Як вижити Австралії без альянсу зі США: потрібно більше самостійності

Наше і так непросте стратегічне становище тільки погіршилося.

Надійність США як союзника під великим сумнівом на тлі таких дій адміністрації Трампа, як заклик до анексії Канади, погроза розформувати або покинути НАТО і раптове припинення підтримки України. У Стратегічному огляді оборони 2023 року стратегічне становище Австралії було визнано найгіршим з часів Другої світової війни.

Австралія терміново намагається зміцнити свої оборонні можливості та суверенний потенціал, зокрема шляхом придбання атомних підводних човнів, зброї великої дальності, збільшення військових резервів і придбання нових технологій, тоді як наш ключовий союзник упродовж понад 70 років став украй непередбачуваним.

У регіоні, що сусідить з Австралією, виникають три ключові питання. Чи може Австралія розраховувати на військову підтримку США, зокрема на постачання атомних підводних човнів у рамках угоди AUKUS? Чи продовжать Сполучені Штати розвивати і дотримуватися угоди про безпеку з Японією? І чи допоможуть США Тайваню перед обличчям потенційної китайської агресії? Це далеко не повний список проблем, що хвилюють австралійський уряд і представників оборонного відомства.

Ми маємо бути обережними, щоб через поточну адміністрацію США не виплеснути наш засадничий союз разом із купіллю. Але нам варто терміново задуматися, що робити, якщо нам знадобиться велика оборонна самостійність. Це передбачає певну підготовку вже зараз.

Як мовиться у старому жарті, якби Австралія попросила вказати їй шлях до самодостатньої оборонної політики, то відповідь була б такою: "Ну, для початку не варто ставити таке запитання". Але ми його ставимо.

Поки що не до кінця зрозуміло, наскільки ізоляціоністським буде уряд Трампа. Його реакція на ситуацію в Україні та в Газі місцями дуже суперечлива. Важливо пам'ятати, що після початку Першої та Другої світових воєн США дотримувалися ізоляціоністських поглядів і схилялися до невтручання. Зрештою вони вступили в обидва конфлікти на одному боці з Австралією. Зв'язки, що утворилися між австралійськими та американськими військовими в цих конфліктах, глибокі і міцні, і на них часто посилаються як політики, так і військові. На головній будівлі австралійського штабу оборони в Канберрі височіє стилізований орел, що символізує подяку Австралії за допомогу США під час війни на Тихому океані і пам'ять про понад 100 тисяч американців, загиблих під час бойових дій. Америка часом непередбачувана, і вона повільно реагує на те, що відбувається, але в найвідповідальніші моменти вона стає на захист вільного світу.

Незважаючи на деякі заяви Трампа, що нервують, у довгостроковій перспективі роль США є більш передбачуваною і позитивною для глобальних інтересів Австралії. Австралія виграє від американського впливу, навіть непередбачуваного, оскільки він допомагає підтримувати взаємовигідний статус-кво. Крім військових переваг, наш альянс зі США надає найважливіші розвідувальні дані в рамках партнерства "П'ять очей". Масштаб і широту цього партнерства буде практично неможливо повністю замінити в будь-якій новій угоді.

Мені не хочеться уявляти собі оборонну позицію Австралії без альянсу з Америкою, але я розумію, що необхідно розглянути таку можливість. Без США як стратегічного союзника Австралія зіткнеться з украй нестабільним світом. Вважати, що Росія, Китай, Північна Корея або Іран заповнять порожнечу, залишену Америкою, — це видавати бажане за дійсне. У такому світі стримування застосування сили як варіант політики залишиться першорядним. Стримування досягається за допомогою надійного військового потенціалу, політичної рішучості та, найчастіше, альянсів, що ускладнюють і пригнічують можливість застосування сили. Стримування є відправною точкою для будь-якої оборонної національної стратегії.

