Контратака ЗСУ на Бєлгородщині. Чим Генштабу цікавий саме Красноярузький район?

Чим ГШ ЗСУ цікавий саме Красноярузький район? Упродовж 2023–2024 років він був важливою частиною систем логістики й підтримки УВ «Север». Там базувався вертолітний полк, розгорнули вогневі позиції артилерії та польові склади боєприпасів, табори підготовки новобранців, ремонтні бази озброєння, центр зв’язку бригади спецпризначення. З початком Курської операції нашого ОТУВ «Сіверськ» противник використовував його як зону для відновлення боєздатності військ і підготовки поповнень.

Ворог, імовірно, оцінював ризик українського вторгнення в Красноярузький район як мінімальний, адже наявність у цій частині Бєлгородської області військ, фортифікаційних споруд, можливостей швидко реагувати вогнем із землі та з повітря Силам оборони були добре відомі.

Біля державної межі розгорнули порівняно невеликі зведені загони прикордонників, спецпризначенців і піхоти загальною чисельністю приблизно 1500 осіб. Зробили це на окремих опорних пунктах на певній відстані від кордону. А ось суцільної лінії фронту там не було, лише протитанкові загородження, об’єднані якимось тактичним сенсом, мали такий вигляд. Мінні поля мусили б бути, хоча, можливо, лише на штабних картах. Точніше невідомо, поки наші сапери не розповіли. Ясно, що БпЛА чергували у повітрі вдень і вночі.

У чому сенс дій Сил оборони на Бєлгородщині? Відповідь на поверхні: скувати УВ «Север» і не допустити перекидання його військ, що вивільняються в Курській області, на інші напрямки, найважливіші для Сил оборони та проблемні для противника.

Сили оборони раптово атакували біля сіл Попівка, Демидівка, Графівка та Прилісся. Інженерна техніка (досвід наступу в Запорізькій області враховано) пробивала проходи через російські мінні поля і протитанкові загородження (ті самі «зуби дракона»), а мобільні штурмові групи почали просочуватися на територію Бєлгородської області.

Початок наступу в Красноярузькому районі ворог помітив практично одразу і досить організовано вдарив з усього наявного по бойовій техніці Сил оборони. У першу добу наші підрозділи втратили понад 10 бойових машин (більшість безповоротно). Як і завжди, збудилася російська пропаганда, обсмоктуючи пошук військового сенсу в наступі Сил оборони. Втрати, ясна річ, не виправдовують незрозумілого результату, ну і далі по болотних нотах. Версій у пропаганди було дві:

• виграш часу для організації оборони в Сумській області;
• відволікання російських резервів з Курської області, щоб полегшити там відхід Силам оборони.

Як і годиться російській військовій експертизі, обидві версії з реальністю не корелюють ніяк, адже оборона Сумщини організована ще у 2023 році, а резерви УВ «Север» у Красноярузькому районі і до початку наступу перебували постійно. Там у них гніздо, власне кажучи.

Нашим штабам добре відомо про непереборне тяжіння російських штабів вважати будь-яку ББМ ціллю номер 1, а піхота — то таке. Цим і скористалися: побачивши на відносно вузькій ділянці ББМ Сил оборони, російські засоби ураження, як та собака Павлова, зосередилися на винищенні інженерних машин, які робили проходи, а на сусідніх ділянках кордону протяжністю майже 30 км згадані вище мобільні штурмові групи Сил оборони, зокрема групи ССО, просто пройшли вглиб російської території, адже вони для російського штабу другорядна ціль. Де-не-де нашим довелося прориватися, не без цього.

На другу добу якось раптом з’ясувалося, що весь прикордонний простір від села Милаєвка до села Прилісся — суцільна сіра зона. Мобільні групи швидко просувалися, атакуючи окремі російські пости, автомобілі та позиції невеликих підрозділів. Оскільки суцільної лінії фронту в Красноярузькому районі не було (і досі немає), то групи ССО і штурмовики вміло і швидко створили хаос на російських комунікаціях і у штабах, де перестали розуміти, що відбувається, які села і території ще контролює УВ «Север», а які вже ні.

Мобільні групи, до речі, визначали координати цілей для далекобійної артилерії та HIMARS у глибині російської оборони, мінували дороги, атакували дозори й невеликі укріплення, фіксували, звідки й куди болотяні перекидають війська.

Сіра зона тим часом потроху охопила не лише Красноярузький район до сіл Реп’яхівка, Аннівка і Надежівка, а й частину Курської області до сіл Кондратівка й Озерки. До штабу УВ «Север» почали надходити повідомлення про атаки українських БпЛА і ДРГ на всій цій території. При цьому Сили оборони не окуповували згадані села, а вправно створювали хаос, постійно переміщаючись й атакуючи то тут, то там.

Хаос — найгірше, що може статися із системою управління, адже вона просто не навчена на нього реагувати. Результат: плутанина серед російських підрозділів, помножена на їхнє різновидове й різновідомче підпорядкування, бо прикордонники формально не підпорядковані УВ «Север», а підрозділи «Севера» — командуванню прикордонників. Погодьтеся, у нашому штабі непогано придумали.

Наслідком хаосу завжди є спроби знайти порядок: почалося неконтрольоване залишення позицій і опорних пунктів біля Попівки, Демидівки, Прилісся, Графівки. Підрозділи противника, побоюючись оточення або впевнені, що їх уже оточили, не попереджаючи при цьому сусідів, а часто і не знаючи, що по сусідству з ними розгорнули якісь російські підрозділи, побігли хто куди, шукаючи визначеності.

Після тижня боїв залучені до наступу підрозділи Сил оборони зайняли принаймні Попівку і Демидівку, просунулися до Графівки, і є припущення, що днями будуть атакувати як районний центр Красна Яруга, так і села в сусідньому Ракитянському районі. Противник поки що погано контролює ситуацію, суцільна лінія фронту так і не сформована, а без неї доводиться вести мобільну оборону, яка є складним різновидом тактичних дій, котрого більш-менш навчені лише підрозділи ПДВ, котрих там поки що немає.

Врахуємо, що головні сили УВ «Север» втягнуті в бої під Вовчанськом, Липцями, біля Журавки і Басівки Сумської області, КПП «Суджа», під Гуєвом і в прилеглих лісах Курської області, тобто під руками є лише підрозділи другої свіжості, які також не виходить швидко перекинути до Бєлгородської області, адже значно зросте ризик контратак Сил оборони в Курській області.

Командувач УВ «Север» генерал Лапін (котрий нібито загинув, хоча від нього живого для нас користі суттєво більше: кинута підрозділами Сил оборони інформаційна бомба про загибель командувача сприяла розкручуванню хаосу) вирішив терміново витягувати війська з інших ділянок фронту й випрошувати підрозділи з інших напрямків — Куп’янського, Борівського та Лиманського. До 26 березня на Бєлгородщину прибули до п’яти полків і бригад 6-ї армії (Куп’янський напрямок, УВ «Север»), 20-ї армії (Борівський і Лиманський напрямки, УВ «Запад») і 3-ї армії (Сіверський і частково Краматорський напрямки, УВ «Юг»). Очікують дивізій 6-ї армії та трьох-чотирьох бригад з 20-ї і 3-ї армій.

Сили оборони нарощують своє угруповання в Красноярузькому районі, але не обмежуються ним. Майорять повідомлення про активність українських підрозділів і на інших ділянках державного кордону в межах Харківської області від Шебекіна до Уразова.

Здається, удава УВ «Север» Сили оборони вирішили вбити стратегією тисячі порізів.

Подивимося.

Джерело: LB.ua