Чи з’являться в Україні іноземні війська і як сплутають карти Росії на полі бою: інтерв’ю з Шамшуром

Україні та країни-союзники працюють над механізмами, які повинні у майбутньому забезпечити захист від агресора Росії. Британія і Франція розробляють план щодо створення "сил заспокоєння" з подальшим розміщенням їх на території української держави. Українці разом з британцями і французами детально обговорять ініціативу.

В інтерв'ю Главреду колишній посол України у Франції та США Олег Шамшур розповів, чи дійсно на території української держави можуть з'явитися іноземні війська, пояснив, як повинна працювати місія, щоб стримати Росію від агресії, оцінив позицію Сполучених Штатів щодо "сил заспокоєння" та назвав наразі єдиний шлях для забезпечення безпеки України.

На вашу думку, чи є реальною перспектива появи миротворців в Україні? Чи наважиться Європа на цей крок?

Сьогодні це дуже важливе питання. Ініціатива, мотором якої є Велика Британія та Франція, може бути корисною для мобілізації підтримки України у дипломатичній та політичній площині. Але ефективність ідеї викликає серйозні сумніви з точки зору її практичної реалізації, тому що вона не є консенсусною.

Більшість країн Євросоюзу, європейських членів НАТО, поки що не підтримують цю ініціативу. Низка країн, включно з Польщею, налаштована до неї опозиційно. Після зустрічі "коаліції охочих" французький президент Еммануель Макрон заявив, що пропозицію підтримують Франція, Британія і деякі європейські держави, які він не назвав. Можна припустити, що це країни Балтії, можливо, скандинавські країни, або певні інші держави.

Також дуже важливий момент – сутність цієї ініціативи. Сам Макрон каже, що це не миротворча місія, її ключова роль – забезпечення і дотримання перемир'я. Ідея може бути реалізована лише після припинення вогню і досягнення певного перемир'я. І виникає питання, чи зможе "сила заспокоєння" (я називаю її "силою підтримки") виконати свою головну функцію та забезпечити перемир'я.

А для цього необхідно розв'язати низку питань, серед яких – кількість військового контингенту та логістика. Зараз ми чуємо від британців, що вони готові відправити в Україну від 10 до 30 тисяч військових. Висловлюються сумніви і щодо того, що цього буде достатньо. Логістика та ще низка проблем вимагатимуть залучення ще більшої кількості людей.

І головне питання – визначення rules of engagement: повноважень та можливостей, які будуть надані цій "силі заспокоєння" або "підтримки". Якщо йдеться про щось на кшталт звичайних сил щодо підтримання миру під егідою ООН, які констатують і концентрують порушення, припинення вогню чи перемир'я – це одна історія. Місія подібного формату навряд чи буде стримуючим фактором для Путіна. А от якщо ці сили матимуть повноваження давати відсіч провокаціям і не допускати подальшого просування російських військ – уже інша ситуація. До речі, Макрон якраз казав про те, що у французького контингенту в разі нападу буде можливість захищатися.

Наразі ці rules of engagement незрозумілі. Повноваження та можливості місії мають бути проактивними, і тоді реалізація ідеї може дійсно відіграти позитивну роль.

До того ж важливо, де ці сили будуть розміщуватися. Зараз ми чуємо, що в жодному разі не планується їхня поява у прифронтовій зоні. Як у такому разі вони стримуватимуть російську агресію – незрозуміло. Якщо іноземні сили дислокуватимуться, наприклад, у Мукачеві або Львові, це також не стримає Росію. Хочеться сподіватися, що під час перемовин з Британією і Францією щодо планування місії в Україні, будуть визначені місця дислокації, які даватимуть можливість підрозділам діяти активно.

Але поки що це лише ініціатива на ефемерному рівні. І вона не відповідає викликам, які сьогодні постають перед нами. Наразі ключова мета – зупинити Путіна. Перехопити військово-стратегічну ініціативу і позбавити його можливості диктувати нам умови потенційних перемовин. Від європейських партнерів потрібні не ініціативи, а надзусилля, спрямовані на допомогу Україні.

Яка сьогодні позиція Сполучених Штатів щодо розміщення іноземного контингенту в Україні? Адже від неї залежить реалізація відповідних планів Європи, яка прагне, щоб американці забезпечили необхідну підтримку цих сил. У лютому Трамп казав, що Путін начебто не проти появи миротворців на території української держави, але ж ми розуміємо, що Росія навряд чи з цим погодиться.

Трамп і люди з його оточення казали, що забезпечення умов припинення вогню та перемир'я – це справа не Сполучених Штатів. Американці вважають, що їхня задача – зупинка війни, а підтримкою миру повинна займатися Європа.