Самодостатня Австралія отримає вибір із різних методів досягнення стримування. Спектр варіантів стримування простягається від нейтралітету до ядерної зброї. Найвідомішим прикладом нейтралітету є збройний нейтралітет Швейцарії. Його підтримують понад 90% населення країни, а витрати на оборону становлять менше 1% ВВП. Попри те, що в геополітичному сенсі підхід Швейцарії працює й досі, під час криз він стикається з тиском з боку союзників, які вимушені долучатися, наприклад, до санкцій проти Росії, а також з новими загрозами безпеці, такими як кібернетичні.

Ядерна зброя і політика взаємно гарантованого знищення сприяли тому, що з 1945 року не було жодного глобального конфлікту. Погрози Росії застосувати ядерну зброю, схоже, стримали подальшу ескалацію з боку інших країн в Україні. Похмура реальність така, що ядерна зброя залишається основним засобом стримування. Однак її створення та утримання обходяться дорого, а рішення про створення ядерної зброї вельми непросте.

Австралія може розглянути кожен із цих варіантів. Питання про те, як нейтральну або ядерну Австралію сприймуть у нашому регіоні, залишається відкритим. Можливість переконати австралійську громадськість піти тим чи іншим шляхом виглядає сумнівною. Швидше за все, громадська думка залишиться десь посередині. Австралії буде потрібна більша самодостатність або перегляд рамок альянсу без американського військового потенціалу як опори. Оборонна самодостатність не коштуватиме дешево і недосяжна без оборонного бюджету в 3% ВВП і більше. Неможливо визначити точні цифри, але вельми протверезливим є той факт, що оборонний бюджет Австралії в 1942-43 роках становив 34% ВВП.

Перегляд рамок альянсу може допомогти знизити витрати. Це дасть свої переваги у вигляді поділу тягаря, більшої маси і широти, а також серйозніших стратегічних ускладнень для супротивників. Крім США, нашими традиційно найближчими і найбільш передбачуваними військовими партнерами є Нова Зеландія і Папуа — Нова Гвінея. Однак кожна з них витрачає на оборону менше 1% ВВП. Вони мають обмежений практичний потенціал як у плані масштабу, так і в плані стримування. Індонезія залишиться важливим партнером, але наші відносини з нею з історичних і культурних причин продовжать слабшати.

Ще далі знаходиться Японія, тісно пов'язана з нашим регіоном і зацікавлена в статусі-кво. Вона володіє серйозними збройними силами, а наші міждержавні та військові відносини з Японією активно розвиваються. Тут є хороший потенціал для створення альтернативного альянсу. Наші відносини з Індією менш розвинені. Стратегічний світогляд Індії також меншою мірою збігається з нашим, ніж у випадку Японії. У відносинах з Індією є потенціал, але побудова довірчих стосунків з нею, найімовірніше, просуватиметься повільно.

Ми могли б розглянути можливість тіснішої співпраці з Сінгапуром, який добре озброєний для свого 6-мільйонного населення і має великий досвід регіонального лідерства. Наш колишній найближчий союзник, Велика Британія, залишається надійним і потужним партнером, але вона перебуває далеко від нашого регіону і повинна, як і раніше, приділяти увагу європейським проблемам.

Це лише кілька очевидних варіантів нової структури альянсу. Жодна комбінація не замінить глобального охоплення і масштабу збройних сил США (включно з їхнім ядерним потенціалом) або здатності до стримування. Новий альянс також не зможе в розумні терміни замінити розвідувальний апарат "П'яти очей". Відносна позиція Австралії у сфері безпеки погіршиться без військової підтримки США.

Що ж має стати пріоритетом в оборонній політиці Австралії, якщо вона вирішить, що США більше не є надійним союзником?

Два ключові елементи військового потенціалу — це здатність захищатися (оборонятися) і завдавати ударів (нападати). Для ефективності кожного з них необхідний третій елемент — розвідка. Щоб стати більш самодостатньою, Австралії доведеться вдосконалити всі три елементи. Жоден із них не коштуватиме дешево ні в доларах, ні в робочій силі. Як правило, на створення цих можливостей йдуть десятиліття. Їх нарощування потребуватиме згоди всіх партій протягом усіх наступних термінів повноважень уряду. У всіх трьох випадках нам було б краще зберегти альянс з Америкою. Але давайте уявимо, що б ми робили, якби не були впевнені в альянсі.

