Путін боїться миру більше, ніж війни: Foreign Policy про те, чим загрожує раптове перемир'я Росії

Диктатор РФ Путін затягує війну, бо різкий перехід до миру загрозує нестабільності і заворушеннями у російському суспільстві.

Про це йдеться у статті Foreign Policy.

У виданні нагадують, що Путін недавно оголосив про план призвати ще 160 000 чоловік до армії цієї весни, що є найвищим показником за 14 років.

Водночас збройні сили РФ щомісяця залучають тисячі солдатів за контрактом.

Автор статті припускає, що Путін, бажаючи передусім зберегти власну безпеку, може вважати, що ризики припинення війни є більшими, ніж ризики її продовження.

Економічний фактор.

«Мир може завдати удару молотом по економіці, яка працює на випарах військових інвестицій.

У 2024 році військові витрати мали сягнути близько 35 відсотків державного бюджету та сприяти економічному зростанню.

Споживчі витрати стрімко зростають, особливо далеко від Москви в економічно знедолених провінціях, де Кремль набирає більшість своїх солдатів», — зазначають у статті.

Велика частина промислової економіки Росії також перейшла на оборону, а разом з нею з’явилися добре оплачувані робочі місця.

Як сказав німецький економіст Яніс Клюге: «Якщо Кремль хоче уникнути економічного колапсу, йому доведеться продовжувати витрати на поточному рівні ще довго після закінчення війни».

Але немає жодних ознак будь-яких планів Кремля замінити військові витрати будь-якими іншими державними стимулами.

У виданні вважають, що незважаючи на труднощі з виробництвом достатньої кількості матеріальних засобів і боєприпасів, щоб забезпечити величезну лінію фронту в Україні, економіка РФ в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні, не може існувати без якоїсь війни.

Росіяни раді, що триває війна, бо зажили «по-людськи».

Однак внутрішня проблема Путіна виходить за межі економічного стимулу війни.

Для великих верств російського суспільства війна також функціонує як форма соціального та культурного стимулу.

Щедрі бонуси, які виплачуються окупантам, функціонують не лише як хабарі, щоб залучити молодих росіян на фронт.

Для військовослужбовців-контрактників, які непропорційно походять з бідніших регіонів і мають менший рівень освіти, участь у війні в Україні є «соціальним ліфтом».

У віддалених регіонах Росії ця соціальна трансформація очевидна в бідних провінційних містах і містечках, де активно відкриваються такі об’єкти споживацького життя, як спортзали, магазини та кафе.

Заможні «ветерани СВО» — ті, хто пережив фронт і встиг закінчити службу, — та їхні сім’ї мають гроші, що дозволяє їм вести спосіб життя, який до війни був доступний лише їхнім заможним співвітчизникам у Москві та Санкт-Петербурзі.

У 2000-х роках Путін здобув свою популярність на споживчому бумі, спричиненому зростанням світових цін на сировину, коли російський ВВП зростав на цілих 7 відсотків на рік.

Тепер бум повернувся, але його підживлює війна.

Знищення всіх цих соціальних та економічних надій може виявитися такою ж шкодою для популярності Путіна, що й кінець попереднього стрибка зростання в 2000-х роках.

Тоді незадоволені росіяни об’єдналися навколо політичної опозиції на чолі з Борисом Нємцовим, а через кілька років — протестного руху на чолі з Олексієм Навальним (обидва вбиті путінським режимом).

Що буде, якщо «військовий кран» з виплатами пересохне.

У виданні припускають що якщо війна закінчиться і військовий кран пересохне, багато росіян можуть так само захотіти шукати інші можливості змінити своє становище в суспільстві.

Окупанти, які повертаються з України, побачать, як обіцянки режиму щодо самореалізації зникають.

Також може бути група незадоволених молодших чоловіків, які відчуватимуть, що пропустили «останній вагон».

Тоді молоді російські чоловіки, ймовірно, шукатимуть альтернативи.

Розчаровані можуть не шукати альтернативи у відносно ліберальній політиці другого Нємцова чи Навального.

Крім того, російське та радянське минуле показує, що ліберальні погляди загалом мало привабливі в умовах післявоєнної соціально-економічної депресії.

Замість цього вони звернулися до крайніх націоналістичних сил, які виявилися токсичними навіть для тих, хто на той час тримав владу в Кремлі.

Поки що російська влада стримувала потенціал для зростання націоналістичного невдоволення, створюючи вигляд, що прислухається до занепокоєнь екстремальних правих через інсценовані піар- брифінги з Путіним, кампанії в соціальних мережах і швидко розправляючись з діячами, які переступили межу, як-от покійний лідер «Вагнера» Євген Пригожин і ув’язнений ультранаціоналістичний найманець Ігор Гіркін.

Але на відміну від лібералів, які замовкли, націоналістам дозволили зібрати велику аудиторію в соціальних мережах, зокрема в Telegram.

Не було б несподіванкою, якби раптове повернення сотень тисяч незадоволених «ветеранів» призвели до того, що націоналістичні фракції досягли критичної маси підтримки, яку кремлівським пропагандистам і цензорам було б важко контролювати.

Путін боїться втратити владу.

За такого сценарію нові й популярні обіцянки індивідуальної та колективної маскулінності, сили та влади можуть призвести, якщо не до якогось краху чи революції, яка назавжди скине Путіна з престолу, то до рівня внутрішньої нестабільності, який значно перевищує напругу триваючої війни в Україні.

Путін старанно вивчає історію своєї країни і буде чітко усвідомлювати небезпеку, яку становить післявоєнний соціокультурний вакуум.

«Раптове припинення війни Росії проти України може викликати потік гніву в російських регіонах.

Путін і його радники можуть припустити, що краще продовжувати війну повільно, пропонуючи великі виплати, щоб провінції процвітали, і обіцяючи, що світле майбутнє вже не за горами.

Поки біль від продовження війни не стане більшим — можливо, через реальний економічний тиск ззовні, як-от суворі санкції проти нафтової промисловості, або загроза того, що Київ може фактично виграти взагалі — Путін може відкладати будь-яке рішення зупинити, призупинити чи іншим чином припинити бойові дії», — підсумували у виданні.