Шовковий шлях, інновації й подвійна гра: як Росія стає знаряддям Китаю для контролю над Україною

Не секретом є те, що Китай надає допомогу Росії. І допомога ця не лише економічна або військова – Китай навіть допомагає грабувати Україну на окупованих територіях. Тоді як на весь світ тримає удаваний нейтралітет у ставленні до російської агресії, попри гарантії безпеки, що надав Україні ще у 1994 році.

Менш очевидним є те, що Китай мав і має намір отримати контроль над територією України руками Росії й хоче аж забагато взяти від нашої країни – технології, землю, геополітичне розташування, залишившись водночас у білих рукавичках.

В Україні Китай цікавили ракетно-космічні технології, літакобудування, унікальні розробки двигунів гелікоптерів, кораблі. А у 2013 році Пекін показав план, в якому через територію України мав пролягати новітній "Шовковий шлях" – маршрут, який мав з'єднати з Європою Далекий Схід і принести таку ж славу та престол економічного гегемона планети, як і тисячоліття тому.

Неочікувані й майже що таємні деталі про китайський інтерес в Україні та російсько-українській війні дізнався Олекса Кібкало – про них читайте у матеріалі 24 Каналу.

Як Україна дала старт великій ракетній програмі та суднобудівництву Китаю

Про зацікавленість українськими технологіями я дізнався ще на початку 90-х років минулого століття від мого дядька, який працював на Південному машинобудівному заводі. Тоді на замовлення Пекіну Південмаш виготовив та надіслав кількома модулями ракетоносій із супутньою документацією для складання. А трохи згодом Китай домовився із заводом про візит делегації українських інженерів, які б допомогли змонтувати вузли ракетоносія. У складі тієї делегації був і мій дядько, який після повернення заїхав в гості із побутовими сувенірами з Піднебесної. Проте мене цікавила сама поїздка і, пропустивши повз вуха захоплення мого родича китайською архітектурою, розпитав, що ж вони робили на заводі.

З'ясувалось, що за тими кресленнями та технічною документацією будь-який середній інженер в Україні з легкістю провів би монтаж модулів і зібрав виріб. Проте китайському персоналу це не вдалося. Тому Китай заплатив грубі гроші, щоб команда українських спеціалістів провела майстер-клас. Дядько тоді сказав, що він був трохи здивований кількості відеокамер, на які записували кожен рух українських інженерів.

Повна версія програми про інтерес Китаю в Україні: перегляньте відео

Це був початок великої ракетної програми Китаю, у якій значну роль зіграли спеціалісти українського ВПК, про що є згадки у тематичних статтях. Там же мовиться, що українці допомогли налагодити виробництво двигуна РД-120, і це дало старт китайському ракетобудуванню. Коли ж я здивовано спитав у дядька, мовляв, навіщо ми навчаємо їх робити двигуни, коли вигідніше продавати готові ракети, він відповів, що у нас планується стратегічне партнерство між країнами. До того ж Китай добре заплатив. Від Москви тоді Китай такого подарунка не отримав, бо Кремль був проти.

З того часу Китай розвинув свою ракетну галузь до польотів у космос і виробництва стратегічних балістичних ракет з ядерними боєголовками. А Україна за цей час – при недолугому державному управлінні та за "сприяння" північно-східного сусіда – практично поховала свою ракетну галузь і похапцем відновлює її під час повномасштабної агресії.

Крім того, з українського військового корабля розпочалася і програма будівництва авіаносців Китаю. Перший китайський авіаносець "Ляонін" – це перероблений недобудований крейсер "Варяг", корпус якого був зварений на суднобудівному заводі у Миколаєві. Цікаво, що єдиний російський авіаносець "Адмірал Кузнєцов" теж побудували в українському Миколаєві.

Крейсер "Ляонін" / Wikipedia Commons

Тож крейсер "Варяг" у 1998 році продали за 20 мільйонів доларів покупцю з Макао, який начебто планував облаштувати на кораблі готель і туристично-розважальний центр. Але швидко судно опинилося під юрисдикцією Китаю, – і у 2012 році, після глибокої модернізації, біля берегів Піднебесної красувався перший авіаносець "Ляонін". До речі, 20 мільйонів доларів – ще непогана угода, якщо згадати ціни, за якими продавали фірмі-прокладці український Чорноморський флот, – підводні човни тоді віддавали по 6 тисяч доларів.

