Гарантировать устойчивый мир: что подсказывает Украине опыт других стран

Одне з ключових питань безпеки України – яким чином можна стримати Путіна від нового нападу у разі, якщо вдасться досягти домовленості про припинення вогню.

В теорії та практиці міжнародних відносин під стримуванням у загальному розумінні мають на увазі ті заходи політичного і військового характеру, які дозволяють запобігти нападу однієї держави на іншу.

При цьому стримування має певний психологічний вимір.

Як казав відомий персонаж фільму режисера Стенлі Кубрика доктор Стрейнджлав, "стримування є мистецтвом створення у свідомості ворога страху нападу".

У сучасному науковому і політичному дискурсі дедалі активніше розглядаються різні варіанти і моделі гарантій безпеки для України, які могли б стримати російського агресора від нового нападу на Україну.

Спробуємо хоча б побіжно охарактеризувати основні такі моделі, які найчастіше обговорюють політики та експерти з питань міжнародних відносин.

Так, однією з них є так звана західнонімецька модель, суть якої полягає в тому, що Україна стає членом НАТО, але стаття 5 Північноатлантичного договору поширюється не на всю територію України, а лише на ту її частину, яка не є окупованою Росією.

Одним із прихильників цієї моделі був Генрі Кіссінджер, який вважав, що членство добре озброєної України в НАТО може стати своєрідною гарантією того, що добре озброєна Україна відмовиться від спроби повернення окупованих Росією територій за допомогою збройної сили.

Іншими словами, для Кіссінджера ця модель була своєрідним стримувальним фактором щодо України і певним чином вписується в його зовнішньополітичну філософію рівноваги сил для збереження миру в Європі.

Водночас адміністрація президента Байдена не була прихильна до членства України в НАТО з огляду на побоювання, що це може призвести до безпосереднього конфлікту між Росією і Альянсом.

Нова американська адміністрація поки що також заперечує таку можливість.

Однак це не означає, що президент Трамп з часом не може змінити свою думку.

Врешті-решт, членство України в НАТО – це дійсно найдешевший і найшвидший спосіб припинити російську агресію і гарантувати її неповторення у майбутньому.

Говорячи про модель стримування Росії, повʼязану зі вступом України в НАТО, іноді згадують норвезьку модель, як має на увазі те, що хоча країна і стає членом Альянсу, однак на її території не розміщуються його бази.

Ще однією моделлю щодо забезпечення безпеки України, яка обговорювалася в американському експертному середовищі, є корейська модель.

Вона згадувалася, зокрема, у впливовому часописі американських зовнішньополітичних кіл Foreign Affairs, наприклад у статті Картера Малкасяна "Корейська модель".

Прихильники цієї моделі наголошують на тому, що перемирʼя між Південною та Північною Кореєю протрималося понад 70 років і дало можливість Південній Кореї не тільки забезпечити свою безпеку, а й досягти високого рівня економічного розвитку і добробуту.

Проблема з цією моделлю, однак, полягає в тому, що навіть з технічного боку створити і укріпити лінію розмежування з демілітаризованою зоною на Корейському півострові було значно легше, ніж це можна зробити в Україні з урахуванням довжини лінії фронту та кордону з Росією та Білоруссю.

Але проблема навіть в іншому: якщо гарантами дотримання угоди про перемирʼя між Північною та Південною Кореями виступили, по суті, США та Китай, то поки що такий варіант держав-гарантів для України не обговорюється.

Головна проблема з цією моделлю полягає в тому, що Путін абсолютно не зацікавлений у мирі і економічному процвітанні України на кшталт Південної Кореї.

Його мета полягає в знищенні державності України, оскільки мирна, демократична і економічно розвинута Україна становить, в його уяві, пряму загрозу перебуванню кремлівського диктатора при владі.

Ізраїльська безпекова модель передбачає посилення оборонних та наступальних спроможностей України без вступу до НАТО на такому рівні, щоб це мало реальний стримувальний ефект стосовно будь-яких спроб і намірів Росії знову здійснити збройний напад на Україну.

Так, зокрема, йдеться про посилення української армії, надання всієї необхідної сучасної зброї, а також надання в достатній кількості далекобійної зброї та ракет, що дозволило б Україні не тільки захищати себе на своїй території, а й також вести активні бойові дії на території Росії.

Коротко кажучи, в цьому разі фактором стримування має стати усвідомлення Росією того, що.

у разі нового нападу на Україну бойові дії переважно проходитимуть в глибині російської території.

Разом з тим ті експерти, які пропонують ізраїльську модель безпеки для України, забувають про той факт, що Ізраїль є, по суті, ядерною державою, а це саме по собі є вагомим фактором стримування.

