Тарифні війни Трампа: причини та наслідки

У своїх попередніх статтях я вже торкався теми можливих економічних наслідків торговельної війни Трампа — спочатку проти Канади і Мексики, а потім уже й проти всього світу. Оскільки в економіці я розбираюся слабко, то для підготовки тих статей мені доводилося звертатися до аналітичних звітів із різних більш-менш заслуговуючих на довіру англомовних джерел. І все з їхнім аналізом нібито добре, але в них, як на мій погляд, є один суттєвий недолік — вони зосереджені передусім на ймовірних фінансових та економічних підсумках проголошеної Трампом торговельної війни.

Мені ж, як людині, що захоплюється соціологією, найбільше цікаві соціальні та геополітичні наслідки, прояв яких буде не таким швидким як в економіці, зате їхній вплив буде значно більш тривалим і суттєвим. На жаль, подібного аналізу я ніде не знайшов, тільки окремі розрізнені фрагменти. Це, загалом, цілком зрозуміло, тому що часу з моменту промови Трампа пройшло зовсім небагато, а така робота вимагає великих зусиль і значних витрат часу в шановних аналітиків. Але мені зовсім не хочеться чекати тижнями або місяцями, коли вони зволять надати такий аналіз на суд громадськості, тому пропоную читачам свій дилетантсько-соціологічний погляд на наслідки глобальної тарифної війни Трампа (якщо він, звичайно, не завершить її через пару днів або тижнів, як це вже було раніше).

Причини тарифної війни

Причини для введення жорсткої тарифної політики у Трампа дійсно є, і вони дуже важливі. Я побіжно торкався їх у своїй минулій статті, процитую:

Представники Білого дому заявили в середу, що великий і стійкий торговельний дефіцит США, який минулого року досяг рекордних 1,2 трильйона доларів, являє собою надзвичайну ситуацію в країні, яка руйнує виробничі можливості Сполучених Штатів та їхню оборонно-промислову базу.

Плачевні наслідки багаторічної політики глобалізації для виробничої бази Америки видно зараз уже неозброєним оком, для цього навіть не треба бути економічним аналітиком, достатньо подивитися на ці дані:

• 1950-ті - 1970-ті роки: Промислове виробництво становило 21-25% ВВП, що відображало сильну індустріальну економіку в післявоєнний період.
• 1997-2021: Середня частка промисловості становила 12,61%, з піком у 16,09% у 1997 році та мінімумом у 10,1% у 2021 році.
• 2023 р.: Промислове виробництво склало 10,2% ВВП.

Цей наочний графік порівнює промислову частку у ВВП США з іншими індустріальними країнами.

Тож спроба Трампа провести реіндустріалізацію Америки через жорсткі тарифи виглядає цілком виправданою, але ось практично вона найімовірніше зазнає невдачі. Чому?

Системні проблеми американської економіки

Основна складність полягає в тому, що США вже еволюціонували з індустріальної в постіндустріальну економіку. Незважаючи на наявність власного високотехнологічного виробництва, повернення до попередньої індустріальної фази розвитку — безпрецедентний і нелогічний проект. Якщо ви піднялися еволюційними сходами на поверх вище, то дуже нерозумно намагатися спуститися назад і повернутися знову в «золотий вік» промислової Америки. Ніхто у світі подібний експеримент не проводив.

Певною мірою історичним аналогом такого проекту може слугувати приклад Кампучії, де «червоні кхмери» загубили від чверті до третини населення цієї країни, намагаючись повернути Кампучію від міського до сільського укладу. Руйнування постіндустріальної економіки США хоч і обійдеться без подібних людських жертв, але буде не менш драматичним у соціальному плані.

Важливо розуміти, що будь-яка системна трансформація супроводжується кризою — стара система руйнується, але нова ще не може повноцінно функціонувати. Якраз історичних прикладів подібних криз у світі вистачає, ось тільки найбільш яскраві: промислова революція в Англії звела в могилу, за оцінками, до третини населення країни; історики досі сперечаються скільки мільйонів постраждало від «сталінської» індустріалізації.