Є в авіаносця "Варяга" унікальна розробка інженерів з Миколаївського суднобудівного заводу – це рампа, з якої злітають літаки. Її профіль – елемент кривої, що відома серед математиків як "локон Аньєзі" або "Верзієра" – крива, що являє собою ідеальну форму хвилі й водночас є ідеальним трампліном для оптимального зльоту літака. Така рампа є у ще одного авіаносця, що створений миколаївськими корабелами, – так, російського “Адмірала Кузнєцова”. Пізніше на замовлення китайських ВМС були створені ще дві копії українського "Варяга", але вже на корабельнях у Піднебесній.

До слова, під приводом облаштування туристично-розважальних комплексів на початку 90-х Росія продала Китаю ще два авіаносці – "Київ" та "Мінськ", що символічно. Немає сумнівів, що перш ніж перетворити судна на атракціони, місцеві суднобудівники вивчили їх до останнього обводу корпуса і гвинтика. А в Україні станом на сьогодні будівництво військових кораблів – там же, де і ракетобудування. Замовили будівництво двох корветів у Туреччині:"Мазепа" і "Виговський".

У чому інтерес Китаю до України та які гарантії безпеки обіцяв Пекін

Отже, підходимо безпосередньо до китайського інтересу в Україні. Чимало про це можна дізнатися зі статті з назвою "Ініціатива "Пояс і Шлях" як основа економічної експансії Китаю" авторства пані кандидата економічних наук, доцентки кафедри міжнародних економічних відносин Львівського національного університету Лілії Українець. Насамперед впадає в очі дата – 2013 рік, саме тоді проєкт презентував Сі Цзіньпін.

В анотації до статті стверджується, що виявлено справжню мету цього надзвичайно дорогого й амбітного проєкту.

Виявлено фактичні цілі "Поясу і Шляху" з точки зору ініціаторів, а саме: розширення експорту, розширення ринків збуту продукції та послуг нової економіки; диверсифікація сухопутних шляхів експорту для Китаю та зменшення його залежності від США як найважливішого торговельного партнера; забезпечення доступу Китаю до природних ресурсів, особливо паливно-енергетичного, країн Центральної Азії та Африки; збільшення прямих закордонних інвестицій китайських компаній; вирівнювання темпів економічного розвитку регіонів країни; зменшення тиску на китайський ринок праці, що страждає від уповільнення економіки країни; формування валютної зони китайського юаня в Центральній та Південно-Східній Азії,
– уривок зі статті "Ініціатива "Пояс і Шлях" як основа економічної експансії Китаю".

Тож це проєкт транспортно-економічного сполучення Китаю із зовнішнім світом – на Захід – по землі та по морю. Створення незалежних альтернативних шляхів доставки товарів і сировини, щоб вийти з-під впливу Сполучених Штатів. І на це Китай готовий витрачати сотні мільярдів доларів.

Якщо звернути увагу на первинний план – сухопутна частина пролягала через центрально-західні регіони України. Причому через Росію було заплановане сполучення, проте ключова частина не проходила по її території. Отож Кремль, навіть за бажання, не зміг би заблокувати пересування по цьому сухопутному коридору. Ба більше, сполучення з новітнім "Шовковим шляхом" Москва мала б лише через Україну, адже у Пекіні чітко розуміють, хто сидить у Кремлі, а тому не збираються створювати важелі економічного впливу на Китай. Та все ж очевидно, що Китаю вигідний агресивний васал – Владімір Путін.

Мапа первинного плану нового "Шовкового шляху" / Wikipedia Commons

З іншого боку у Пекіні чудово усвідомлювали вплив Західного світу, зокрема Сполучених Штатів, в Україні, а також прихильність українців до західних цінностей та все більший розрив з Росією. Тому, щоб отримати гарантоване сполучення із Європою через Україну, Китаю було б вигідно, щоб Київ віддалився від Заходу. Тоді як для Путіна це могло стати додатковим мотивом прискорити отримання впливу над Україною, щоб отримати більше від, напевне, наймасштабнішого економіко-геополітичного проєкту.