Офіційно Ізраїль не підтверджує і не заперечує наявність у себе ядерної зброї, що є проявом політики так званої "стратегічної невизначеності" (strategic ambiguity).

У цьому звʼязку можна згадати характерний приклад з історії Держави Ізраїль, коли наявність ядерної зброї допомогла врятувати існування цієї країни.

Так, у 1973 році, коли Ізраїль став жертвою агресії з боку низки арабських країн, яким постачав зброю СРСР, премʼєр-міністр Ізраїлю Голда Меїр звернулася по допомогу до США.

Однак на той момент, з огляду на відносини з арабськими країнами, адміністрація президента Річарда Ніксона не була схильна до постачання необхідної зброї Ізраїлю.

Для того щоб США негайно почали постачати зброю Ізраїлю, вистачило натяку Голди Меїр у телефонній розмові про можливість використання ядерної зброї.

Однією з перспективних моделей гарантій безпеки для України може бути європейська модель, яка передбачає прискорений вступ України в ЄС, в рамках якого вже існує спільна безпекова та оборонна політика.

Ця політика може стати основою створення європейської автономної архітектури безпеки.

Важливість цієї моделі безпеки повʼязана з тим, що в уяві Путіна війна проти одного з членів ЄС, по суті, означає війну з усіма членами цього обʼєднання, що саме по собі може бути певним психологічним стримуючим фактором.

Цікавим у цьому контексті є приклад Фінляндії, на яку, незважаючи на те, що вона тривалий час залишалася поза НАТО, Путін не наважувався напасти, оскільки країна була членом ЄС.

Однак врешті-решт Фінляндія обрала членство в НАТО як найнадійнішу гарантію своєї безпеки поруч з агресивним сусідом.

На думку деяких українських політиків, гарантією безпеки України під загрозою нового російського нападу може бути надання Україні ядерної зброї.

В сучасних умовах це питання залишається табу з огляду на побоювання втратити підтримку наших союзників, якщо навіть порушити це питання офіційно.

Причому йдеться скоріше не про відновлення стратегічної ядерної зброї, а про тактичну ядерну зброю.

Держави-члени ядерного клубу не зацікавлені в порушенні режиму нерозповсюдження ядерної зброї і їх обʼєднує рішучий спротив виникненню ще однієї ядерної держави.

Для США, наприклад, це принципове питання, і ця держава протягом десятиліть проводила політику, яка б завадила виникненню нових ядерних держав.

Водночас повністю виключати таку можливість не можна.

Як зазначає видання The Economist, принаймні теоретично опції Трампа можуть охоплювати повернення Україні ядерної зброї.

Тут важливо наголосити на слові "повернення", тобто йдеться не стільки про виникнення нового члена ядерного клубу, який досі не мав ядерної зброї, скільки саме про повернення ядерної спроможності стримування жертві агресії стосовно тієї ядерної держави, яка порушила свої зобовʼязання перед Україною.

Однак проблема радше полягає в іншому.

Перемога агресивної ядерної держави над державою, яка, покладаючись на "гарантії" ядерних держав, віддала свій ядерний потенціал, означала б серйозний удар по режиму нерозповсюдження ядерної зброї у світі.

Це може призвести до того, що, дивлячись на таку ситуацію, неядерні держави (наприклад, такі, як Саудівська Аравія, Японія, Південна Корея) можуть дійти висновку, що в сучасних умовах єдиною надійною гарантією їхньої безпеки є ядерна зброя.

Саме тому поразка Росії в Україні є надзвичайно важливою з точки зору збереження режиму нерозповсюдження ядерної зброї.

Ми звернули увагу лише на деякі моделі безпеки, хоча насправді їх може бути більше, і можливі певні комбінації цих моделей.

Однак головне в іншому.

Ключове питання полягає в тому, що реально може стримати Путіна знову застосувати силу проти України, якщо почнуться перемовини про припинення вогню.

Причому йдеться про врахування не тільки раціональних факторів стримування, а й ірраціональних чинників, котрі певною мірою властиві Путіну, який є одержимий метою знищення державності України.

Україна потребує розробки дворівневої стратегії стримування.

І якщо перший рівень на найближчу перспективу передбачає стримування російського диктатора Путіна, який персоніфікує війну, то другий – спрямований на стримування Росії як такої незалежно від того, хто прийде до влади у цій агресивній імперії у стані занепаду після Путіна.

Але головним питанням сьогодення з точки зору стримування Путіна є єдність і рішучість Заходу в цілому, оскільки це і є те, чого найбільше боїться Путін.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів.