Як розкрадають Україну під час війни

Доки ви, українські воїни, ризикуєте життям у холодних окопах, захищаючи кожен метр нашої землі від окупантів, у теплих кабінетах «ефективні менеджери» ведуть свою війну — війну проти стратегічних підприємств України.

Їхні схеми не менш нищівні для нашої економіки, ніж ракети орків для інфраструктури.

І поки одні Герої боронять Україну на передовій, інші «герої» з краваткою на шиї та печаткою в руках загрібають мільйони до власних кишень.

Корупційна окупація ОПЗ.

Сучасний український корупціонер — істота витончена.

Він не розкрадає сільські ферми чи дрібні підприємства.

Навіщо дрібнитись? Його ціль — найжирніші шматки, стратегічні об’єкти, де крутяться мільярди.

І все це робиться під шумок війни, коли всі зайняті виживанням, а контроль послаблений.

Ось і Одеський припортовий завод (далі – ОПЗ) — ласий шматочок для таких «патріотів».

Це ж не просто завод — це гігант хімічної промисловості з власним терміналом, унікальними потужностями з виробництва аміаку та карбаміду, стратегічний об’єкт, що приносив країні валютні надходження.

А з початком повномасштабного вторгнення ОПЗ набув ще більшої ваги — його потужності стали критично важливими для функціонування зернового коридору, через який Україна експортує збіжжя, годуючи мільйони людей по всьому світу та заробляючи валюту.

Хто ж перетворив цей стратегічний актив на власну годівницю? Знайомтесь з командирами корупційних «окопів» Одеського припортового заводу:.

Голови Правління – директор АТ «ОПЗ» Юрій Ковальський.

Член Правління – директор з логістики та комерційної роботи Ігор Богатирьов (син Раїси Богатирьової, яка перебуває у розшуку).

Член Правління – фінансовий директор Олександр Лавринчук.

Член Правління – адміністративний директор Костянтин Шабуняєв.

Член Правління – технічний директор Сергій Журавльов.

Ця «славна команда» за найскромнішими підрахунками вже витягла з підприємства щонайменше 600 мільйонів гривень! Вдумайтеся — це гроші, яких вистачило б на сотні бронежилетів, тисячі дронів, десятки артилерійських систем для наших захисників.

Натомість вони осіли в кишенях "ефективних менеджерів".

І це під час війни, коли кожна гривня на рахунку!.

Корупційні окопи зернових схем.

24 лютого 2022 року, коли ворог перейшов кордон і почалося повномасштабне вторгнення, більшість українців кинулись захищати країну.

Хто зі зброєю в руках, хто — волонтерством, хто — працею на своєму місці.

А «герої» нашої історії побачили в цьому шанс.

Шанс по-тихому, під акомпанемент вибухів і сирен, запустити схеми такого масштабу, що раніше їм і не снилися.

З відкриттям зернового коридору у травні 2022 року, коли країна билася за можливість врятувати хоч частину експорту, команда Ковальського вирішила «допомогти».

Допомогти собі, звісно.

Було прийнято рішення використовувати потужності цеху з перевантаження карбаміду для перевалки зернових.

Для цього розчистили два склади місткістю по 40 тисяч тонн.

Але спочатку треба було «утилізувати» залишки карбаміду.

І тут почалося перше диво-представлення.

Зі складів вивезли 7000 тонн карбаміду, з яких лише 1000 тонн була дійсно технічного характеру.

Решта 6000 тонн — високоякісна продукція.

Але геніальні «менеджери» продали весь цей обсяг як некондиційний за..

30% від реальної вартості! Уявіть, що ви продаєте свій автомобіль в ідеальному стані за ціною побитого брухту.

Дивно, правда? Тільки якщо ви не домовились з покупцем про «відкат».

Далі — більше.

Середня ринкова ставка за перевалку зерна в портах регіону (Чорноморськ, Одеса, Південний) становила 19-22 долари за тонну.

Кілька великих зернових трейдерів пропонували працювати з ОПЗ за 18-20 доларів.

Логічно було провести відкритий конкурс, правда? Але ні, на завод якимось магічним чином зайшла маловідома компанія ТОВ "Еко Тріумф" зі ставкою..

8,5 доларів за тонну!.

Здається, ось вона, перемога економіки? Не так швидко.

Всі компанії, які хотіли працювати через завод, мали звертатися до цього «ексклюзивного посередника», який брав з них 20 доларів за тонну, а заводу платив лише 8,5.

