"Україна ледь не на пташиних правах": дипломат про складнощі з Трампом і життєво важливий для Києва крок

Як вибудовувати стосунки з президентом США Дональдом Трампом? Чи є в України можливість перебити російські наративи для Білого дому? Які насправді плани Америки щодо Китаю? Про це "Телеграф" поспілкувався з професійним дипломатом, послом України в Республіці Хорватія (2010—2017), а також в Боснії і Герцеговині (2011—2017) Олександром Левченком.

Кремль кидає на інформаційну війну мільярди доларів

— Дехто вважає, що Україні варто було якось інакше вибудувати відносини з Трампом і його адміністрацією. Як ви оцінюєте роботу українських дипломатів цього року?

— Завжди можна по-різному вибудовувати відносини з країнами стратегічної ваги для України, особливо такими як США. Та річ у тому, що для адміністрації Трампа Україна не має такого великого значення, як за часів Байдена, і це, звісно, ускладнює комунікацію з офіційним Вашингтоном.

Здається, в такій ситуації особливу вагу набувають контакти з кимось впливовим з чинної республіканської адміністрації, встановлені раніше у попередній період. Ще важливіше, якщо ці контакти включають когось з найближчого оточення Трампа, політичного, партійного чи бізнес-середовища. Чи є такий контакт в офіційного Києва, сказати складно, адже про це ніхто публічно намагається не говорити. З огляду на прикру ситуацію, що відбулася в Овальному кабінетіпід час переговорів та розмови з пресою президентів України та США, виглядає, що українська сторона ще не вхожа, а точніше сказати, ще не має довірливих відносин з топ-керівниками нової республіканської адміністрації. Проте це стосується не тільки Києва. В немилість попали й багато колишніх союзників СШАна північноамериканському континенті та в Європі.

Тому говорити, що саме українці не змогли прокласти доріжку до сердець нового американського президента та його оточення, буде неправильно. Що погано, так це те, що відчувається значний російський вплив на Трампа та його команду, яка постійно озвучує кремлівські наративи. Очевидно, росіяни використовують свій канал спілкування, бо Трамп періодично навідувався до Москви та Петербургу ще з 1987 року. Чи може це становити певну загрозу українській позиції? Ще і як.

Однак, попри все, потрібно концентрувати особливу увагу на американському інформаційному треці, де ми повністю програємо медіавійну росіянам. Якщо Кремль кидає на інформаційну війну мільярди доларів, так це не просто так. Потім вкладені кошти вертаються сторицею, як ми зараз бачимо у випадку з США. У росіян всі дипломати працюють або воюють в інформаційному полі країни акредитації, що не є випадком для України.

Як активний свідок багатьох воєн на західних Балканах, мушу зазначити: якщо ви не виграєте інформаційну війну у світовому та, зокрема, американському інформаційному просторі, то тоді програєте загалом цілу війну своєму супротивнику. Нам потрібно збільшити фінансування на інформаційну війну навіть не в десятки, а сотні разів. Якби ми пропорційно щодо витрат росіян так фінансували наш фронт, то московити уже давно б були у Києві.

— Чи може Трампа дійсно розлютити небажання Путіна йти на поступки? Чи "винною" знову зроблять Україну?

— Небажання Путіна йти на поступки може певною мірою розлютити Трампа, але, з огляду на серйозний російський вплив, ця реакція буде не співмірно слабшою, якщо щось стосувалося б непоступливості з українського боку. Ми свідки значного впливу Кремля, але американський президент та його оточення свідомі того, що не можуть допустити відкриту зневагу з боку Москви.

У Путіна також розуміють, що, маючи таємні канали впливу на американську адміністрацію, вони не можуть цим зловживати нескінченно. Тому Києву приходиться грати ще тонше, щоб якось балансувати та не втрапити у пастку. Дуже прикро, що така ситуація стала реальністю, та це може бути надовго і діватися нікуди. Отже, Україна може втрапити у дуже складну ситуацію і її можуть безпідставно звинуватити у небажанні "досягнення миру" як в Москві, так і Вашингтоні. Тому всі кроки нами мають робитися дуже зважено, адже ми ледь не на пташиних правах. Добре що хоч європейці не мовчать та дають дуже влучні коментарі діям Путіна. Це хоч якось побіжно впливає і на Вашингтон.

Найважливіше, якщо у самому американському середовищі буде невдоволення щодо проросійської позиції діючої республіканської адміністрації. Тільки самі американські політики та громадяни можуть внести корективи в політику чинного президента США та його оточення. Ніколи в історії останнього століття республіканці не займали настільки промосковську позицію.

США, Китай та Росія можуть розподілити сфери впливу у світі

— Загальним місцем стало уявлення про те, що США хочуть відірвати Росію від Китаю. Але навіщо відкрито озвучувати свої цілі? Чи може бути в США більш тонкий та хитрий план щодо Росії?

