Трамп сьогодні – це Янукович учора?

Формулу «Трамп сьогодні – це Янукович учора» вигадав не я. Пальму першості слід віддати російським пропагандонам. Саме вони ще під час масових протестів у Штатах і Європи проти політики команди Дональда Трампа й одразу після завершення цих протестів почали проводити ці паралелі.

«Коли протести «Hands Off!» настільки добре організовані, виникає питання: чи не використовує deep state свою схему кольорових революцій за кордоном» – надривався один поважний (у певному часопросторі, ясна річ) російський паблік.

«Протести в Америці та Європі проти президента США Дональда Трампа та його адміністрації мають ознаки «кольорових революцій» – вторував йому інший. А різноманітні дрібні дзявкуни прямо говорили, що у Штатах організовується Майдан за зразком українського у 2013-14 роках із метою вчинення державного перевороту та захоплення влади такою собі «вашингтонською хунтою»…

Що ж, це може виглядати переконливим для численних російських ідіотів (вживаю це поняття не стільки у медичному, скільки у первинному філософському значенні – в Античності ідіотами у грецьких полісах називали осіб, нездатних до участі у розв’язання політичних питань, до притомної державної діяльності). Для певного числа американських ідіотів (знов-таки, в античному сенсі), мабуть, також.

А не для ідіотів?

Як уже було сказано, напрошуються паралелі. Чи свідомо їх провели російські пропагандони – не знаю. Хоча, можливо, деякі таки свідомо. Щоби зайвий раз познущатися з клятих піндосів. Але в усякому разі, як говорив один із літературних персонажів, у них вийшла художня правда.

Отже: два президенти зі своїми командами, Трамп – Янукович.

Останній, як відомо з його бурхливої біографії, був кримінальником-рецидивістом. І це стало одним із чинників, що підживлював і Майдан-2004, і Євромайдан-2013-14. Одне слово, обидві «кольорові революції» в Україні.

Наступний чинник такого підживлення – чітко визначена проросійська орієнтація і наявність російської агентури та проросійських персонажів у команді президента України. Це зумовило перехід від загравання з ЄС до орієнтації на РФ і в політиці, і в економіці, і в соціально-культурній сфері.

Згадаймо і скорочення надзвичайно важливих видів зброї та фактичне знищення власної армії, переведення служби безпеки та розвідки на службу інтересам Росії, тактичним і стратегічним.

А у внутрішньополітичній сфері – нехтування Конституцією, ігрища з її змінами в бік авторитаризму (з перспективою неототалітаризму à la russe), перетворення парламенту на інструмент легалізації антиправових рішень президентської адміністрації («развели как котят»), торжество олігархії. Зрештою, чого ще було чекати від неосвіченої шпани та (напів)кримінальних елементів при владі?

Ясна річ, що все це мало призвести до вибуху. Адже Україна – не Росія і не Білорусь. вона має свою історично визначену та глибоко закорінену deep state – Державу Війська Запорозького, Patria Cosacorum. Із усіма належними в цьому випадку плюсами та мінусами. При цьому вона – так уже склалося історично – охоплювала не все населення і не всіх політично активних осіб з паспортами України.

І знов-таки, відповідно до історичних традицій, вона не являла собою щось моноетнічне, але – мононаціональне (охочі можуть зайти на сайт Небесної сотні чи відкрити книгу «Козацька старшина Гетьманщини» – і пересвідчитись у справедливості цієї тези). Саме політичні структури цієї української спільноти у Москві звуть нацистами. Але це вже інша тема.

А на закінчення – паралель, яку цього разу накреслили не росіяни, а втікач із РФ журналіст Аркадій Бабченко, який навів буквальний переклад відповіді Трампа на запитання на телеканалі Фокс Ньюз. Хоча, можливо, це не паралель, а така собі алюзія, важко сказати точно.

«- Як ви вважаєте, що хочуть протестувальники? Що їм від вас треба?

Трамп: – Протестують із різних причин. Ви теж протестуєте, бо знаєте, вони просто не знали. Я бачив дуже близько, дуже. Чому ви тут? Вони дійсно не могли сказати, але вони були тут з якоїсь причини, можливо.

Але багато хто з них був, тому що вони пішли за натовпом. Багато хто з них там був, бо те, чого ми були свідками, було жахливим. Те, що ми бачили, було жахливим. І ми це бачили роками. Ми не… ви розумієте, це був жахливий приклад, але ви бачили інші жахливі приклади. Ви знаєте це краще, ніж будь-хто, хто б це знав. І це знаю. Я це також бачив. Я бачив це перед тим, як став президентом. Я це бачив. Думаю, що це сором і ганьба.

І це слід зупинити».

Як на мене, «увімкніть Україну» на тлі цього безнадійно блякне.

Утім, можливо, це вже алюзія, пов’язана не з Віктором Федоровичем, а з незабутнім Леонідом Іллічем зразка кінця 1970-х – початку 1980-х? Із усіма відповідними наслідками, які чекають на нас усіх…