Ціни на продукти в Україні злетять: Марчук розповів, скільки коштуватимуть популярні товари

Ціни на більшість продуктів харчування не порадують українців у 2025 році, але влітку подешевшають кілька базових товарів, прогнозує експерт.

На сайті Главред відбувся чат із заступником голови Всеукраїнської аграрної ради Денисом Марчуком. Спілкуючись із читачами, він розповів, наскільки подорожчають хліб і м’ясо, коли чекати зниження ціни на яйця та молочку, що буде з цінами на овочі, як російська агресія вплинула на українських виробників основних продуктів харчування, а також наскільки критичною для України є проблема дефіциту води та загроза голоду.

Подаємо стенограму чату з Денисом Марчуком.

Inga: Якою може бути ціна на хліб цього року, чи є підстави для оптимістичних очікувань з цього приводу?

Денис Марчук: На жаль, ні. Тенденції останніх років від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну призводять до зростання собівартості всіх видів продукції, в тому числі і на хлібобулочні вироби.

За 2024 рік ціни на хлібобулочну продукцію зросли більш ніж на 20%. Ті самі тенденції зберігаються і в 2025 році, тому за цей рік ціна зросте ще приблизно на 20% – щомісяця додаватимуться 1,5-2% до ціни, яку ми маємо.

Хліб дорожчає з декількох причин:

Тому 2025 рік, на жаль, теж буде характеризуватися зростанням ціни на хліб.

Дивіться відео, в якому експерт Денис Марчук розповів, які базові продукти подорожчають в найближчі місяці:

Анатолій Федорович: Чому в Україні гречка стала ледь не крупою для багатих? Яку стелю в 2025-у ціна на неї може пробити? До речі, чому гречку стали помітно менше вирощувати в нашій країні? 10-20 років тому поля гречки траплялися майже так само часто, як пшениця чи кукурудза, а тепер скрізь або рапс, або соняшник.

Денис Марчук: Насправді й раніше в Україні гречка не вирощувалася у таких великих об’ємах, які можна було б співставити з зерновими групами. Аграрний бізнес орієнтується на потреби всередині країни і на зовнішніх ринках, а потреби і обсяги споживання гречки в Україні сягають близько 110 тисяч тонн на рік. Відповідна кількість гектарів і засівалася – 110-120 тисяч гектарів в кращі періоди часу. Ці цифри не можна порівняти, наприклад, з озимими, якими засівається близько 5 мільйонів гектарів.

Тому такого масового вирощування гречки не було й раніше, хіба що на певних окремих територіях, у певному населеному пункті, де фермери могли спеціалізуватися на вирощуванні цієї культури.

Сьогодні ціна гречки є доступною – в межах 39-40 гривень в залежності від регіону. Так, були пікові моменти у 2023 році, коли ціна сягала більше 100 гривень за кілограм, але її вдалося знизити за рахунок збільшення кількості пропозицій від вітчизняних виробників.

Тут слід пам’ятати про сталу політику підтримки фермерства. Гречка – це нішева культура, вирощуванням якої займаються невеликі фермерські господарства, тому потрібна домовленість між виробником і владою. Адже коли гречки сіється багато, потім вся вона продається на ринку, ціна падає, і фермер зрештою нічого не заробляє. Відповідно, коли гречки стає менше, всі починають думати, де її брати, як імпортувати. За таких умов важливо налагодити співпрацю між фермерами і державою: якщо, умовно кажучи, ми споживаємо 110 тисяч тонн гречки на рік, держава має домовитися з певною кількістю фермерів, які, незалежно від ситуації, матимуть ціну, яка б дозволила їм компенсувати витрати.

Наприклад, як в Європі аграрії для виробництва тої чи іншої продукції отримує субсидії. Таким чином, вони не залежать від погодних умов, попиту і знають, що завжди за вироблену продукцію отримають кошти, які дозволяють їм функціонувати.

