Навіщо збільшувати кількість учнів у ліцеях і чи готова сфера освіти до змін

Ця публікація продовжує знайомити читачів із реформою середньої профільної освіти. Попередню Думку "Чому реформа профільної середньої освіти — на часі" читайте за посиланням.

10 клас — це клас, коли дитина, обравши один профіль, може змінити його. Навіть декілька разів. Це нормально. І це не означає, що якщо дитина вибрала, наприклад, математичний профіль, то в неї не буде інших предметів.

У неї будуть профільні предмети й обов’язкове освітнє ядро, як-от базові знання з української мови, історії України, математики, природничих дисциплін.

Але, окрім цього ядра, буде спеціалізація. Тобто якщо це математика, то йтиметься, наприклад, про теорію вірогідності, комбінаторику, елементи диференційного аналізу, матекономіку, алгоритміку. Це буде залежати від тих курсів, які, зокрема, нагенерує конкретний академічний ліцей, бо заклади освіти вільні у виборі освітніх програм.

Третій цикл — це предмети на вибір. І далеко не факт, що дитина, яка вчиться на математичному профілі, буде обирати тільки близькі до математики предмети. Дитина спокійно може обрати курс "Історія кінематографа", а дитина з української філології — робототехніку.

Але тільки у великому закладі, з достатньою кількістю дітей, можна забезпечити якісну варіативність. Лише у великому академічному ліцеї буде достатня кількість учнів і вчителів, аби, вибачте за метафору, варився інтелектуальний бульйон.

Бо в закладі освіти, де на паралелі вчаться 20–30 дітей, це зробити неможливо.

Наприклад, візьмемо до уваги групи. Група — це від восьми до 12 дітей. Якщо в нас 30 дітей на паралелі, то ми не створимо багато груп-профілів, бо не буде достатньої кількості вчителів і матеріально-технічної бази, адже розпорошити все по всіх закладах неможливо.

Такому підходу повністю відповідають уже успішні освітні системи, які довели власним прикладом, що залишати дітей разом із першого й до 12 класу — неефективно.

Чому ліцеї мають бути відокремленими?

Один універсальний рецепт, де має бути ліцей, знайти складно. Класні рішення для великого міста будуть складними або неможливими для сільської місцевості. І прийнятне рішення для сільської місцевості буде змушувати робити безвідповідальні рішення в містах, оскільки "Якщо селам можна, чому ми маємо щось реформувати?".

Звісно, у нас дуже складна країна: територіальний дисбаланс, складна демографія, лінія зіткнення в прифронтових областях, багато дітей за кордоном, діти ВПО, які намагаються вчитися у своїх школах дистанційно.

Водночас хто б міг подумати, що п'ять років тому, коли ми ухвалювали Закон "Про повну загальну середню освіту", у нас буде особлива оптика щодо Херсонської, Запорізької, Харківської областей?! Ми говорили про гірську місцевість, віддалені території на Чернігівщині й Сумщині, де невеличка щільність населення. Зараз усе змінилося.

Попри все, ідеальна система — це відокремлений ліцей. Тому треба знайти якусь максимально прийнятну рамку чи рішення, а далі — регулювати якимись підзаконними актами й рішеннями Кабміну.

Про Законопроєкт № 13120

У законопроєкті, який ми виносимо, є ключова деталь — про групи. У реформі Нової української школи в старшій школі планується 12 профілів. Адекватних, правильних, нормальних. Це найкраща одиниця профільності. Бо в класі можуть бути діти різних профілів.

Згадаймо, наприклад, будь-який іноземний фільм про старшу школу. Там є класи як місця, де школярі "приписані", але на різних предметах учні з різних класів міксуються. Памʼятаєте, кажуть щось на кшталт: "Я з тобою ходжу до містера Дженкінса на математику", "А з тобою — на історію культури до місис Хадсон"?

Отже, клас — це одиниця розрахункової вартості навчання дитини. А група — одиниця профільності.

Тому, коли ми рахуємо кількість дітей на паралелі, щоб розуміти, чи це прийнятна конструкція, треба рахувати не кількість дітей, а кількість груп. Ось основна ідея.

І оскільки мінімальна кількість дітей у групі — вісім, то має бути 96 дітей на паралелі. Тобто 288 дітей — у відокремленому ліцеї. Але ми дозволяємо робити не тільки відокремлений ліцей. В складі ліцею можуть бути гімназійні 5–9 класи.

Але є норма, що в складі академічного ліцею не може бути 1–4 класів початкової школи. Конструкції класів можливі: 1–9, 5–12, 1–4, 5–9, 10–12. Ми лише пропонуємо не робити конструкції 1–12 класи, бо це складніше в керуванні, операційній діяльності та, як наслідок, — для результативності.

Ця норма викликала найбільше обурення. І мені сумно, коли найбільшу критику цієї норми ми чуємо від деяких дуже великих міст.

Насправді за останні два з половиною–три роки була проведена величезна робота з налагодження перспективних мереж у кожній області. І під норми цього законопроєкту не підпадають лише 200 зі 1750 академічних ліцеїв. Водночас понад половина з 200 не відповідає нормам навіть чинного законодавства, максимально лояльного. Тобто вони просто намагаються щось зробити, ану ж минеться.

Про міфи, спростування і чому деякі громади — проти реформи

Змінюватися — боляче й важко. Змінюватися ніхто не хоче. По-перше, ті, хто маніпулюють, говорять, що з реформою зачинять початкові школи. Це неправда. Це говорять або батьки, яких "накрутили", або політики, які свідомо маніпулюють, або чиновники від освіти, яким не хочеться змінюватись.

У Законі "Про освіту" чітко написано, що початкова освіта надається дітям за територіальним принципом. Це означає, що де б не жила дитина в нашій країні, дуже близько до неї обов’язково має бути початкова школа. Крапка.

У багатьох громадах реформа потребуватиме змін дизайну освітньої системи. Десь йдеться про пониження ступеня, десь — про відокремлення. Цього бояться. У громаді з кількох однакових сіл точно виникатимуть питання, чому в цьому селі буде така школа, а в цьому — така. Тому варто якісно комунікувати зміни з людьми.

Однак є те, що мене тішить. Три-чотири роки тому ми рідко чули, що громади готові до змін. Нині ж усе більше й більше громад, зокрема голів громад, говорять: "Так, я таки буду це робити".

Мер одного немаленького міста на заході країни якось сказав мені: "А чому ви зробили такий простий Закон? Зробіть більш жорсткий. Я буду в себе це робити. Коли закінчиться війна, я будуватиму в місті академічний ліцей, де буду збирати дітей з усього свого міста. І буду просити область передати їхніх дітей на баланс міста. Я готовий".

Головам громад або освітнім управлінцям не можна бути проти дітей своєї громади й майбутнього своєї громади. Не полінуйтеся, вивчіть результати ЗНО, вивчіть, як і куди вступають діти громади, яка їх майбутня траєкторія.

Освіта — це один із трьох основних чинників у всьому світі, коли йдеться про вибір місця проживання. Освіта буде одним з основних чинників повернення до України після закінчення війни. Хіба це не аргументи?

Тож робити освітню систему слабкою — недалекоглядно для громади. Недалекоглядно навіть для місцевого політика, який хотів би просто переобратися на наступний термін.

А якщо ми говоримо про патріотизм щодо своєї громади, то яка причина не хотіти, щоб діти громади були успішніші, сильніші, вдячні цій громаді?