Понад 80% опитаних медійниць зазнавали онлайн-насильства, — дослідження ГО «Жінки в медіа»

81% опитаних українських медійниць зазнавали того чи іншого виду онлайн-насильства. Лише 19 % опитаних вказали, що не стикалися з випадками атак у мережі. Про це свідчать результати дослідження ГО «Жінки в медіа» в межах проєкту у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. 

Під час дослідження опитали 180 українських медійниць із загальнонаціональних та регіональних видань за допомогою онлайн-анкети у період з 1 по 31 серпня 2024 року. Експерти виокремили 12 типів онлайн-насильства. Респондентки могли відповісти, чи стикалися вони з кожним із них. Також до дослідження додали шість кейс-стаді з детальним описом. На завершення фахівці розробили рекомендації для боротьби з онлайн-насильством.

Деякі з опитаних медійниць часто зазначали одразу кількох форм насильства через критику впливових людей, розслідувальні матеріали, висвітлення фемінізму, прав ЛГБТІК+ спільноти або інших тем.

Найбільш поширеними формами онлайн-насильства проти українських медійниць є мізогінна та сексистська мова (67%), дифамація, скерована на завдання шкоди професійній репутації (65%), та онлайн-погрози смертю чи іншим фізичним насильством (37%).

Респондентки також стикалися з гендерно обумовленими тролінгом, дезінформацією, кіберсталкінгом, доксингом, погрозами сексуального насильства, імперсонізацією, атаками на членів родини, спотворенням зображення та секстерингом/порнопомстою.

Найчастіше атаки тривали протягом тижня, а іноді це відбувалося упродовж місяця чи понад рік. Онлайн-насильство найчастіше було скероване одночасно і на працівницю медіа, і на саме медіа.

Внаслідок атак медійниці найчастіше відзначили погіршення психологічного стану та ментального здоровʼя, зниження працездатності, а також самоцензуру щодо певних тем.

«Ризик самоцензури через гендерно зумовлені атаки може мати особливо серйозні наслідки в Україні, де переважна більшість журналістів — жінки. У цьому контексті гендерна самоцензура спричиняє глибокий охолоджувальний ефект, який ще більше посилюється в умовах війни, коли суспільство критично залежить від достовірної інформації та фактів», — зауважили «Жінки в медіа».

Серед тих, хто фактично стикалися з онлайн-насильством, тільки 64% чітко це визначають.

У більшості опитаних ці загрози залишалися в онлайні. Але 14% респонденток, які визнають, що зазнавали онлайн-насильства, згодом також стикалися з фізичним сталкінговим стеженням, публічними знущаннями за наявності дезінформаційних наративів, що циркулюють онлайн, тощо.

У більшості випадків медійниці повідомляли про онлайн-атаки на себе. Нікому не повідомляли про такі випадки 15% медійниць. Повідомляли найчастіше колегам по роботі, розповідали близьким людям.

Лише у 19% випадків журналістки зверталися по допомогу правоохоронців, тобто кожна п’ята опитана. Належного розслідування та покарання винних, за словами респонденток, не відбулося.

Опитані журналістки вважають, що варто проводити освітні, роз’яснювальні кампанії та поширювати рекомендації щодо розпізнавання, запобігання та протидії онлайн-насильству. Вони також хочуть відчути солідарність професійної спільноти й отримати фахову психологічну і юридичну допомогу.

ГО «Жінки в медіа» також провела кейс-стаді, які показали, що онлайн-насильство щодо українських журналісток може проявлятися у різних формах.

Зокрема, голова Наглядової ради Суспільного мовлення, заступниця шефредакторки групи видань «Детектор медіа» Світлана Остапа поділилися випадком онлайн-дифамації. Нардепка від партії «Слуга народу» Мар’яна Безугла поширила на своїй фейсбук-сторінці публікацію, в якій стверджувалося, що «заробітна плата голови наглядової ради НСТУ становить 200 000 грн», а також що «син Остапи Олександр працює на Суспільному і заброньований». Світлана Остапа спростувала ці твердження, зазначивши, що всі члени Наглядової ради працюють на громадських засадах, а її син не працює на цьому мовнику.

Онлайн-переслідування переросло в реальність для журналістки телеканалу TV5 з Запоріжжя Анни Редько. Сталкер під ніком Forgeman Smith протягом кількох років надсилав їй повідомлення через соцмережі. У 2024 році він встановив робочу адресу медійниці після її переїзду до Ужгорода, чатував біля її офісу на автомобілі й надсилав повідомлення із проханням зустрітися. У січні 2024 року він з’явився на її роботу, вимагаючи зустрічі. Медійниця звернулася до поліції Ужгорода та представника омбудсмана, проте не отримала належного захисту. Вона переїхала, не реєструється на новій квартирі й обмежила доступ до своїх соцмереж.

Про погрози смертю та сексуалізоване цькування розповіли воєнні кореспондентки Діана Буцко, Андріана Кучер й Ольга Кириленко. Шефредакторка «Букв» Владіслава Чорна поділилилася досвідом онлайн-імперсоналізації, цькування та поширення дифамації проти неї. Доксинг як інструмент тиску використали проти журналістки Олени Мудрої після публікації розслідування, а журналістки Наталія Онисько та Мар’яна Вербовська зазнали сексизму та мізогінії у відповідь на розслідування.