У цьому контексті слушно нагадати хронологію важливих й очевидно пов'язаних подій:

• у 2012 році Сі Цзіньпін стає на чолі Комуністичної партії Китаю;
• восени 2013 року вперше прозвучала заява щодо створення великого економічного шляху суходолом і по морю – "Один пояс, один шлях";
• у грудні 2013 року під час візиту Віктора Януковича до Пекіну була підписана угода про Дружбу і співробітництво між Україною та Китаєм.

Цікаво також, що якщо поглянути на договірно-правову базу взаємин між Україною та Китаєм, то можна чітко побачити, що сплеск дипломатичної активності та підписання договорів припадає на період президентства зрадника України та втікача Віктора Януковича. А після початку російської агресії – після анексії Криму та окупації частин Луганської та Донецької областей – жодної нової угоди не було.

У змісті договору між Україною і Китаєм, що був підписаний 5 грудня 2013 року, прослідковується причинно-наслідковий зв'язок, через який проявляється справжнє ставлення офіційного Пекіну до України, а також його цілі на нашій землі.

Сторони підкреслили, що тверда взаємна підтримка в питаннях національного суверенітету, єдності та територіальної цілісності є важливою частиною стратегічного партнерства між двома країнами. Обидві сторони твердо підтримують одна одну у виборі шляху розвитку відповідно до своїх національних умов, а також підтримують зусилля одна одної щодо захисту національної незалежності, суверенітету та територіальної цілісності, забезпечення політичної та соціальної стабільності та розвитку національної економіки. Жодна сторона не повинна, відповідно до своїх внутрішніх законів і міжнародних договорів, стороною яких вона є, дозволяти створення на своїй території будь-якої сепаратистської, терористичної або екстремістської організації чи групи, яка підриває суверенітет, безпеку або територіальну цілісність іншої сторони, і забороняє їх діяльність,
– уривок з Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Китаєм від 5 грудня 2013.

Це вичерпне і чітке формулювання мало б заблокувати будь-які економічні взаємини Китаю з окупованими територіями України. Зокрема, не допустити прямої торгівлі, постачання обладнання і закупівлі товарів та сировини, бо це прямий підрив українського суверенітету. Але цікаво не лише це.

"Українська сторона підтвердила тверду прихильність до політики одного Китаю, визнала, що уряд КНР є єдиним законним урядом, який представляє весь Китай, що Тайвань є невід’ємною частиною території Китаю, виступала проти будь-якої форми "незалежності Тайваню", підтримувала мирний розвиток відносин між Китаєм і мирне возз’єднання Китаю. Китай високо цінує односторонню відмову України від ядерної зброї та приєднання її до підписаного 1 липня 1968 року Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерної держави. Відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН 984 і заяви Уряду Китаю про гарантії безпеки Україні від 4 грудня 1994 року, Китай зобов’язується беззастережно не використовувати або не погрожувати застосуванням ядерної зброї проти України, держави, що не володіє ядерною зброєю, і надавати відповідні гарантії безпеки Україні у випадку вторгнення з використанням ядерної зброї або загрози такого вторгнення", – уривок з Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Китаєм від 5 грудня 2013.

Інтерес викликав зміст згаданої заяви від 4 грудня 1994 року, яку Китай зробив на тлі відмови від ядерної зброї України у часи підписання Будапештського меморандуму. Виявилося, що текст знайти не так просто. Його згадують немало джерел, проте не публікується сама заява перекладена українською мовою. Знайомий політик, що глибоко обізнаний у безпековій сфері того часу, підказав, що документ має зберігатися у Міністерстві закордонних справ – я зробив запит до МЗС з проханням надати копію гарантій безпеки Україні від Китаю у відповідь на ядерне роззброєння від 1994 року. Відповіді, на жаль, немає і, схоже, не буде. Існує припущення, що український примірник може бути знищений. Сподіваюся, це не так. Однак мені вдалося знайти фотокопію китайського екземпляра, який зберігає Уряд Китайської народної республіки.

Отже, перед вами копія і машинний переклад заяви про гарантії безпеки, що надійшла у вигляді дипломатичної ноти Китаю.

Заява про надання гарантій безпеки Україні / Олекса Кібкало, 24 Канал

Натомість Китай звинуватив Сполучені Штати у невиконанні Будапештського меморандуму, натякаючи на те, що партнерам Америки годі розраховувати на надійну підтримку. У статті, що була викладена на сайті CGTN, навели факти, як США під формальним приводом уникають виконувати гарантії чи запевнення у гарантіях безпеки України. Так, ми пам'ятаємо ту ганебну поведінку у перші два тижні повномасштабної агресії. Також у статті мовиться, що американські президенти використовували Україну для своєї внутрішньої політичної боротьби. Це, до речі, призвело до публікації низки виправдувальних матеріалів у американських ЗМІ.

