Іноді ціною миру є страшне мовчання. Повість про два геноциди

Я не стала писати це учора, у 31-шу річницю геноциду в Руанді. Ця подія сколихнула світ і стала важливою віхою (як завжди, трагічною) для розвитку міжнародного кримінального права.

Після повномасштабного вторгнення Росії вже і в Україні дізналися про ту маленьку африканську країну, яка за декілька місяців перетворилася на кладовище для мільйона людей. Завдяки західним медіа, Міжнародному кримінальному трибуналу по Руанді, фільмам геноцид перетворився на наратив щодо "поганих хуту, які вчинили геноцид невинних тутсі".

Однак. У цьому разі стане доречною ота ненависна фраза "не все так однозначно".

У жодному разі геноцид не є виправданим. Але він не мав стати завісою, за якою сховали (та виправдали) вбивства сотень тисяч хуту, які були вчинені військовими групами тутсі (Руандійським патріотичним фронтом – РПФ. Зараз це керівна партія Руанди).

Геноциду передувала війна, розв'язана РПФ, коли на початку 1990-х вони вторглись (повернулись?) з території Уганди. Пам'ятаєте, той класичний приклад пропаганди: "Тутсі називали на Радіо тисячі пагорбів "тарганами"? Та не через те, що вони були "огидними". А через те, що ще у 1960-х роках після деколонізації Руанди вони втекли й були дуже "живучими". Той приклад, коли ми вкладаємо у слова своє "закордонне" бачення.

Президент Уганди Мусевені жахнувся того, що вторгнення РПФ (яких він називав "своїми хлопчиками") може бути сприйнято як вторгнення Уганди до Руанди, побажав їм всього найкращого і сказав міжнародній спільноті, що "ми взагалі тут ні до чого". В Уганді саме розросталась Армія опору Господа, яка вирізала північ Уганди – регіон аколі. Їхній керівник – зараз один із найрозшукуваніших злочинців світу Джозеф Коні – прагнув перерізати горло також президенту, і Мусевені було чим займатися.

Відбувається війна. Підписуються Аруські мирні угоди — більше, щоб замилити Заходу очі. РПФ плює на ці мирні угоди, продовжує воєнні дії. Те саме робить Інтерахамве – воєнне угруповання хуту.

Далі відбувається геноцид. Влітку 1994 року РПФ заходить до столиці – Кігалі.

Хуту – і цивільні, і військові — тікають на територію Заїру (нинішньої ДРК), де розселяються в таборах для біженців. Фільтрації не відбувається.

Кагаме (нинішній президент Руанди, а тоді один із керівників РПФ) за підтримки тутсі, які оселились ще у 1960-х роках у Заїрі, здійснює атаки на табори, переслідуючи й цивільних, й колишніх військових. А також вбиває ще одного президента – на цей раз президента ДРК Жозефа-Дезире Мобуту.

За активної участі Руанди починаються дві Конголезькі війни, які уносять життя близько 15 млн людей.

Нинішній збройний конфлікт та діяльність групи М23 (угруповання "Рух 23 березня") також пов'язані з активною фінансовою та збройною підтримкою Кагаме.

Коли я була у Руанді, побачила там африканський рай західного зразка.

"Ми пробачили нашим катам", – казали нам на конференції представники тутсі. "Ми все зрозуміли, ми раді, що нас пробачили, й живемо в мирі та злагоді", – казали хуту.

- Так, а що з тими хуту, яких вбили тутсі?

- Що ти таке кажеш? Як смієш ти таке казати? Ааа, ми знаємо, звідки в тебе ця інформація... – ось так реагували на моє питання.

Іноді ціною миру є страшне мовчання. І світу, і самих жертв. І не дай боже нам заплатити коли-небудь таку ціну.

Міжнародний трибунал не розслідував жодного злочину, які були вчинені РПФ. Поль Кагаме є надійним партнером США, які підтримують розв'язані ним воєнні дії.

До речі, Руанда не є країною, яка багата мінеральними ресурсами. На відміну від ДРК.

Оригінал