— Хотів би нагадати, що завжди існує декларована політика, а є окремо реальна, яка може дуже сильно відрізнятися від декларованої. У демократичних країнах менше різниці між декларованою та реальною політикою, а в країнах автократії ця відмінність може бути разючою. Наприклад, офіційна Москва часто декларує начебто мирні наміри та бажання закінчити війну, але реально Кремль зацікавлений у продовженні війни та захопленні якомога більше українських територій. Багато міжнародних аналітиків зараз звинувачують США у крені у напрямку автократизму. Тому офіційна і реальна політика Вашингтону можуть наразі мати доволі великі відмінності, і всі заяви нової адміністрації треба сприймати зі значним резервом. Тим паче тактика стратегічної невизначеності, яка застосовувалася Трампом в передвиборчій президентській кампанії, частково використовується і зараз в реальному політичному житті.

Отже, ми не можемо виключати якийсь більш тонкий план щодо Росії. При чому це може бути як більш жорстка позиція щодо Кремля, так само і взагалі протилежна політика, тобто союзницького характеру, з Москвою. Очевидно, що вектор стратегічної невизначеності використовується не тільки для камуфляжу реальних дій, але і як відстрочка до ухвалення серйозних зовнішньополітичних рішень, що можуть мати визначальний характер на всю систему міжнародних відносин. Здається, йде певне тестування перспективності відносин як з Москвою, так і з Пекіном. При цьому застосовуватиметься реальний сценарій вибудови стосунків залежно від реакції на американські дії з боку російської та китайської сторони.

На початку 70-х років минулого століття американській адміністрації президента Ніксона вдалося встановити досить непогані стосунки з китайським лідером Мао Цзедуном, і тоді Китай вдалося відірвати від радянського блоку. КНР залишалася соціалістичною країною, проте в дуже натягнутих відносинах з Москвою. Не виключено, що тепер Вашингтон спробує зіграти на карту Москви, щоб розхитати відносини з Пекіном. При цьому не виключається варіант американо-китайського зближення на певну шкоду Кремлю, а також, ще ймовірніше, можлива і загальна домова між США, Китаєм та Росією щодо розподілу сфер впливу у світі.

Це, мабуть, найгірший варіант, тому що тоді Європа відходить до сфери впливу Москви, а отже, американці будуть мінімально допомагати своїм партнерам по НАТО у випадку російської агресії. Це відчули у Брюсселі, Лондоні, Парижі та почали вибудовувати нову конфігурацію європейської зовнішньої та безпекової політики, і тут визначальне місце займатиме Україна. Європа зрозуміла, що їй самій треба потурбуватися про свою безпеку, і вона почала серйозні кроки щодо нарощування власного оборонного потенціалу та збільшення допомоги Україні.

— Пекін заявляв, що готовий до будь-яких форм протистояння з США – політичних, економічних, мілітарних… Це загроза ядерної війни?

— Ми маємо не забувати, що офіційно США вважають Тайвань частиною Китаю, проте не поспішають скоротити допомогу Тайбею з тим, щоб підштовхнути його до зближення з Пекіном. Навпаки, адміністрація Байдена надавала Тайваню значну військову та політичну підтримку. Зараз, з одного боку, Трамп декларує свою ворожість до дій Пекіну щодо Тайбею, а з другого боку, не виключається задіювання секретних каналів комунікації щодо встановлення з Китаєм довірливих відносин. Тобто, Вашингтон міг би здати Тайвань за якісь дуже заманливі пропозиції Пекіну. Відверто про це не говориться, проте такий сценарій не виключається.

Китай відкрито демонструє, що за жодних умов не відмовиться від повернення Тайваню в своє державно-правове поле. Отже, спочатку буде задіяна політика та човникова дипломатія, а далі можливе загострення ситуації у випадку дуже агресивної реакції США.

Ядерне зіткнення не в інтересах жодної зі сторін, причому Китай дуже добре розуміє, що на даний час має набагато менший ядерний потенціал, ніж США. Очевидно, що в разі збройного протиборства застосовуватиметься виключно конвенційне озброєння. Проте в разі ескалації ситуація може загостритися максимально. Пекін точно не буде першим застосовувати ядерну зброю, а Вашингтон вкотре прокалькулює, що це дасть, якщо ударити ядерними зарядами.

Зразу стає зрозумілим, що це програшна ситуація, тому до цього, очевидно, не дійде, якщо не втрутиться якийсь серйозний непередбачуваний суб’єктивний фактор.

На сьогодні всі карти на столі. Причому, на перший погляд, не видно, що у якоїсь зі сторін більше козирів. А Трамп любить грати тільки тоді, коли козирів більше.