Як довго Білий дім готовий вестися на відверту брехню Кремля?

Російський диктатор Путін постійно геополітично блефує, в той час, коли американський президент готовий все це сприймати за безпрограшну для себе ситуацію. Питання в тому, як довго ще Сполучені Штати готові вестися на відверту брехню Москви? Тоді, як Кремль не виявляє жодних ознак хоча б мінімального бажання припинення своєї війни в Україні. Президент США Дональд Трамп вперто розглядає міжнародні відносини, як бізнесові угоди. Та будь-які домовленості з Путіним – це не що інше, як досягнення угод з дияволом, котрий вперто чекає на свій час.

Можна довго дискутувати щодо необхідності компенсації американської допомоги наданої Україні. Проте навіть побіжний розгляд отриманих Сполученими Штатами дивідендів від підтримки українців показує, що це були найкращі вкладення в забезпечення безпеки Америки, які тільки можливо собі уявити.

Американська підтримка Україні за три роки Великої війни склала приблизно 120 мільярдів доларів, і це не більше 5 відсотків оборонного бюджету. Але тут головне, що отримали США натомість? На сьогодні в Америки є 4 головні антагоністи – Російська Федерація, Китай, Північна Корея та Іран. Так от, за роки російсько-української війни Україна корінним чином зменшила потенціал можливостей Росії, що до мінімуму зводить її спроможність в подальшому знову претендувати на світове домінування.

Тільки перелічення втрат Москви від нападу на Україну займе чимало місця. Адже до цього можемо віднести: Росія  більше не продає нафту і газ до основних європейських країн і скорочує продажі вуглеводнів, які продаються в інші країни світу; Балтійське море стало внутрішнім озером НАТО; панування  Росії на Чорному морі закінчилося; російська  окупаційна армія втратила в Україні більшу частину бронетехніки і була повністю дискредитована; російські військово-повітряні сили не наважуються заходити в український повітряний простір; російська економіка зменшилася з розміру Іспанії до розміру Бельгії і тримається на цьому рівні лише завдяки величезним витратам на оборону; з Росією, як конкурентом США в постачанні на світовий ринок зброї, – покінчено, і зараз зброю постачають Америка, Франція, Велика Британія та Південна Корея.

Після цього Путіну залишається тільки покладатися на нетерпіння Дональда Трампа за будь-яку ціну швидко припинити війну. Що дуже нагадує спробу колишнього президента США Барака Обами укласти з Іраном першу-ліпшу угоду. Кремлівський довгожитель проводить дуже дивні перемовини з Вашингтоном. Спочатку він на словах погоджується з тим, що йому пропонують американці, відразу ж додаючи, що тут необхідно внести суттєві зміни. Хоча це не що інше, як відмова, але чомусь в команді Трампа на такий “своєрідний” переговорний процес з Російською Федерацією воліють закривати очі.

Адже щоразу, під час таких “переговорів” Путін вимагає не що інше, як капітуляції України, проте в США до додаткових аргументів Москви воліють прислуховуватись, що перетворює перемовини з Кремлем на фарс.

Проблему війни Росії в Україні неможливо зняти одними тільки словами про необхідність її якнайшвидшого завершення. І це починають розуміти в Європі, яка демонструє своє бажання взяти на себе більший тягар допомоги Україні. Крім того, необхідно збільшувати санкції стосовно Російської Федерації, щоб нарешті економічно дотиснути терористичну Московію.

Стан речей зараз такий, що ще трохи і Америка поміняється з Європою ролями в протистоянні з Росією. Саме Європейський Союз отримує зараз все більше карт, як це показує новообраний лідер Німеччини Фрідріх Мерц, а президент Еммануель Макрон у Франції виявляє готовність розвернути ядерну парасольку над об’єднаною Європою.

Ці два лідери Європи вже дали зрозуміти, що добре усвідомлюють ризики від можливого виходу Сполучених Штатів з НАТО. Водночас вони не відкидають можливість вступу України до нового оборонного європейського альянсу, коли виникне потреба його засновувати. Зміна політичної конфігурації в ЄС мала б підштовхнути не тільки Путіна, але й Трампа, що Євросоюз варто сприймати серйозно.

І як би там не було, Російська Федерація коштує Сполученим Штатам величезних грошей. Адже близько 50 відсотків американського річного військового бюджету йде на оборону від Росії. Як відомо, СССР (Росія) були найагресивнішим і найнебезпечнішим ворогом США після Другої світової війни. Адже зрозуміло, що все військове спорядження вироблялося не для захисту Америки від Мексики, чи Канади.

Що сталося з тим західним світом, який колись об’єднався і силою вигнав Саддама Хусейна з Кувейту? Адже Путін куди більший військовий злочинець та холоднокровний вбивця, ніж Хусейн. Необхідно було вжити набагато більших заходів для притягнення його до відповідальності, ніж іракського диктатора. Проте цього від початку війни Росії не було зроблено. І ядерна загроза Москви тут стала лише відмовкою, якою було зручно прикривати небажання брати безпосередню участь у війні, від якої залежить подальша доля всього Європейського континенту.