В Україні так не працює, тому й відбуваються перехили: то занадто багато гречки, то занадто мало, що впливає на ціну. Якби ризики, які має фермер, брала на себе держава, це б допомогло стабілізувати ситуацію.

Главред: А в яких регіонах у нас вирощують гречку, і чи змінилася географія вирощування цієї культури за 10-20 років?

Денис Марчук: Географія вирощування гречки не змінилася. Кліматичні умови в Україні в усіх регіонах є сприятливими саме для цієї культури – гречка насправді не є надто вибагливою. На вирощуванні гречки спеціалізувалися і центральні, і західні регіони України.

Нана: Чи може ціна на яйця в Україні стати такою ж захмарною, як у США? Чи прогнозуєте ви суттєве подорожчання протягом усього року?

Денис Марчук: Ціна на яйця змінюватиметься хвилями. Передусім це відбуватиметься через погодні умови, адже у нас є і промислове виробництво, і пропозиція від домашніх господарств. Коли зберігається відносно тепла погода в Україні, починаючи з квітня до середини жовтня, ми маємо чисельну пропозицію яєць від домашніх господарств. Це дає змогу стабілізувати ринок. Конкуренція між виробниками породжує зниження ціни. Натомість у холодну пору року витрати на виробництво збільшуються, і від домашніх господарств дуже мало пропозиції – в основному продукція надходить від великих промислових виробників, які в тому числі експортують яйця, а також залежні від ціни на тепло, електроенергію та корм, що, відповідно, відбивається на цінах на яйця. Згадайте, як у 2024 році був період, коли ціни на яйця були дуже високими, а потім стрімко знижувалися.

У 2025 році, починаючи з лютого, ми побачили зростання ціни на яйця, адже витрати на виробництво зросли через те, що тривали морозні дні.

За моїм прогнозом, тенденція з частковим подорожчанням яєць триматиметься до Великодніх свят. А далі за рахунок і теплих днів, і пропозиції від домашніх господарств ми побачимо зниження ціни на яйця на 20%, а подекуди й 30%, якщо відштовхуватися від ціни, яка є сьогодні.

Oleksii: Чи є в нашій країні бодай якісь продукти, які не стануть дорожчими або навіть можуть подешевшати цього року?

Денис Марчук: Треба очікувати впливу сезонного фактору, зокрема надходження пропозиції на ринок ранніх овочів. Адже ціни на овочі в цьому зимовому сезоні 2024-2025 років продемонстрували одне з найсуттєвіших зростань: подорожчав і борщовий набір, і огірки, і томати. Відповідно, перед українськими родинами сьогодні постає питання – хто може собі дозволити овочі. Тому є очікування, що від пропозиції ранніх овочів, які будуть надходити від тепличних господарств, а пізніше й ранні овочі, які вирощуватимуться у відкритому ґрунті, ціна знизиться.

Пік зниження цін на овочеву групу настане в серпні-вересні, коли буде ще більше пропозиції овочів, вирощених у відкритому ґрунті.

Ціни на інші види продуктів багато в чому залежні від фактору співвідношення гривні до долара, інфляції, ціни на зернові, тому на найближчі півроку спрогнозувати їх дуже важко.

Поліна_45: Що буде з цінами на молочку в найближчі місяці? Який із молочних продуктів може найбільш неприємно вразити зростанням цін і чому?

Денис Марчук: Уже сьогодні відбувається часткове зниження собівартості закупівлі молока з ферм. Передусім через те, що люди через високі ціни скорочують споживання молочної продукції. І це пов’язано не тільки з фермерством, адже тут працюють і виробники, і переробники, і ритейл. І на кожній ланці заробляють: найменше заробляє безпосередньо фермер, а ритейл, тобто великі супермаркети, які ставлять націнку на продукцію, зазвичай виграють.

Тим не менш, коли настане сезон "великого молока", а це літній період часу, ціна на молоко може частково знизитися, що призведе до зниження ціни на всю молочну продукцію.