Різниця в 11,5 доларів з кожної тонни не випаровувалась — вона осідала в чиїхось дуже конкретних кишенях.

Математика проста: сотні тисяч тонн зерна × 11,5 доларів = мільйони доларів «на стороні».

І це ще не все.

За вказівкою Юрія Ковальського, для ТОВ «Еко Тріумф» створили справжню тепличку.

Поки інші компанії сплачували за користування вагонами з першої години прибуття на колію ОПЗ, «обрані» починали платити лише з третьої доби! А компанія ТОВ «Інтегрований транспортний менеджмент груп Україна», пов’язана з головою Наглядової ради Віталієм Деркаченко — аж з п’ятої доби! Тобто, вагони тиждень безплатно стоять на коліях заводу, блокуючи роботу, а завод втрачає 6-7 мільйонів гривень щомісяця.

Тим часом економіка країни балансує на межі виживання, держбюджет недоотримує критично важливі кошти, а «командири корупційних окопів» відправляють мільйони в офшори.

Це — не просто крадіжка.

Це — державна зрада в умовах воєнного часу.

Ремонти-примари та «грошові випаровування».

Апетит, як відомо, приходить під час їди.

І після успішних оборудок із зерном, команда Ковальського відчула смак легких грошей.

Наступною мішенню стали «ремонтні роботи» — улюблений спосіб відмивання коштів усіх корупціонерів від районних шкіл до стратегічних підприємств.

Спочатку Ковальський і компанія переконали ТОВ «Термінал Боріваж» виділити майже 5 мільйонів гривень на «поточний ремонт» залізничної колії АТ «ОПЗ».

Роботи доручили компанії ТОВ «Нортус Плюс», але кошторис був «трохи» завищений.

Всього на 2 мільйони гривень! А потім — фокус-покус! — АТ «ОПЗ» виділило ще 4 мільйони гривень на ці ж самі роботи.

Тобто, спочатку одна компанія платить за ремонт, потім саме підприємство платить за той же ремонт, але роботи так і не виконуються в повному обсязі.

Доказ? Будь ласка: обмеження швидкості руху по коліях та стрілкових переводах досі становить 5-15 км/год замість нормативних 20-40 км/год.

Гроші пішли, а результату нема.

Вдумайтесь: на підприємстві, де кожна гривня мала б працювати на економічну безпеку країни, навчились виділяти два фінансування на одну й ту ж роботу.

І жодного результату!.

А ось ще один шедевр: 30 вересня 2024 року уклали договір з ТОВ «Актив Транс» на технічне обслуговування теплотягів за 550 тисяч гривень щомісяця.

І це при тому, що сам завод мав власне депо та кваліфіковану бригаду ремонтників! Тобто, у підприємства є своя служба, яка може робити ремонт, але гроші віддають «потрібній» компанії.

Та справжнім «шедевром» став договір з ТОВ «Залізничні експрес-перевезення» на обслуговування залізничного транспорту вартістю понад 7,5 мільйонів гривень.

Працівників залізничного цеху ОПЗ примусово змушували переходити до цієї компанії.

А тепер увага, фокус корупційної математики: за штатним розписом ОПЗ начальник зміни отримував 18850 гривень, а у «Залізничних експрес-перевезеннях» його посада вже «коштувала» 67637,86 гривні.

Машиніст теплотягів замість 21300 гривень — 68279,09 гривень.

Казкове підвищення? Але фактично працівники отримували ті ж 15-22 тисячі гривень, що й раніше.

Куди ж зникала різниця? В чиїх кишенях осідали ці мільйони? Питання риторичне.

А тепер уявіть: поки країна затягує пояси та кожен громадянин відчуває економічні наслідки війни, корупціонери з ОПЗ гріють руки на мільйонних схемах.

Поки українці сплачують військовий збір з кожної заробленої гривні, «менеджери» АТ «ОПЗ» створюють схеми з «віртуальними» зарплатнями, що перетворюються на цілком реальні мільйони в їхніх гаманцях.

700 мільйонів у трубу.

Якщо ви думаєте, що на зерні та «ремонтах» корупційний марафон завершився, то ви помиляєтесь.

Команда Ковальського впевнено перейшла до наступного етапу – газових схем.

І тут масштаби просто вражають.

У липні-серпні 2024 року ці «стратеги» вирішили раптом запустити завод.

І не просто так – а з неприхованою метою намутити чергову схему.