Для розвідки знадобляться нові надійні партнери і додаткові технічні та людські можливості для збору та аналізу інформації. Тут прийде на допомогу ШІ, який потребуватиме дедалі більших суперкомп'ютерів і центрів обробки даних. Робоча сила спеціалізована, і її складно масштабувати, особливо швидко. За наявності державної волі ми зможемо розвинути наші можливості вже через десять років.

Що стосується захисту, то зі стратегічного погляду нам доведеться вирішувати, де захищатися — попереду (у найближчому регіоні) чи позаду (на наших власних берегах). І те, й інше матиме наслідки для наших найближчих сусідів.

Незалежно від вибору доведеться посилити підготовку, яку ми вже ведемо. Критично важлива інфраструктура та об'єкти вже потребують захисту від фізичних і кіберзагроз. Нам потрібні перевірені засоби протиповітряної та протиракетної оборони, такі як Patriot і THAAD (обидві системи, до речі, американські), і здатність інтегрувати їх. У політичному і координаційному сенсі нам потрібна національна система оповіщення про повітряні та ракетні загрози і розширені можливості з протидії саботажу, диверсіям і шпигунству всередині Австралії. Усе це стане ще важливішим, якщо союз зі США виявиться ненадійним.

Так само необхідні додаткові можливості нанесення ударів і запаси зброї, і це буде тим більше необхідно, якщо ми станемо більш самодостатніми. Поточна програма зі створення керованої зброї та боєприпасів, спрямована на розширення вітчизняного виробництва боєприпасів, потребує додаткового фінансування і прискорення.

Ключовими факторами є далекобійність, особливо для нанесення ударів по цілях з повітря і моря, і здатність вести тривалі бойові дії. Закупівля додаткових озброєнь і платформ (таких як літаки і кораблі), а також реальне розширення вітчизняного виробництва потребуватимуть великих витрат. Збільшення внутрішнього виробництва необхідне на вчора, а для більшої самодостатності буде потрібно ще більше.

Атомні підводні човни мають найважливіше значення для нашого потенціалу стримування, оскільки вони роблять найвагоміший внесок у розвідку, захист і нанесення ударів. Їхню повну вартість поки не визначено, але вони ускладнюють стратегічні й тактичні плани ворога більше, ніж будь-який інший вид платформ. Відмова від зусиль з придбання ядерних підводних човнів (якби ми пішли на це) підірвала б наш головний фактор стримування.

Якщо ми маємо намір домогтися більшого морського охоплення і впливу, слід повернутися до обговорення австралійських авіаносців. Знову ж таки, вартість цих кораблів буде істотною, а наявність союзника, який може розмістити кілька кораблів у нашому регіоні, була б вельми доречною.

Автономні повітряні та морські системи пропонують потенційно більш економічно ефективні варіанти спостереження, прикриття і нанесення ударів. Нам уже необхідно терміново впроваджувати більше таких систем. Ще більша їхня кількість стане частиною австралійських сил оборони, яким, можливо, доведеться обходитися без США.

Ми вже живемо у світі, де майже нічого не відбувається без здатності підтримувати наші операції з космосу. Супутники і здатність їх захищати стають дедалі важливішими (і дорожчими) можливостями, в які ми недостатньо інвестуємо. Відмова від альянсу зі США вимагатиме дуже серйозних інвестицій у цю сферу.

Це лише кілька найважливіших областей, які необхідно розглянути для створення більш самодостатньої оборонної позиції Австралії. Якщо ми з якоїсь причини розірвемо наш союз зі США, нам доведеться значно збільшити витрати на оборону, щоб зберегти гідні сили стримування.

І останнє, на чому слід наголосити: одна нестабільна адміністрація США не повинна стати причиною відмови від нашого більш ніж 70-річного союзу і військового партнерства, заснованого під час Першої світової війни. Негативні наслідки для Австралії будуть величезними.

Про автора

Джон Фрюен — генерал-лейтенант у відставці, старший науковий співробітник ASPI. З 2021 по 2024 рік він був командиром Групи об'єднаних можливостей Сил оборони Австралії.