Щодо другої частини запитання, то зараз найвища ціна на вершкове масло. Масло є експортоорієнтованим товаром, тому, якщо воно буде дорожчати на міжнародних ринках, зростання ціни відбуватиметься і всередині країни.

Tim: Які види м’яса та птиці можуть найбільше подорожчати цього року? Аналітики говорять, що яловичина подорожчала на 22% за 2024 рік – цього року тенденція збережеться, а темпи?

Денис Марчук: Яловичина в нас завжди була преміальним видом м’яса і завжди коштувала дорожче, ніж інші види. До того ж у нас не так багато яловичини виробляється, бо немає особливо культури її споживання. Українці більше орієнтовані на свинину та – за рахунок меншої ціни – на курятину. Тож ціни на яловичину будуть більш-менш стабільними в найближчий час. А далі вони залежатимуть від того, який ми зберемо врожай, якою буде ціна на зерно, з якого виготовляються корми і яке йде на споживання тваринництва. Це стосується ціни і на свинину, і на продукцію птахівництва. Зараз м’ясо дорожчає, тому що ціна на зернову групу є досить високою, оскільки йдуть перехідні залишки між старим роком і отриманням нового врожаю.

Також слід зазначити, що з початком повномасштабного вторгнення в Україні почала зменшуватися кількість поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ) і свинини. Це створює проблеми на ринку, тому що немає можливості повною мірою задовольнити наявний попит. А вирощування свинини та ВРХ – це досить тривалий і затратний період. Тому говорити про зниження ціни на свинину чи яловичину найближчим часом не доводиться. Навпаки, в пік свят – великодніх і травневих – ціни на ці види м’яса ще зростуть приблизно на 10%.

Главред: Ви зазначили, що повномасштабне вторгнення призвело до зменшення кількості поголів’я. Чи зберігається тенденція щодо скорочення виробництва свинини та яловичини й надалі, з кожним роком війни?

Денис Марчук: Так, особливо це стосується домашніх господарств, тобто люди просто перестають тримати худобу, по-перше, через важкість роботи, по-друге, через фінансові витрати, які вони просто не зможуть тягнути, тобто через дорогу комплектуючу виробництва цієї продукції.

Натомість у нас збільшується поголів’я великої рогатої худоби на промислових фермах, де є професійний догляд. І кількість пропозиції від промислових виробників, будемо сподіватися, зростатиме.

До того ж однією з вимог для інтеграції України в Євросоюз є перехід на виробництво молока екстракласу, тобто вищого ґатунку, яке споживається і всередині країни, і йде на експорт. Але виробництво молока екстракласу можуть забезпечити тільки високотехнологічні ферми.

Tim: Як коливається (якщо коливається) ціна на м’ясо курятини протягом року, в які місяці вона зазвичай сягає свого піку?

Денис Марчук: Це багато в чому залежить від експортних ринків. Якщо курятина йде на експорт, і є достатня пропозиція всередині країни, то ціни стабільні. Якщо експорт відбувається, а достатньої пропозиції немає, відповідно, ціни починають зростати.

Через те, що великі промислові заводи орієнтуються на зовнішні ринки, невеликі господарства, які почали спеціалізуватися на виробництві на внутрішній ринок, мають перспективу нарощувати поголів’я. Тому ціна на продукцію птахівництва буде напрямку залежати від цін на зернову групу.

Тетяна: В Україні начебто планують запровадити графіки подачі води. Які проблеми це може створити аграріям, і чи може це згодом вплинути й на ціноутворення?

Денис Марчук: Я не чув, що є ризик подачі води за графіками. До того ж промислові ферми використовують свої колодязі, які постачають воду для їхніх потреб.