Що стосується питання погодження з Росією роботи "сил заспокоєння" в Україні, воно одне з найбільш принципових. Макрон взагалі сказав, що йому не потрібна жодна згода Росії на розміщення контингенту в Україні. А от з цієї заяви Трампа, яку ви згадали вище, складно зрозуміти, яким є бачення американців щодо впливу росіян на ці місію. І взагалі, якщо Росія впливатиме на визначення rules of engagement і розташування цих сил, то це буде абсурдом.

В будь-якому разі, "сила стримання" або "заспокоєння" має підтримувати, заспокоювати Україну і стримувати Росію. Вона не повинна бути стороннім арбітром. Безсторонній і рівновіддалений арбітр жодним чином не посилить безпеку України.

Таким чином, Сполучені Штати поки що не визначилися з тим, чи готові вони надати гарантії безпеки Європі для розміщення миротворців в Україні?

Так, але не зовсім. Сполучені Штати готові доручити Європі забезпечення припинення вогню або перемир'я, але водночас гарантії надати не можуть. Для аргументації своєї позиції наведу приклад. В одному із останніх документів Пентагона йдеться про те, що США готові й у подальшому надавати НАТО свою ядерну парасольку. Втім, якщо ця парасолька припинить бути стримуючим фактором і виникне конфлікт, то європейцям слід покладатися лише на себе. Безумовно, не можна казати, що цей принцип буде точно і так само діяти щодо "сил заспокоєння", які можуть з'явитися в Україні, але зміст документа цілком ілюструє загальний підхід і мислення Вашингтона.

Тому, на мою думку, Сполучені Штати все-таки не будуть надавати гарантії місії "сил занепокоєння". І це також важливий момент, бо французи кажуть, що вони хотіли б підтримки місії з боку Вашингтона, але можуть реалізувати ідею і без американців, тоді як інші країни вбачають американські гарантії як необхідну передумову для запуску ініціативи. Але я не бачу позитивної відповіді з боку США.

Чи існують інші механізми, які гарантували б Україні безпеку? Чи є альтернатива миротворчим силам або НАТО?

Єдина гарантія безпеки – членство України в НАТО і 5-та стаття. Але ж ми розуміємо, що поки Трамп і його політична сила при владі, принаймні на 4 роки, це питання зняте для нас з порядку денного.

Сьогодні розмови про гарантії – "димова завіса". Наразі нам потрібне суттєве посилення оборонних можливостей. Треба повністю реалізувати потенціал безпекових угод, які ми підписали з 28 країнами. Необхідно втілити у життя угоди принаймні з основними нашими партнерами. Такий крок може стати певним фактором, який повинен стримувати Росію. Головним стримуючим фактором є обороноздатність Збройних сил України. Тому що "сили заспокоєння" можуть з'явитися у нас лише після досягнення угоди щодо припинення вогню.

На мою думку, за нинішніх умов єдиним реальним стримуючим фактором може бути суттєве посилення обороноздатності України разом з використанням безпекових угод. Також стримуючим фактором могло б стати закриття неба над Україною або інші ідеї. Тому зараз я би все-таки говорив не про гарантії безпеки, а саме посилення обороноздатності. І тут можна щось планувати.

Гарантія передбачає певний автоматизм. П'ята стаття НАТО – хоча й не повний автоматизм, але більше елемент колективної оборони. Враховуючи те, що це питання наразі неактуальне, треба використовувати інші засоби, але розуміти, що автоматизму вони не дають. Наші партнери повинні зрозуміти, що ми – реалісти, а суспільство усвідомити, що захищатися повинні, в першу чергу, самі. Ми не можемо розраховувати, що наш захист буде забезпечений лише зовнішньою силою. Без допомоги від партнерів ми не могли б боротися з російським агресором, але загалом все залежить від нас, від кожного члена суспільства.

Ми вже зрозуміли, що у Трампа немає жодного плану завершення війни в Україні. Яких рішень від нього слід чекати у майбутньому? Трамп тиснутиме на Київ чи все-таки рішуче натисне на Путіна?

Це питання на мільйон баксів, тому що на нього складно відповісти. Ба більше, відповідь ускладнюється безпрецедентною персоналізацією зовнішньої політики США за президентства Трампа. Такого я ніколи не бачив. Фігура Трампа, разом з усіма його ідеями, концепціями, емоціями і персональними відносинами, серйозно вливає на американську зовнішню політику. Є рух зі своїм безумовним лідером. Це вождізм.

Комунікативна технологія і стратегія Трампа завжди були орієнтовані на систематичне перебування в інформаційному просторі. Постійні заяви, які іноді протирічать одна одній, абсолютно нові ідеї, що не можна назвати притомними, і зусилля, спрямовані на їх виправдання і реалізацію – все це ускладнює висновки щодо можливих дій Трампа.

Тепер я назву декілька моментів, які треба враховувати.