Така трансформація вимагає дуже вмілого управління (чим команда Трампа явно похвалитися не може) і значних ресурсів, вкладених зараз заради майбутніх результатів, але без найменшої гарантії на успіх. Я б ще міг зрозуміти, якби подібні системні зміни проводилися заради прогресу, для переходу економіки США "вгору". Але повернення "вниз" до попередньої стадії розвитку виглядає дуже нераціонально — це означає пройти через кризу заради менш ефективної економічної моделі, яка для Штатів уже пішла в минуле. Якщо проект Трампа зазнає невдачі, що на мою думку дуже ймовірно, то в результаті будуть втрачені і ресурси, і соціальна стабільність.

Ще однією системною проблемою американської економіки є її структурний перекіс, коли фінансові ринки стають все більш відірваними від реальної економіки. При цьому інвестиції все частіше концентруються у фінансових, страхових компаніях і компаніях з нерухомості. Самі ж компанії все більше дбають про інтереси своїх великих акціонерів, ніж про суспільне благо.

Наприклад, зворотний викуп акцій, при якому фірми викуповують власні акції для підвищення цін на них, у Сполучених Штатах склав понад 4 трильйонів(!!) доларів за останнє десятиліття і 795 мільярдів доларів тільки у 2023 році. Фармацевтичні та виробничі компанії витрачають більше коштів на зворотний викуп акцій, ніж на навчання працівників, модернізацію інфраструктури і технологій або на дослідження і розробки. Нагороджувальні тарифи Трампа, хоч і спрямовані на посилення позицій промислового виробництва, не в змозі усунути такий перекіс.

Теоретичні основи тарифної війни

Що нам говорить соціологія з приводу нової тарифної політики Трампа? Чи є теоретичні напрацювання, які можна було застосувати для її аналізу? Куди ж без них. Основою такого аналізу може слугувати теорія економічного націоналізму в поєднанні з теорією гегемоністської стабільності.

Фундаментальним принципом теорії гегемоністської стабільності є роль домінуючої держави-гегемона в підтримці світової стабільності. Гегемон забезпечує глобальні суспільні блага (стабільну валюту, відкриті ринки, безпеку торгових шляхів), від яких виграють усі учасники системи. Гегемон повинен бути готовим нести непропорційні витрати підтримки системи, навіть коли це невигідно в короткостроковій перспективі. Гегемонія вимагає як переважаючої економічної потужності, так і військової сили для підтримки режиму міжнародних відносин. Гегемони створюють міжнародні інститути для кодифікації правил поведінки учасників міжнародної системи. Світова система проходить через цикли підйому і занепаду гегемонів, що призводить до періодичної дестабілізації міжнародного економічного порядку. Відносне ослаблення економічної могутності гегемона веде до його небажання нести витрати підтримки системи, що призводить до зростання протекціонізму, економічного націоналізму та системної нестабільності.

Описане вище дуже добре вказує на всі етапи американської гегемонії з часів після Другої світової війни і до наших днів. США за десятиліття глобалізації розгубили свою економічну міць і тепер гегемон переходить у режим «економії» і позбавлення від витрат у вигляді всяких там СОТ і союзницьких зобов'язань з іншими країнами. На чільне місце тепер ставиться політика економічного націоналізму з відповідною теоретичною базою.

Держава розглядається як головний актор у міжнародних економічних відносинах, що діє як єдине ціле для захисту національних інтересів. Економічні ресурси і політика сприймаються насамперед як засоби забезпечення національної безпеки, прагнення до економічної незалежності в критично важливих секторах і посилення геополітичного впливу. Акцент робиться на відносних, а не абсолютних економічних вигодах. Важливо не просто поліпшення власного становища, а перевага перед конкурентами, і загороджувальні тарифи служать для цього прекрасним інструментом. Захист внутрішніх ринків і виробників здійснюється також за допомогою субсидій, нетарифних бар'єрів та інших заходів державного втручання. При цьому прагнення до самодостатності в ключових економічних секторах може досягатися ціною короткострокової економічної ефективності. Економічний націоналізм враховує, як внутрішня політика впливає на зовнішньоекономічні рішення, що допомагає пояснити популістську привабливість протекціоністських заходів.

