«Нічия земля» Яна Валєтова: постапокаліптична тетралогія про знищену Україну. Рецензія ITC.ua

Український письменник Ян Валєтов не дуже відомий сучасному читачу. При цьому в автора достатньо багато книг, включно з колись популярною серією «Нічия земля» про постапокаліптичну Україну, випущену у 2008 році. Правда, судячи з минулого Валєтова його невисока популярність вдома не дуже дивна, бо публікувався автор часто на росії там же отримував нагороди, та й випускав книги відповідно російською. Правда, для тих часів це було, на жаль, нормою. Але у 2024 році видавництво «Фоліо» перевидало цю серію українською. В цій статті ми детально поговоримо про цикл, а головне розберемося, чи потрібні книги, які колись спочатку виходили на болотах, а вже потім добиралися до нас, українською та й ще в наші часи.

«Нічия Земля», «Діти Капища», «Дурні та герої», «Школа негідників»

Автор Ян Валєтов
Видавництво «Фоліо»
Мова Українська
Кількість сторінок 288,352,352, 384
Обкладинка Тверда
Рік видання 2008, 2024
Розмір 130×200 мм
Сайт folio.com.ua

Десь на початку цього століття в Україні сталася масштабна техногенна катастрофа. Це призвело до затоплення її центральної частини, мільйони людей загинули, а землі перетворилися на безжальну постапокаліптичну пустку, де залишки населення виживають як можуть.

Частини України на сході та заході стали окремими державами: Східна Республіка опинилася під протекторатом царської російської імперії, а на заході створилася Конфедерація на чолі з гетьманом. Посередині ж, на Нічиїй Землі, вийшло щось типу гігантського звалища, куди сусідні країни виселяють злочинців, створюють секретні експериментальні лабораторії, возять контрабанду та просто не помічають людей, які залишилися тут виживати.

Серед них колишній радянський спецпризначенець, росіянин «що обрав Україну», Михайло Сергєєв. Разом із підлітком на псевдо Мовчун вони пробираються апокаліптичною пусткою, щоб добути берилій. Замовник обіцяв за нього дуже багато ліків та медичного обладнання, що життєво необхідно тутешнім мешканцям. Але звісно, все піде не за планом.

Перед розбиранням цієї серії мушу сказати, що вперше ці книги вийшли в росії у 2008 році, а дісталися українського видавництва лише у 2017 році. Не був я здивований, що книги отримали й російську премію «Интерпресскон». Бо як щось не вручити книгам, де Україна знищена та розділена, до цього причетна росія. Вона хоч і теж після кризи, але тепер імперська та із сильним володарем на прізвище Крутов. А от президентом України перед катастрофою був Плющенко. Я думаю пояснювати не треба кого мав на увазі автор.

Водночас Ян Валєтов багато критикує росію, її устрій та владу. Також видно, що він проти комунізму як явища загалом. Але усе це ніщо у порівнянні з тим, як автор розносить Україну, її владу та устрій. Водночас судячи з різної інформації в інтернеті, він має проукраїнську позицію.

І якщо ви не знаєте чому я приплітаю політику, бо в нас тут постапокаліпсис, то причина одна — це робить сам автор. Ба більше, ця серія не справжня фантастика. Це політичний маніфест та приклад потужної саморефлексії. Часто здається, що письменнику не просто потрібно було виговоритися, але й показати наскільки він інтелектуально розвинений і як багато він «розуміє».

Якщо ж брати суто постапокаліптичну частку романів, то вона ледве займає п’яту частину усієї історії. Решту чотирьох (!) романів відведено на політику та бойові пригоди головного героя Михайла Сергєєва в інших часових проміжках.

Події серії «Нічия Земля» відбуваються одночасно в декількох відрізках історії. Іноді це дитинство героя, де він ріс в російському дитячому будинку, потім як він був агентом надсекретного відділу ГУР, як виконував завдання по заклику «родіни», далі вже вирішив поселитися в Україні, і працював на високій посаді в МНС, бачив «яка гнила система», які все погано, куди все йде, що буде тощо.

Також мені сподобалася загальна задумка про катастрофу та постапокаліптичну Україну, тут є цікаві, хоч і вже трохи затаскані, тропи про секретні радянські лабораторії, конфлікти між бандами, виживання тощо. Але усього цього дуже мало, а ще воно просто втрачається на фоні суцільних політичних роздумів автора.

Мне також не подобається завелика кількість часових ліній, а іноді автор навіть створював лінії в лініях, коли відходив від сучасного часу після катастрофи, згадував події минулого, а в цих подіях, в тій же главі, перескакував на інший час. Іноді це робилося декілька разів, тому іноді я плутався в часі, не знав що з героєм відбувається та проти кого він зараз воює.

А ще тут ну просто злитий, з погляду читача, фінал. Автор використав настільки заборонений прийом, що це сильно обурує. Так, подібне іноді робили в різних популярних книгах, але це вже давно моветон, так не можна. Але все ж саме це можливо списати на відносну давність виходу романів.

Тому з цього боку подібне виглядає, м’яко кажучи, дивно і незрозуміло. Я пам’ятаю Майдан та ніби то сильну позицію путіна у світі, пам’ятаю проросійську владу, тітушок та усе руське, яке лунало з кожного телевізора чи радіоприймача. І воно було суттєво голоснішим, ніж українське, яке тільки пробивалося. Це було, ми в цьому жили, це наша історія, яку не варто забувати.

Я не розумію навіщо ці книги перекладати та випускати українською зараз. Чи можуть вони чогось навчити, сказати щось важливе чи просто розважити нашого сучасного читача? На мою думку, ні, хоча трохи розваги тут все ж буде.

Проте суттєво більше вони дають роздратування та неспокою, а ще можуть негативно повпливати на молодь, бо та прочитає яким суперсильним був радянський ГУР та його агенти, яка потужна росія, яке все раніше було якісне та гарне. Так, водночас з цим, вони прочитають і критику автора всього цього, але водночас побачать суттєво більше незадоволення українським. Хоча часто це не задоволення, а одна з початкових форм того, що зараз називають «синдромом меншовартості».

Щодо самих видань, то це найпростіші книги в м’якій обкладинці з надтонким папером та часто кривою версткою. Єдине, що тут привертає увагу, так це непогана жанрова обкладинка, і саме за неї зачепилися мої очі, коли я вперше побачив ці книги. Але при детальному розгляданні і вона втрачає свій шарм, бо намальовано усе посередньо, а головне в дусі саме російської бойовой фантастики з 90-х та нульових.