Та насправді проблема води – це велика проблема не тільки для України, але й для світу, тому що зміни клімату призводять до збільшення кількості посушливих днів, підвищення температур, а, отже, використання води в рази збільшується. І від цього в тому числі буде залежати ціна на продукти харчування. Адже та сама овочева група без води не буде виживати. Якщо збільшуватимуться витрати на воду, якщо не буде достатньої кількості опадів, це неминуче буде призводити до подорожчання овочів. Якщо не буде достатньої кількості опадів, це призводитиме до того, що культури просто вигорятимуть на полях, відповідно, це призведе до їхнього дефіциту, і, як наслідок, ми бачитимемо зростання цін, зокрема на зернову та олійну групу.

Тому нам потрібно системно проводити реформу зрошення в Україні, створювати умови, за яких аграрії змогли б об’єднуватися в асоціації водокористувачів. І ми, Всеукраїнська аграрна рада, створили для цього умови разом із Верховною Радою України – закон про об’єднання водокористувачів. Суть його наступна: застарілі інженерні споруди та меліоративні зони, які можуть бути передані до товаровиробників, мають бути передані їм. За радянських часів зрошення у нас було приблизно на 2 мільйонах гектарів землі, зараз – на близько 400 тисячах гектарів. З ризиками через кліматичні умови, якщо землі вчасно не поливати, є близько 15 млн гектарів. Тому інженерні споруди, які сьогодні подають воду, мають бути передані об’єднанням користувачів, щоб люди могли вкладати кошти, розчищати канали, змінювати насоси, щоб качалася вода. Але є одна проблема – всі ці об’єкти інфраструктури перебувають на балансі певних державних підприємств, і для того, щоб їх передати безкоштовно, ці підприємства мають сплатити ПДВ за те чи інше оснащення. Виходить парадокс: передаючи їх безкоштовно, ці державні підприємства самій же державі мають сплатити ПДВ, і це великі кошти, а чимало з цих підприємств сьогодні є збитковими. Відповідно, все це гальмує реформу зрошення. Тому важливо якомога швидше ухвалити закон, який би скасував це ПДВ, тоді би передача об’єктів інфраструктури відбувалася швидше, а, відповідно, аграрії на території України могли б швидше об’єднуватися і запускати поливи на своїх підприємствах і, таким чином, покращувати постачання води для тих видів продукції, які вони вирощують.

Ця реформа вже відбувається. 2022 року був прийнятий закон про об’єднання водокористувачів. Ми за нього довго боролися, орієнтуючись більшою мірою на південні регіони, де клімат є надзвичайно посушливим, і без вологи там важко працювати, наприклад, Херсонщина або Запорізька область. Частини цих територій стали тимчасово окупованими. Але в ході реформи ми відчули, що така сама потреба є і в аграріїв на Житомирщині, Черкащині, Дніпропетровщині тощо. Тому це важливо для всієї країни.

Nika: Чи підтримуєте ви ідею відновлення Каховської ГЕС? Хтось говорить, що ґрунти, які відкрилися, коли вода водосховища пішла, є надзвичайно родючими, тож вигідно їх розробляти; хтось, навпаки, говорить, що все це маячня, і потрібно повернути водосховище та систему каналів, завдяки якій функціонувало сільське господарство зокрема Херсонщині. Хто тут правий?

Денис Марчук: Насправді без води південь України, зокрема лівобережжя Херсонщини та частина інших областей України, які отримували воду з Каховського водосховища, будуть непридатними для ведення сільського господарства. Тому, якщо оцінювати в контексті технологічних аспектів чи потрібні для генерації електроенергії такі великі й потужні ГЕС, які ми отримали в спадок від Радянського Союзу, то, напевно, ні. Але разом із тим потрібно наповнювати водосховища водою, тому що без води південь України не зможе функціонувати.

Нагадаю, лівий берег Херсонщини – це аграрний регіон, який спеціалізувався на вирощуванні того ж борщового набору. Близько 40% овочів борщового набору, які були на ринку України, вирощувалися саме в Запорізькій та Херсонській областях. Плюс це робочі місця та можливість повертати українців до їхніх домівок після деокупації територій. Крім того, відсутність подачі води буде призводити до запустелення цих регіонів, а родючі землі перетворяться на піски. Фактично ми втратимо можливість забезпечувати продовольчу безпеку навіть тих людей, що проживають у цьому регіоні.

