Новий світовий порядок: кому поступляться перевагою США у XXI столітті

Після падіння Берлінської стіни 1989 року, майже за рік до розпаду Радянського Союзу наприкінці 1991 року, президент США Джордж Буш-старший проголосив "новий світовий порядок". Нещодавно, лише через два місяці після початку другого президентського терміну Дональда Трампа, Кайя Каллас, головний дипломат Європейського Союзу, заявила, що "міжнародний порядок зазнає змін такого масштабу, яких не спостерігалося з 1945 року". Але що таке "світовий порядок" і яким чином він підтримується або порушується?

Про це йдеться у статті колишнього помічника міністра оборони США Джозефа Ная-молодшого, яку переклав Фокус

.

У повсякденній мові порядок означає стабільне розташування предметів, функцій або відносин. Наприклад, можна говорити про "впорядковане суспільство" та його уряд. Але в міжнародних справах не існує всеосяжного уряду. Оскільки домовленості між державами завжди схильні до змін, світ у певному сенсі "анархічний".

Однак анархія — це не те саме, що хаос. Порядок — поняття відносне: він змінюється з плином часу. У внутрішніх справах держава може підтримувати стабільність, незважаючи на деяку частку некерованого насильства. Зрештою, організована та неорганізована злочинність присутня в житті більшості країн. Але коли насильство досягає занадто високого рівня, це розглядається як ознака держави, що не відбулася. У Сомалі є державна мова і спільна етнічна приналежність, але країна вже давно стала місцем боротьби між кланами; "національний" уряд у Могадішо не має достатньої влади за межами столиці.

Німецький соціолог Макс Вебер дав знамените визначення сучасної держави як політичного інституту, що володіє монополією на легітимне застосування насильства. Однак наше розуміння легітимної влади ґрунтується на мінливих ідеях і нормах. Таким чином, легітимний порядок ґрунтується на панівних нормах, а також на кількості та характері насильства в тій чи іншій державі.

Коли йдеться про світовий порядок, ми можемо виміряти зміни в розподілі влади та ресурсів, а також у дотриманні норм, які визначають легітимність. Ми також можемо виміряти частоту та інтенсивність збройних конфліктів.

Стабільний розподіл влади між державами часто супроводжується війнами, які підтверджують або спростовують баланс сил. Але погляди на легітимність війни змінювалися з плином часу. Наприклад, у Європі 18 століття, коли король Пруссії Фрідріх Великий хотів відібрати в сусідньої Австрії провінцію Сілезія, він просто зайняв її. Однак після Другої світової війни держави створили Організацію Об'єднаних Націй, яка назвала легітимними тільки війни з метою самооборони (якщо інше не дозволено Радою Безпеки).

Звісно, коли президент Росії Володимир Путін вторгся в Україну, окупувавши її територію, він стверджував, що діє в порядку самооборони проти розширення НАТО на схід. Але більшість членів ООН засудили його поведінку, а ті, хто цього не зробив, такі як Китай, Північна Корея та Іран, також зацікавлені у створенні противаги Америці.

Хоча одні держави можуть подавати скарги на інші в міжнародні суди, ці трибунали не мають можливості приводити у виконання свої рішення. Аналогічним чином, хоча Рада Безпеки ООН може уповноважити держави забезпечувати колективну безпеку, вона рідко це робить. П'ять постійних членів Ради (Велика Британія, Китай, Франція, Росія і США) мають право вето, і вони не хочуть ризикувати великою війною. Вето діє як запобіжник або автоматичний вимикач в електричній системі: краще відключити світло, ніж спалити весь будинок.

Крім того, світовий порядок може ставати сильнішим або слабкішим через технологічні зміни, що змінюють розподіл військової та економічної могутності; внутрішні соціальні та політичні зміни, що змінюють зовнішню політику великої держави; або транснаціональні сили, як-от ідеї чи революційні рухи, що можуть поширюватися поза контролем урядів та змінювати суспільне сприйняття легітимності панівного порядку.

Наприклад, після Вестфальського миру 1648 року, який поклав край європейським релігійним війнам, у нормативному світовому порядку закріпився принцип державного суверенітету. Але крім змін у принципах легітимності відбуваються зміни в розподілі владних ресурсів. До моменту початку Першої світової війни США стали найбільшою економікою світу, що допомогло їм визначити результат війни шляхом військового втручання. Хоча президент США Вудро Вільсон намагався змінити усталений порядок за допомогою Ліги Націй, внутрішня політика США підштовхнула країну до ізоляціонізму, що дозволило державам осі спробувати нав'язати свій власний порядок у 1930-х роках.

Важливо Золоті часи Пекіну: як Китай у ХХІ столітті став другим світовим лідером разом зі США

Після Другої світової війни на частку США припадала половина світової економіки, але їхня військова міць урівноважувалася міццю Радянського Союзу, а нормативна влада ООН була слабкою. Після розпаду Радянського Союзу 1991 року США певний час насолоджувалися життям в однополярному світі — лише для того, щоб вплутатися в конфлікти на Близькому Сході, припустившись при цьому фінансової недбалості, що вилилася в кризу 2008 року. Вважаючи, що США переживають занепад, Росія і Китай змінили свою власну політику. Путін віддав наказ про вторгнення в сусідню Грузію, а Китай змінив обережну зовнішню політику часів Ден Сяопіна на більш напористу. Тим часом бурхливе економічне зростання Китаю дозволило йому скоротити розрив з Америкою.

Порівняно з Китаєм американська міць справді зменшилася, але її частка у світовій економіці залишилася на рівні близько 25%. Поки США підтримують міцні зв'язки з Японією та Європою, на їхню частку припадає більше половини світової економіки, тоді як на частку Китаю та Росії — лише 20%.

Чи збереже адміністрація Трампа це унікальне джерело могутності Америки, або ж Каллас має рацію в тому, що ми перебуваємо на переломному етапі? 1945, 1991 і 2008 роки також були переломними. Якщо майбутні історики додадуть до цього списку 2025 рік, то це буде радше результатом політики США — раною, завданою самим собі, — ніж неминучим перебігом історії.

Про автора

Джозеф Най-молодший — колишній помічник міністра оборони США, автор мемуарів A Life in the American Century (Polity Press, 2024). Ця стаття підготовлена за підтримки Project Syndicate © 2025.