На мій погляд, ці основні постулати якнайкраще описують тарифну політику Трампа, хоча сам він, я думаю, навряд чи навіть знає про наявність такої теорії.

Геополітичні наслідки тарифної війни

Якщо підбити підсумки вищесказаного, то нова тарифна політика Трампа теоретично цілком обґрунтована і може навіть, знову ж таки теоретично, досягти якогось успіху. Але його проект орієнтований на минуле і, найімовірніше, спричинить за собою злам соціальної системи в самих Штатах і глобальні потрясіння по всьому світу.

Основні наслідки для США:

Економічні ефекти: Хоча захист деяких галузей промисловості може призвести до короткострокового зростання робочих місць у певних секторах, зрослі ціни на імпортні товари і сировину в цілому призведуть до зростання інфляції та збільшення витрат для споживачів і виробників.

Стратегічна автономія: Посилення економічної незалежності в ключових секторах (напівпровідники, рідкоземельні метали, медичне обладнання) може зміцнити національну безпеку, але за рахунок економічної ефективності.

Дипломатичні відносини: Значне погіршення відносин з традиційними союзниками і торговельними партнерами, що ускладнює координацію з глобальних викликів.

Основні наслідки для Європи:

Економічний удар: ЄС, як великий експортер до США (особливо Німеччина), зіткнеться з серйозними економічними викликами, що потенційно може посилити економічні труднощі континенту. Також ЄС загрожує посилення торговельної експансії китайської продукції на європейський ринок, що призведе до додаткових труднощів.

Стратегічна переорієнтація: Європа буде змушена диверсифікувати свої економічні зв'язки, можливо поглиблюючи відносини з Китаєм, Індією та іншими ринками.

Внутрішні розбіжності: Тарифна політика США може посилити розділення всередині ЄС між країнами, що віддають перевагу зближенню зі США, і тими, хто виступає за більш незалежну європейську політику.

Основні наслідки для Китаю:

Продовження економічного тиску: Китай залишиться головною мішенню американських тарифів, що створить додаткові перешкоди для китайської економіки в період її структурної трансформації. Якщо подібні захисні тарифи щодо китайських товарів введе ЄС, то це ще більше посилить негативний ефект на китайську економіку.

Прискорення програми "подвійної циркуляції": Посилення фокусу на внутрішньому споживанні і технологічній самодостатності.

Стратегічні можливості: Тарифна війна США з іншими країнами надає Китаю можливість позиціонувати себе як захисника багатосторонньої торговельної системи і поглиблювати економічні зв'язки з країнами, що постраждали від американських тарифів.

Основні наслідки для світового порядку:

Фрагментація глобальної економіки: Прискорення формування регіональних економічних блоків і ланцюжків поставок, орієнтованих на геополітичну безпеку, а не економічну ефективність.

Ослаблення міжнародних інститутів: Подальша ерозія авторитету СОТ та інших багатосторонніх торговельних механізмів. Трамп уже оголосив про призупинення членства США в СОТ.

Зростання економічного націоналізму: Поширення протекціоністських заходів як відповідь на дії США, що посилює глобальну економічну нестабільність. Китай уже ввів 34% тарифи на всі американські товари, відповідь ЄС та інших країн не за горами.

Зміна глобальних альянсів: Формування нових економічних партнерств, можливо, що ведуть до суттєвого перегляду геополітичних альянсів, сформованих після Другої світової війни. Так, Китай, Японія і Південна Корея оголосили про проведення спільного економічного саміту для вироблення політики протидії Трампу. Це перша такого роду зустріч між цими країнами в післявоєнний час.

У довгостроковій перспективі, тривала тарифна війна при адміністрації Трампа прискорить багатополярну реконфігурацію міжнародної системи, в якій економічні відносини все більше визначаються геополітичними міркуваннями, а не чисто ринковою логікою.