука та музику композиторки Алли Загайкевич.Олесь Санін нині вже досвідчений режисер із певним доробком: його "Мамай" і "Поводир" також були помітними фільмами у вітчизняному кінопроцесі. Безумовно, це теж враховувалося. Але подавали на Шевченківську премію Саніна та його колег саме за "Довбуша", і комітет визнав їх гідними нагороди.МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВОСкрипалька Богдана Півненко за концертні програми 2019–2024 років і композитор Олександр Шимко за сакральну містерію "Вирій" для мішаного хору, автентичних голосів, сопрано та симфонічного оркестру на стародавні молитовні, біблійні та українські народні текстиБогдана Фроляк, композиторка:Сакральна містерія "Вирій", за яку відзначили композитора Олександра Шимка, – це самобутній і масштабний твір. Прем'єра відбулася 2022 року у Вроцлавській філармонії силами українських і польських музикантів. Прекрасне виконання об'єднало на одній сцені Симфонічний оркестр Варшавської філармонії, Національну заслужену академічну капелу України "Думка", хор Вроцлавської філармонії, ансамбль автентичного співу "Божичі", солістів Тетяну Журавель та Андрія Ляшука. А диригував відомий польсько-український диригент, амбасадор української музики в Польщі та світі Роман Ревакович.Богдана Півненко, нагороджена за концертні програми 2019–2024 років, – скрипалька-солістка, а також художня керівниця Національного ансамблю солістів "Київська камерата". Власне з цим камерним оркестром вона презентує українську музику за кордоном на високому рівні. Богдана постійно виступає з новими творами вітчизняних композиторів, які часто пишуть і присвячують їх саме їй. Вона є однією із знаних і впізнаваних представниць нашої музичної культури, яка невтомно працює на благо України.Вибір лауреатів є завжди важким, бо всі, хто пройшов до третього туру, були гідні нагороди. Ситуація в номінації "Музичне мистецтво" особливо складна через те, що вона об'єднує в собі композиторів і виконавців. Обирати важко, бо це насправді різні види діяльності. Також незрозуміло, що робити з представниками популярної музики, адже порівнювати її з академічною неможливо й недоречно.Другий рік поспіль нам вдається присудити дві премії в цій галузі за рахунок номінацій, в яких вона не була присуджена. Ми в комітеті постійно порушуємо питання про розділення категорії на дві – "Композиторська творчість" і "Виконавське мистецтво". Колись так і було.ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВОРежисер-постановник та автор лібрето Василь Вовкун за оперу "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет "Пізнай себе" й театралізовану кантату "Псальми війни" у Львівській національній оперіГанна Веселовська, театрознавиця:Лауреатом Шевченківської премії в театральному мистецтві став генеральний директор – художній керівник Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Василь Вовкун. Його відзначили як режисера-постановника сценічних творів, що отримали значний розголос і визнання у глядача та професійної критики, – опери "Лис Микита" та балету "Тіні забутих предків", обидві прем'єри – на музику композитора Івана Небесного. Крім того, Василя Вовкуна нагородили як автора лібрето та постанов­ника модерн-балету "Пізнай себе" на музику Дмитра Данова і театралізованої кантати "Псальми війни" на музику Євгена Станковича.Усі ці мистецькі події відбулись у Львівській національній опері протягом останніх п'яти років. Як наслідок – творче обличчя поважного колективу істотно змінилося. Національне в репертуарі перестало бути еквівалентом провінційної шароварщини.Обраний Василем Вовкуном шлях змін вітчизняної оперної сцени, який він сам визначив як програму "Український прорив", розпочався ще в 1990-х. Тоді він як режисер-­постановник масштабних музично-театральних дійств робив перші спроби принципово змінити репертуарну оптику наших музичних театрів. А після того як 2017 року очолив Львівський театр опери та балету, ініційований ним "український прорив" таки здійснився.Не варто думати, що це був простий і безхмарний шлях. Але він став системним і результатним. Починаючи від відновлення легендарного твору Євгена Станковича "Коли цвіте папороть" і запрошення німецького режисера Андреаса Вайріха для постановки опери "Страшна помста" цього ж композитора до останніх мистецьких подій – постановок новітніх українських опер і балетів.ВІЗУАЛЬНІ МИСТЕЦТВАХудожниця Жанна Кадирова за персональну виставку "Траєкторії польотів"Віктор Сидоренко, художник:Мисткиня Жанна Кадирова отримала премію за персональну виставку "Траєкторії польотів", яка була експонована в PinchukArtCentre у 2023–2024 роках і метафорично розкриває два горизонти України – той, що походить із минулого, та інший, який рухає сьогодення.Під час розгляду робіт відбуваються не тільки експертиза й оцінювання самих творів, а й місця та ролі конкретного художника в суспільному просторі. Зважуються його популярність, затребуваність праці, сучасний характер творчості.Жанна Кадирова – активна учасниця групи Р.Е.П., що виникла на хвилі Помаранчевої революції. Популярність їй принесла виставка "Діаманти" 2006 року в Центрі сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії, твори якої засвідчують прихильність до розроблення авторської техніки скульптури, – "коштовні камені", зроблені з кахлів, цементу та монтажної піни. Жанна брала участь у чотирьох Венецій­ських бієнале, багато виставляється за кордоном. Кияни знають її скульптуру "Форма світла" на Пейзажній алеї.На прикладі виставки "Траєкторії польотів" спостерігаємо бажання художниці утвердити сучасного глядача в неодмінності перемоги, а майбутнього – в тому, що мистецтво – це теж зброя. Нагадаю, що її проєкт "Паляниця" зібрав понад 7 мільйонів гривень на підтримку Збройних сил України.ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВОМайстри петриківського розпису Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій Пікуш, Марія Пікуш і Наталія Рибак за мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності"Віктор Сидоренко, художник:2024 року в системі відзначення Шевченківською премією після довгої паузи з ініціативи президента України відновили номінацію "Декоративно-прикладне мистецтво".Повною мірою логічним є присудження премії за мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності". Нагороду отримали Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій та Марія Пікуші, Наталія Рибак – майстри української петриківки, що зародилася на Дніпровщині наприкінці ХІХ століття.Приємно пригадати, що, коли у стінах Національної академії мистецтв України торік відбувалася виставка майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема й петриківки, вона набула неабиякого культурного розголосу. Художники щедро ділилися з охочими основами майстерності виконання петриківського розпису.Світове визнання петриківки пам'яткою нематеріальної культурної спадщини в поєднанні з її національним визнанням красномовно свідчить про значний інтерес мистецької спільноти до українських народних традицій та їх подальше плекання.