Отже, з технологічної точки зору, Каховська ГЕС у тому вигляді, в якому вона існувала, напевно, не потрібна, тому що є інші генерації електроенергії, які можна використовувати. З точки зору наповнення Каховського водосховища водою, відновлення греблі потрібне.

Главред: Ви говорите про Херсонщину і Запоріжжя як про території, де зокрема вирощують овочі борщового набору. Але там є і інша проблема – проблема замінованих полів. Наскільки успішно вона вирішується? Наскільки суттєво ця проблема може впливати зокрема й на ціноутворення?

Денис Марчук: Ця проблема дуже суттєва. І вона актуальна не тільки для Запоріжжя і Херсонщини, але й для Миколаївщини та Харківщини, а також частково Чернігівщини та Сумщини. Взагалі, всюди, де був ворог і залишив по собі наслідки війни, ми будемо відчувати цю проблему ще десятиліттями.

На підконтрольній Україні території 1,7 млн гектарів землі сьогодні потребує розмінування. За 2024 рік було передано фермерам і людям, які працюють на землі, близько 260 тисяч гектарів розмінованої землі. Це мало, але поступово процес просувається.

Все буде впиратися в фінанси та кількість професійних саперних груп. Зараз таких груп, що працюють на території України, 86. Єдине, чого не вистачає, – фінансування, оскільки часом розмінування одного гектара землі коштує дорожче, ніж вартість цієї землі: розмінування може коштувати 3-5 тисяч доларів, а ціна землі в тому регіоні становить 1 тисячу доларів. Відповідно, без міжнародної фінансової підтримки ми це зробити не зможемо. А щоб вирощувати певну продукцію, в це потрібно вкладати фінанси, бо інакше там тоді ніхто не буде займатися аграрним бізнесом, бо ні в кого не буде таких коштів на відновлення полів.

Світ повинен розуміти: якщо він не хоче мати проблем із продовольством, а хоче відчувати всі експортні можливості, які є у України, він має посилити нашу країну фінансовою підтримкою. На 2025 рік в державному бюджеті передбачений 1 млрд гривень для розмінування полів, але цього недостатньо. Умовно кажучи, для того, щоб розмінувати всі території, що є під нашим контролем, за попередніми рахунками, потрібно близько 30 млрд доларів.

Олексенко О.: Поділіться вашим прогнозом відносно того, як зміниться вартість борщового набору до нового врожаю, як – після? Ви казали, що до нового врожайного сезону овочі стануть дорожчими ще на 15%. А потім? Які овочі подорожчають найбільше?

Денис Марчук: Я не Нострадамус і не можу наперед сказати точно, які овочі точно подорожчають, тому що все буде залежати від врожаю, який ми отримаємо. У 2024 році, коли був пік збиральної кампанії, ми очікували на дуже високу пропозицію, тому що багато хто в Україні вирощував овочі, але посуха призвела до того, що ми втратили дуже багато врожаїв. Відповідно, на зберігання закладалося менше продукції. Тож протягом осені та зими ми спостерігали зростання цін на овочі, тому що недостатньою була пропозиція від внутрішнього виробника.

Якою буде пропозиція від внутрішнього виробника цього року – складно сказати, адже ми ще навіть не почали садити городину. До того ж важливо розуміти, якою буде температура вдень влітку. Якщо буде така сама температура, як торік, коли на відкритому ґрунті було 60-65 градусів, і все просто горіло, тоді все буде дорожчати. Якщо будуть більш сприятливі погодні умови, і нам вдасться зібрати кращий врожай, то по всій групі борщового набору можна буде очікувати зниження ціни.

Mia_27: Хто запровадив в Україні моду на лохину і чому? Складається враження, що традиційні для нас полуниця й малина стали менш цікавими для виробників, і цих ягід менше у продажу? Якою в сезон очікується ціна на основні види ягід?