Але поки що Трамп намагається задобрити Росію, пропонуючи Путіну преференції на які той не заслуговує. Необачно винагороджуючи його обіцянками ще до початку переговорів. Коли президент США міг би показати Путіну, наскільки дорого буде коштувати ця війна Москві. Та заручившись підтримкою НАТО, щоб оголосити про великий пакет зброї для України. Водночас цілком реальною й далі залишається можливість використати 300 мільярдів доларів, які Росія розмістила на Заході, для фінансування різкого збільшення допомоги Українській державі.

Очевидно, що Дональд Трамп, який вважає себе найкращим в світі переговорником, має завищену самооцінку та страждає від грандіозності своїх планів, намірів і теоретичних прожектів. Чи розуміє взагалі американський президент, що має справу з кегебістом, який ніколи не дотримується жодних правил, домовленостей та взятих на себе зобов’язань?

Коли він буде здатен нарешті усвідомити, що Путін грається з ним у кішки-мишки. І погодиться на мир лише тоді, коли  отримає саме те, чого хоче. Все менше цього послаблює його політичні позиції в Росії та ставить під удар довічне перебування в президентському кріслі. Тому сподівання Трампа щодо швидких домовленостей з путінським режимом на перевірку виявилися дуже завищеними. Це є наочним прикладом того, що нереалістичні очікування важко реалізувати через надмірне спрощення складних проблем.

Хоча, маючи здоровий глузд, важко думати, що військовий злочинець Путін розпочав війну в Україні для досягнення миру. Цілі його ні на йоту не змінилися – відновити СССР, де диктатор бачить себе в ролі Сталіна та повне знищення українського народу. Трамп, вибравши хибну тактику лестити Москві, може досягнути цілком протилежних результатів. Розбурхавши ситуацію та залякуючи тих, хто слабший, він провокує Кремль продовжувати  вибивати з нього якісь поступки, що, звісно, не може тривати безкінечно.

47 президенту США байдуже, що буде далі з Україною. Але він напевно хоче отримати українські корисні копалини, оформивши це в кабальну угоду, від якої потім буде неможливо відмовитися. Він не готовий діяти раціонально, що означає краще озброїти Україну. Оскільки завдання росіянам непоправних втрат на полі бою – це єдиний спосіб добитися будь-яких поступок від Путіна. Але  самозакохане марнославство і автократична сутність Трампа заважають йому краще озброїти українців, тому що для цього потрібно було б визнати, що він роками помилявся щодо Путіна та України.

Важко подумати, що сьогодні ми всі стали свідками не тільки української, а й американської трагедії. Сполучені Штати, які майже 80 років були маяком для більшості країн світу, боролися з тоталітарним комунізмом, обороняли права  беззахисних, захищали слабких та знедолених – тепер вирішили стати осторонь, тоді, коли Росія вбиває велику європейську націю. Ніби так  і не було вбитих невинних немовлят, зґвалтованих жінок, закатованих чоловіків і розстріляних українських військовослужбовців, що потрапили в полон.

Кати у формі російських солдатів, діють чітко за сталінським підручником репресій, розстрілюючи балістичними ракетами мирні українські міста, нахабно заявляючи, що в житлових будинках, школах, лікарнях та готелях нібито  таємно розташовуються штаби українських військ. Але це, мовляв, не вдалося приховати від російської військової розвідки. І світова громадськість робить вигляд, що повірила в ці побрехеньки росіян.

Історія підтвердила, що американський генерал Джордж Паттон мав рацію – вільний світ повинен був завершити свою роботу і знищити потворний режим Сталіна, коли після закінчення Другої світової для цього існували всі необхідні передумови. Та цього не було зроблено. Тепер до влади в Російській Федерації прийшли сталінські внуки і правнуки, які намагаються взяти реванш за розвал Радянського Союзу.  

Сучасні російські фашисти влаштували геноцид українського народу, але росіяни заплющують на це очі та погоджуються з цим, як і звичайні німецькі громадяни, коли Гітлер знищував 6 мільйонів європейських євреїв. Тепер же це повторюється знову, але вже з українцями.

То чи треба західному світу, і Європі зокрема, чекати того часу, коли сучасний Гітлер – Путін знищить мільйони українців, і разом з цим і нашу державу Україну? Чи морально затягувати необхідну допомогу та тримати європейські армії на українських кордонах, коли Україна вже більше 3 років  спливає кров’ю?

Адже російсько-українська війна – це війна не лише за території, це війна за моральний вибір та право слабкіших націй не бути в ХХІ столітті знищеними та поглинутими тими, хто сильніший за них. Це війна за те, щоб Українська держава не зникла назавжди з мап світу.

Щоб не трапилося так, щоб про українців потім говорили, – була колись така нація, але пала під натиском московських орд в нерівному протистоянні, коли вона просила й чекала на адекватну допомогу, але їй весь час цьому відмовляли.