Наприклад, матеріал "Голосу Америки" – вкрай обурливий з українського погляду, оскільки за спробами прикритися юридичною казуїстикою підривалася сама ідея і дух домовленостей під час ядерного роззброєння України.

Китайський бізнес на окупованих територіях України

Звинувативши Штати у "зраді" України – Китай сам за одинадцять років російської агресії проти нашої країни, зокрема за понад три роки повномасштабного вторгнення, так і не засудив агресію Росії проти України. Тим самим порушив власні гарантії безпеки – навіть ті мізерні гарантії, на які може розраховувати будь-яка неядерна держава.

Натомість на четвертому році повномасштабного вторгнення в ОРДЛО і окупованому Криму все частіше чути про взаємодію Китаю з терористично-сепаратистськими угрупованнями на окупованих територіях України. Зрозуміло, що офіційні медіа або представники компаній Піднебесної відверто афішуватимуть співпрацю з гауляйтерами Москви на окупованих територіях, адже це автоматично призведе до санкцій з боку Штатів та Європи. Одначе самі ставленики Кремля періодично розповідають про активність Китаю.

Наприклад, ось повідомлення про відправку з Китаю виробничої лінії для Каранського гранітного кар'єру, який розташований у селище Мирне в Тельманівському районі окупованої Донеччини.

Китай передає на окуповані території виробничі лінії / Скриншот

Це інформація з осені 2023 року, в якій наводять деталі, що лінія китайського виробництва мала бути запущена в грудні 2023 року і що на ній перероблятимуть щебінь. Станом на зараз відомо, що український граніт з Каранського кар'єру використовують для будівництва доріг та житла на окупованих територіях. Підприємство працює у кілька змін, забезпечуючи окупантів будматеріалами для прокладання стратегічних магістралей до Маріуполя, Волновахи та Амвросіївки. З повідомлень окупаційної влади також стало відомо, що продукцію з кар'єру використовують для сухопутного коридору сполучення Росії з Кримом, а також матеріали везуть на будівництва доріг у самій Росії.

Виробничі лінії для гірничодобувних підприємств – це завжди індивідуальні замовлення, оскільки мають враховувати особливості місця розробки, особливості видобутку копалин. Це індивідуальне замовлення виконала китайська компанія, яка точно мала знати, де працює підприємство. Щобільше, інженери компанії виробника мали приїздити на місце для вивчення потреб замовника, а також проведення розрахунків конструкцій з огляду на рельєф і особливості місцевості.

Нові подробиці виклало видання "Реальна газета". В основі такої співпраці лежать зв'язки так званого "прем'єра ДНР" Євгена Солнцева та представника "Російсько-китайського Центру гуманітарного співробітництва" Чжан Цзінвея – китайського аспіранта Південного Федерального університету у Ростові-на-Дону. Вони обидва були учасниками проєктів під патронатом першого заступника голови адміністрації президента Росії Сергія Кирієнка – теперішнього кремлівського "куратора" на окупованих територіях. Солнцев є випускником "школи губернаторів" – Вищої школи державного управління Росії, якою опікується Кирієнко. А кар'єрі Чжан Цзінвея сприяла перемога в конкурсі для управлінців – "Лідери Росії", де Кирієнко очолює наглядову раду.

Саме китайський "лідер Росії" допоміг "прем'єру ДНР" налагодити контакти з китайськими підприємствами. Чжан Цзінвей родом із Шанцю, провінції Хенань, звідки й дві компанії, що постачали обладнання для Каранського кар'єру. За даними "Реальної газети", а також інформації з російських ЗМІ, спроби окупаційної влади завести на окуповані території китайський бізнес не припиняються й до сьогодні.

Які конкретно китайські компанії працюють на окупованих територіях та постачають туди свою продукцію, чому у 2023 році китайські блогери з'їздили до окупованих Донеччини й Криму і зустрічалися з місцевими гауляйтерами, та як економіка Росії та Китаю поступово зрощуються – дізнавайтесь у повній версії розслідування Олекси Кібкала на 24 Каналі.