Денис Марчук: Я не є фахівцем у вирощуванні ягід. Та давайте згадаємо, скільки коштувала лохина ще чотири-п’ять років тому в сезон: це була якась "золота" культура, яку могли собі дозволити тільки забезпечені люди. Сьогодні ж із розвитком пропозиції у пікові моменти дозрівання ми маємо лохину за досить доступними цінами, а ця ягода корисна для здоров’я.

Також слід зважати на те, що ця культура є експортоорієнтованою. Особливо багато лохини ми експортуємо до Європи. Відповідно, фермер, який має 5-10 гектарів землі, розуміє, що посіяти пшеницю на такій площі буде невигідно, а от займатися садівництвом чи овочівництвом перспективно. Тому багато хто пішов у цю нішу.

Адже бізнес працює не для того, щоб задовільнити чиїсь смаки, а для того, щоб виробляти те, що може приносити прибуток. Якщо є попит на малину та полуницю, і ціна на ці ягоди буде триматися, бізнес буде вирощувати малину та полуницю. Якщо сьогодні є попит на лохину, і ціна на неї тримається, фермери спеціалізуються на вирощуванні цієї ягоди. Але я знаю багато прикладів того, що лохиною перестали займатися через те, що в Україні її вже стільки насадили, що конкуренція стала невигідною, тож багато хто від цього відмовляється.

Igor, Dnipro: Поясніть, чому в Україні, яка годувала і годує ледь не півсвіту, наші овочі та фрукти, по-перше, коштують стільки, що скоро нирку доведеться продавати, щоб харчуватися м’ясом, овочами, ягодами – не заморськими, а місцевими? А, по-друге, чому часто вирощені в нас овочі та фрукти експортуються, а нам продають імпортовані пластмасові помідори, полуницю, що не відрізниш від газонної трави, і якийсь жах замість картоплі?

Денис Марчук: Насправді ми не експортуємо овочі у великих обсягах. Радше це поодинокі випадки. Тому що від моменту, коли Росія тимчасово окупувала частину нашої території, нам не вистачає власної пропозиції овочів, тому експортувати їх на зовнішні ринки не доводиться. Та й куди овочі експортувати? Європа теж має великі можливості вирощування овочів, ба більше, вона імпортує їх в Україну. Тож більшою мірою це залежить від економічних передумов для вирощування тої чи іншої культури. Якщо передумови хороші, виробники йдуть у цю нішу і продають продукцію всередині країни.

У холодний період року ми частково залежні від імпорту, і так було завжди. Адже в Україні і до початку повномасштабної війни не вистачало сховищ для зберігання потрібної кількості овочів, які нами споживаються. Тому ми стаємо заручниками імпорту, бо попит є. Звичайно, нам потрібно налагоджувати свою програму зі зберігальних систем, щоб формувати більш-менш сталу ціну протягом року для громадян України і, таким чином, забезпечувати внутрішній попит внутрішньою продукцією.

А щодо першої частини запитання – я про це дуже багато говорю. Всі би хотіли мати більш доступну продукцію, але бізнес, який виробляє продукцію, сплачує податки, заробітні плати, інвестує у виробництво. А в Україні в умовах війни все подорожчало, починаючи від логістики і закінчуючи посівним матеріалом. А аграрний бізнес в Україні працює без дотацій, на відміну від бізнесу в Європі. В європейських країнах, умовно кажучи, скільки в тебе гектарів землі, стільки ти дотацій і отримуєш. В Україні це самовиживання: що заробив, те заробив, якщо втратив, значить, втратив, і жодних компенсацій не отримуєш.

boba_: Як зміна клімату впливає на культури, які вирощуються в Україні? Які нетипові зараз для нашої країни фрукти, овочі та ягоди можуть почати масово вирощуватися у нас і виглядають перспективними?

Денис Марчук: Звісно, клімат змінився. Ті температурні режими, які раніше ми бачили на півдні України, сьогодні вже є і в центрі, і на півночі. Це створює перспективу збирання трьох врожаїв на рік: озимих і ярих. Це є і зараз, але не масово.