Перший і найголовніший – Трамп намагатиметься за будь-яких умов зупинити війну. В тому числі, за рахунок наших національних інтересів. Це його головна мета. Він хоче розв'язати собі руки, щоб зосередитися на інших зовнішньополітичних питаннях та економіці. Адже економічні обіцянки загалом забезпечили йому перемогу на виборах.

Другий – для Трампа питання війни в Україні є лише частиною його загального плану щодо переформатування відносин із Росією. Це стало нам зрозуміло за підсумками його телефонних розмов з Путіним та перемовин росіян і американців у Саудівській Аравії. Авжеж, ми не знаємо всіх деталей, але частково зрозуміло, що у Трампа є бажання домовитися. Думаю, Трамп інвестував у це достатньо часу і політичного капіталу, тому прагне реалізувати мету. Водночас Путін хоче представити Україну лише як частину загальної проблеми і задовільнити свої зовнішньополітичні забаганки, серед яких і нам добре відомий план щодо України.

Третій – ставлення Трампа до Росії. Він намагається впливати на Україну і Росію так, щоб реалізувати свій абстрактний план припинення вогню і хотів би перемир'я, як на Близькому Сході. Але Росії здебільшого він дає моркву і намагається її не критикувати. З одного боку Трамп говорить про невдоволення і можливі нові санкції проти Росії, а з іншого – залишає для неї "шляхи відступу". Причому сам пояснює, чому Москва не робить так, як він цього вимагає. Мовляв, Путін затягує процеси і я сам теж так робив. Начебто треба людину зрозуміти: вона робить не те, що треба, проте я Путіну вірю.

Четвертий – питання з Україною Трамп намагається вирішувати в основному за рахунок палки. Це ми бачили під час зустрічі із Зеленським і на прикладі угоди щодо рідкоземельних металів, яку Трамп намагається просувати. Риторика Трампа щодо Зеленського лише підтверджує, що у нього преференційне ставлення саме до Росії.

П'ятий – світогляд Трампа. Ставлення до України і прагнення перезавантажити відносини з Росією є проявом політичного світогляду американського президента. Трамп вважає, що для великих держав, таких як США і Росія – одні закони, а для слабших країн, як Україна, Канада або Данія – інші. У світогляді Трампа слабші країни повинні враховувати інтереси великих і певним чином себе поводити. Така точка зору пов'язана з його намаганнями пояснити, чому в Україні почалася війна. Причому подібну риторику Трамп використовує починаючи з 2022 року.

Загалом треба досить обережно ставитися до заяв Трампа, особливо щодо Росії. Російський представник Карасін вже казав, що росіяни, мовляв, незадоволені і не готові виконувати американський план. Ситуація дуже складна і багатоаспектна. Те, що каже Трамп, значною мірою може бути гра на публіку.

Думаю, що надалі все буде залежати від двох факторів.

По-перше, від того, наскільки Путін буде непоступливим і не виправдовувати очікування Трампа. Особливо враховуючи те, що можливі домовленості включають не лише питання війни в Україні, але й в цілому питання переформатування відносин Росії та США.

По-друге, від готовності Трампа нарешті перейти до тиску на Росію і діяти вже не морквою, а батогом або кийком.

Втім, як саме діятиме Трамп, відповіді у мене наразі немає.

Трамп зацікавлений у тому, щоб перетягнути Росію на свій бік і відтягнути її від Китаю. Тому пропонуються побудова нових відносин і певні економічні проєкти. З одного боку тривають перемовини щодо припинення війни, а з іншого – російський представник Дмітрієв обговорює з американцями більш глобальні питання.

Ситуація створює для України дуже тривожний фон. Ми все ще знаходимося в зоні серйозних рисків.

А тим часом Китай спостерігає за тим, як США не можуть поставити Росію на місце, і будує плани щодо нападу на Тайвань.

Китай пильно слідкує за ситуацією. Попри те, що у меморандумі Гегсета для Пентагону декларується начебто підтримка Тайваню, в колах американських експертів не виключають сценарію, за якого Тайвань може стати розмінною монетою в політиці Трампа щодо Китаю. Повних гарантій безпеки немає, особливо у ситуації, коли Штати вимагають від Тайваню збільшити витрати на оборону до 10% ВВП. Це абсолютно безпрецедентна цифра. Навіть Сполучені Штати стільки не витрачають на свою оборону.

Зрештою, я не думаю, що Трамп зможе реалізувати свою ілюзорну ідею щодо відриву Росії від Китаю. Залежність Москви від Пекіну є дуже сильною, а Росія і Путін зацікавлені в розвитку і продовженні підтримки Китаю. Тому ідея Трампа приречена. У Китаї також напевно уважно стежать за цим романсом, який начебто сформувався між Росією і США. Втім, навряд чи Пекін серйозно занепокоєний, китайці мають бути непогано поінформовані щодо планів Москві на розвиток стосунків з Вашингтоном.