Чому реформа профільної середньої освіти — на часі

Будь-яка система буде стійкою, якщо матиме принаймні три точки опори, як у фізиці. Якщо йдеться про реформу НУШ (Нова українська школа), це:

1. Якісно вибудована мережа закладів освіти: відокремлені ліцеї з достатньою кількістю дітей, учителів і профілів.
2. Адекватні навчальні програми, щоби діти не були перевантажені й вивчали те, що їм подобається і чим хочуть займатися.
3. Вчителі — якісно підготовлені, гнучкі й високооплачувані. Попри все, ми зобов’язані підняти заробітну плату вчителям. Я розумію, що війна — гроші витрачаються на наш захист. Тоді це має бути чи не перше рішення після того, як нарешті запанує мир.

Якщо будуть забезпечені лише один чи два пункти — система впаде.

Чому реформа профільної середньої освіти має більше викликів?

У 1–4 класах реформа була відносно простішою, оскільки йшлосянасамперед і здебільшого про нові підходи до викладання, підготовку вчителів до цих підходів, комунікацію.

У 5–9 класах виклики були більшими, оскільки діти переходили до базової школи, другого ступеню, до навчання із багатьма вчителями, різними предметами, обладнанням. До цього додалися пандемія та повномасштабна війна.

Водночас у 10–12 класах йдеться не тільки про нові програми, а і про принципово інше місце, де дитина здобуватиме освіту.

На мій погляд, якби навіть не було реформи Нової української школи, нам треба було б задуматися, у яких закладах вчаться діти після 9 класу, за якими програмами й наскільки це ефективно.

Чому освіті потрібні зміни?

Зрозуміло, що маленька дитина має навчатися якомога ближче до місця проживання. Але чим старша дитина, тим більше ми маємо рухатися в напрямку від доступності до якості. Не можна надати якісну профільну освіту дитині, яка навчається в старших класах невеличкої школи, у якій не вистачає вчителів.

Знаю це з особистої практики. У менепонад 20 років педагогічного стажу. Я працював і в одному з найсильніших в Україні міських наукових ліцеїв, і був директором сільської школи. І я знаю про різницю в рівнях, кадрові проблеми, перевантаженість учнів у старших класах і непрофільність.

Саме тому так впевнено кажу, що Законопроєкт № 13120 "Про внесення змін до Закону України "Про повну загальну середню освіту" щодо вдосконалення механізмів формування мережі ліцеїв" є критично важливим для всієї системи освіти.

Один з аргументів, чому зміни потрібні, — 25 % вчителів у сільській місцевості України викладають три й більше предмети, тобто не свої профільні. У містах — приблизно 8 %. У середньому в країні — це орієнтовно 15 %.

Що це означає з погляду сільської місцевості? Ці вчителі викладають три й більше предмети не тому, що вони унікуми або педагогічні діаманти, а тому, що в селі нема кому викладати.

Ще один аргумент: більш ніж половина шкіл у країні надають повну загальну середню освіту — 11-річку (у майбутньому — 12-річку). Яка, зокрема, мала б бути профільною. Але насправді дуже часто йдеться про псевдопрофільність.

Поясню. У чинному переліку є 27 профілів, серед яких є стратегічно важливі для країни. Як-от природнича освіта, фізмат, біотехнологічний профіль, IT.

Однак в Україні із цих 27 профілів 73 % учнів навчаються за п’ятьма профілями. Українська філологія — 28 %, іноземна філологія — 15 %, історія — 10 % і філологія — 7,5 %, математика — усього 11 %. На шостому місці — освітній оксюморон — так званий універсальний профіль.

Загалом у нас є області в сільській місцевості, у яких фактично немає класів природничого профілю в старшій школі. І це ж не тому, що там інші діти. Українські діти всюди чудові. А тому, що в системи немає можливості створити цей профіль.

Оскільки це дуже маленька школа, де немає вчителів або не вистачає учнів, щоб відкрити декілька профілів, або голова громади боїться змінювати мережу, бо думає не про майбутнє своїх дітей, а про майбутні вибори.

А якщо голова щось змінюватиме, люди закидатимуть, що він чи вона знищує школу. І це катастрофа. Бо в Україні освіта живе в електоральній пастці — між виборами.

Отже, нам треба змінити мережу середньої профільної освіти, мережу академічних ліцеїв, де будуть вчитися діти, які в майбутньому оберуть вступ до вишів.

Тоді як мережа професійної освіти історично фактично сформована, хоч і має свої проблеми та виклики. Але закладів профтехосвіти — понад десять тисяч у країні. І якщо ними займатися, прибрати зайве й непотрібне, вкладати гроші, то ця мережа буде працювати.

Чому освіту в селах треба змінювати?

Це підтверджують:

Результати ЗНО (НМТ) — прірва між результативністю випускників зі сільської та місцевої місцевості. Адже у великих містах у дитини є можливість обрати сильну школу із сильним профілем. І навіть якщо профільність часто декларативна, усі знають про школи, які славляться, наприклад, "сильною" математикою або англійською. І якщо дитину чи батьків щось не влаштовує в середніх класах, то вони обирають іншу школу. У сільській місцевості це неможливо в нинішній конфігурації.

А що в нас є з порогом "склав"/"не склав"? Беремо до уваги результати 2019 року, до ковіду й повномасштабного вторгнення. З української мови не подолали поріг "склав"/"не склав" у сільській місцевості — 18 %, у містах — 4,6 %. З математики — 22,5 % не склали в сільській місцевості й 7 % — у міській. З історії України — 17,2 % у селах, 5,5 % — у містах. Отже, у нас системна нерівність якості освіти залежно від територіального чинника.

Це означає, що система побудована так, що майбутні успішні траєкторії дитини із сільської місцевості менш імовірні, ніж майбутні успішні траєкторії дитини з великого міста. І залишити так, як зараз, чіпляючись за гучні фрази "нема школи — нема села" — це зрада своєї громади, своїх виборців, їхніх дітей/майбутніх виборців.

Розрив результатів PISA-2022, дослідження якості освіти, становить 4,5 роки між дітьми із села й міста. Україна посідає 40 місце з 90 країн. І це не привід говорити, що ми — вище, ніж середина. Ми нижче середніх результатів з усіх предметів. Наші діти відстають від середнього рівня на півтора-два роки. Умовно кажучи, щоб середньостатистична дитина з України продемонструвала такий самий результат, як середні, їй треба довчитися ще рік-півтора. Це погано, бо дитина буде неконкурентоспроможною на ринку праці.

PISA — це пігулка від ілюзій, що в нас класна пострадянська система освіти.

Діти — класні. А система застаріла, і вона не відповідає ані демографії, ані територіальному типу розселення.

Перша частина. У наступній публікації мова піде про Законопроект № 13120, яким запроваджується реформа середньої профільної освіти.