Трамп хоче змусити Іран піти на угоду зі США без війни

Близько 70% американців виступають проти початку будь-якої нової війни. І це дуже важливий чинник, на часто не звертають увагу в американських розкладах.

​​Міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро заявив, якщо ядерна угода між Іраном та США щодо не буде укладена, то війна між США та Іраном неминуча. Іранці, відповідно, не готові до прямих переговорів, але погоджуються на опосередковані, не приймаючи жорстких вимог, які висунув Трамп.

Стратегія Ірану — це глибина оборони, яка передбачає підтримку шиїтських угруповань на інших територіях для створення постійних проблем для Ізраїлю та США, щоб таким чином не допустити прямого удару по Ірану. До минулого року така стратегія працювала, але потім ситуація змінилася через низку драматичних подій, зокрема ослаблення режиму Башара Асада в Сирії, що ускладнило Ірану реалізацію його планів.

Тепер розглянемо протилежну сторону — США та Ізраїль. Ізраїль – це, образно кажучи, рушниця, що висить на стіні. Це постійне нагадування про те, що "рушниця має вистрілити", і всі з захопленням на неї дивляться. Риторика США і особисто Трампа розрахована на те, що змусити Іран піти на переговори і угоду без війни, але із застосуванням погроз щодо початку війни.

Однак початок війни з Іраном — це катастрофічний сценарій у будь-якому випадку, навіть якщо США вдасться розбомбити ядерні можливості Ірану. Така війна затягнеться мінімум на три роки з абсолютно непередбачуваними наслідками. І це створить серйозні проблеми для Трампа перед виборами 2026 року. Тому що в разі початку великої війни і з

цим гармидером, який ми спостерігаємо з тарифами та іншим він ризикує втратити контроль над Конгресом і Палатою представників. Тоді це зробить його адміністрацію "кульгавою качкою", і саме тому він не хоче цього допустити. Бо почати війну – легко, а от завершити її доволі складно. І тому дехто в адміністрації хоч бодай це розуміє.

Наразі США концентрують війська, проте переважно для ударів по хуситах у Ємені, а не по Ірану. Американці використовують цей фактор для тиску на Іран, але головна їхня мета — продовження бомбардувань Ємену.

Окремий фактор — Ізраїль. Багато хто вважає, що він може завдати удару по Ірану ще до завершення переговорів, можливо, у травні. Я, в принципі, залишаю якийсь невеликий відсоток безбашенних кроків Нетаньягу, але він як політик, не дуже готовий до різких кроків. У сенсі – самостійно ухвалювати дуже відповідальні рішення. Він радше перекладає відповідальність на інших. Тобто, йому потрібно стовідсотковепогодження з американцями. Але США, схоже, поки не готові до такого кроку.

Скоріше за все, прямого удару по Ірану не буде. Буде те, що ми вже бачимо – удари по Лівану, Газі та Сирії, адже у Ізраїлю є свій фронт, яким він компенсує відсутність прямої атаки на Іран.

Зі свого боку, Іран намагатиметься затягувати час. Вони можуть діяти за відомими принципом – "згодовувати слона частинами" США. Американцям, за великим рахунком, потрібні успіхи, але вони побоюються, що удар по Ірану може призвести до ескалації, і далі вже буде важко зупинити ситуацію. Тобто процес стане неконтрольованим, і, очевидно, вони не дуже хочуть рухатися в цьому напрямку. Проте їм потрібно демонструвати певні успіхи. Отже, вони можуть діяти проти хуситів "Хезболли" в Лівані та проти інших угруповань.

В принципі, Іран може перенаправити зусилля американців у цьому напрямку. Поки вони будуть довбатися з хуситами (а це тривалий процес, враховуючи те, що американці мають 50 000 військових, які перебувають у районі Перської затоки та Індійського океану), вони не зможуть реалізувати серйозну наземну операцію.

Власне, ідея наземної операції дуже непопулярна, особливо з огляду на політику Трампа. Близько 70% американців виступають проти початку будь-якої нової війни. І це дуже важливий чинник, на який ми часто не звертаємо увагу в американських розкладах.

Отже, американці продовжуватимуть бомбардування, а хусити – кошмарити Червоне море. Ця історія розвиватиметься поступово зі зменшенням потенціалу хуситів, хоча невідомо, наскільки він великий і скільки часу знадобиться для його виснаження – це доволі складно прорахувати.

Таким чином, Іран виграє час, не укладаючи очевидно невигідної угоди, і паралельно ведучи переговори та пропонуючи нову систему безпеки в регіоні. Це виглядає малореалістично, але чому б і ні? Адже розраховувати ані на Росію, ані на Китай, незважаючи на підписані з ними угоди, Ірану у прямому протистоянні не варто. У період переговорів, коли іранці тягнуть час, сподіваючись, що американці знову переключаться на іншу тему, ці країни можуть допомогти і політично посилити іранські позиції.

Війна – це завжди відкритий фінал. Досвід попередніх воєн показує, що для американців це нічого хорошого не приносить: великі витрати, людські жертви, непопулярність конфлікту. Це серйозний удар по американських амбіціях. Якщо взяти до уваги все, що вони роблять зараз, то це стане додатковою серйозною проблемою для США. А будь-яке послаблення Америки або демонстрація її слабкості буде вигідною для Росії.

Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, спеціально для Главреду