Результат? Нові борги за газ та електроенергію на загальну суму близько 700 мільйонів гривень! Це сума, яка могла б суттєво посилити енергетичну безпеку країни або бути інвестованою в критично важливі сектори економіки.

Але й це не все – в процесі «геніального менеджменту» було виведено з ладу агрегат карбаміду.

Ремонт колони синтезу обійдеться в 4 мільйони євро, а повна заміна – у всі 9 мільйонів.

І це в країні, яка воює, де кожен євро на рахунку!.

А тепер – найцікавіше.

25 липня 2024 року тендер на постачання газу виграла компанія ТОВ «Вілбур Коммодітіз».

Хто ж займався цим тендером? Ігор Богатирьов – син Раїси Богатирьової, яка переховується від українського правосуддя! Кров від крові, як то кажуть.

І, звісно ж, ця "потужна" компанія не мала ні фінансових, ні матеріальних ресурсів для постачання газу.

Богатирьов-молодший за дорученням Ковальського навмисне не проводив переговорів із серйозними постачальниками.

Бо мета була одна – не запустити виробництво, а відмити гроші.

Коли перша спроба провалилась, ці «талановиті менеджери» запустили нові тендери.

Умови були прописані так хитро, що більшість великих гравців просто відмовились брати участь.

А переможцем стала львівська компанія ТОВ «Укрнафтогазбуріння», яка, крім гучної назви, не мала жодного відношення до газової галузі.

Шахрайська схема була простою і зухвалою: запустити один агрегат з виробництва аміаку та один агрегат з виробництва карбаміду, зібрати передоплату від клієнтів, а далі..

як життя покаже.

В результаті – завод зупинено, утворилися нові борги за газ (370 мільйонів гривень) та електроенергію (330 мільйонів гривень), а агрегат карбаміду вийшов з ладу.

Коли в лютому 2025 року настало різке похолодання, Ковальський розіграв нову виставу.

Він дав вказівку готуватися до запуску заводу, чудово розуміючи, що в цей період ніхто газ підприємству не надасть.

Але для показухи запустили пусковий котел агрегату аміаку, спаливши газу ще на 20 мільйонів гривень!.

Уявіть: в країні енергетична криза, люди економлять на опаленні, бізнес скорочує витрати, а команда Ковальського просто так, для імітації діяльності, спалює газу на 20 мільйонів! І це в час, коли кожен кубометр газу має стратегічне значення для нашої промисловості та енергетичної незалежності.

І це все відбувається на очах у правоохоронних органів, Фонду держмайна та інших контролюючих структур.

Корупція не просто процвітає – вона стала нормою для цих «командирів тилових окопів».

Полонені власного заводу.

А як же працівники заводу? Ті, хто попри війну, продовжував виконувати свої обов’язки? Для них у фінансових махінаторів особливий «подарунок» — невиплата заробітної плати за січень-березень 2025 року, яку керівництво цинічно намагається «заховати» у борги попередніх років.

Замість грошей — казки про те, що колись усе буде виплачено разом і одноразово.

Тим часом у підприємства росте заборгованість за природний газ, електроенергію, воду, перед підрядниками за поставлені матеріали та виконані роботи, не сплачується податок на землю.

Це призводить до обмежень постачання енергоресурсів.

А борги перед АМПУ, які тягнуться з грудня 2024 року, спричиняють відмову в постановці суден і зриві контрактів щодо відвантаження зернових.

За найскромнішими підрахунками, команда «суперменеджерів» Ковальського вивела з АТ «ОПЗ» щонайменше 600 мільйонів гривень.

Це гроші, які мали б працювати на економіку України, на нашу перемогу.

І найцинічніше в цій історії — всі ці факти відомі Фонду державного майна та правоохоронним органам, але реакції нуль.

Видно, контролюючі органи просто чекають, коли «команда розкрадачів» втече з України, щоб потім оголосити їх у розшук.

Класичний український сценарій: спочатку дати вкрасти, потім удавати, що шукаєш.

Одеський припортовий завод ще можна врятувати, хоч це й складно.

Але затягування рішення щодо приватизації заводу або передачі його в управління серйозним, бажано іноземним компаніям, призведе до непоправних наслідків.

Отже, поки наші воїни ціною власного життя захищають Україну від зовнішнього ворога, в тилу орудує не менш небезпечний внутрішній ворог.

І якщо для перемоги над першим потрібна зброя, то для перемоги над другим — політична воля і невідворотність покарання.

Автор: Антон Кравченко.