Підходи до вирощування плодоовочевих культур ще не змінилися, адже ми орієнтуємося на внутрішній попит. Але в перспективі, якщо тенденція збережеться, ми можемо стати регіоном, де почнуть вирощувати певні екзотичні фрукти та овочі, які не притаманні зараз. Наприклад, зараз зростає пропозиція батату від українських виробників – це ще не масова історія, але тим не менш. Батат взагалі непритаманний Україні, але цей овоч пропонується і реалізується, і він користується попитом у українців.

Бізнес буде реагувати і підлаштовуватися під зміни клімату, щоб використати це якомога ефективніше. Адже зміни клімату здебільшого носять негативний характер через відсутність опадів, посушливість, що зрештою буде призводити до ерозії ґрунтів, великої кількості шкідників, а все це потребуватиме додаткових затрат. Як результат – висока ціна для покупця.

Катерина С.: Окрім справжньої мелітопольської черешні, херсонських кавунів та кримського винограду й, відповідно, кримських вин, що ще ми втратили частково або повністю через війну? Які галузі сільського господарства найбільше потерпають через війну й Росію або й повністю мусили згорнути свою роботу?

Денис Марчук: Через російську агресію потерпають усі галузі. Не можна сказати, що когось це не зачепило. Звичайно, найважче прифронтовим територіям, які в умовах обстрілів проводять посівні та збиральні кампанії. Також важко там, де був ворог, який знищував елеватори, ферми, спалював техніку тощо. Зокрема, це дуже важка історія для Херсонщини, Запоріжжя, Харківщини, Миколаївщини. Все це призводило до великих втрат і в посівах через мінування, коли немає можливості вирощувати культури, і до втрат у нарощуванні поголів’я великої рогатої худоби, тому що знищувалися молочно-товарні комплекси, свинокомплекси, птахоферми. Втрати колосальні.

Сьогодні через війну аграрний сектор України, за підрахунками Світового банку, втратив близько 30 млрд доларів, це прямі збитки, а непрямі збитки склали до 100 млрд доларів. Це колосальні кошти. Це зачепило всіх.

Зінаїда63: Не секрет, що в найближчі десятиріччя світу загрожує голод, а дефіцит питної води починає відчуватися вже. Що, на вашу думку, чекає в цьому контексті на Україну?

Денис Марчук: Нестача води – це дійсно глобальне й серйозне випробування і для світу, і для України. Реформування системи зрошення в Україні – це один із інструментів, який покращить доступ до використання води. Важливо, щоб ми не безмірно використовували воду, адже часом, коли це відбувається неконтрольовано, ми втрачаємо багато прісної води. Ця реформа покликана на координацію і не надмірне споживання, тобто щоб був контроль над водою, яку ми використовуємо, щоб води вистачило всім.

А щодо загрози голоду, то в Україні точно цього не буде, давайте не нагнітати. Ми виробляємо в 5-6 разів більше, аніж споживаємо. Так чи інакше Україна завжди буде забезпечена хлібом і до хліба. Головне, щоб була можливість працювати.

Наприклад, в 2024 році ми виростили 22 млн тонн пшениці, а рівень споживання пшениці в Україні на рік сьогодні становить близько 6-7 млн тонн. Кукурудзи, олійних та інших видів аграрної продукції ми теж виробляємо більше, ніж споживаємо.

Рекорд по виробництву аграрної продукції у нас був у 2021 році, коли ми виростили більше 100 млн тонн зернових та олійних. Зараз через тимчасову окупацію та заміновані поля цей показник становить в середньому 80 млн тонн. До повномасштабного вторгнення у нас була хороша тенденція до зростання. Звісно, одразу після закінчення війни ми не зможемо одразу повернутися на довоєнні показники виробництва. Але протягом 5-7 років ми зможемо наростити обсяги виробництва, щоб і експортувати, і забезпечувати себе.