Фахівці розповіли, що буде, якщо всі вулкани Землі прокинуться одночасно

Ідея видається абсурдною — що може змусити прокинутися усі вулкани Землі одночасно? Але іноді навіть гіпотетичні сценарії розкривають більше правди, аніж реальність. Тому що вони показують, наскільки ми залежні від стійкості тих речей, про які не думаємо щодня. Земна кора, наприклад. Або сонце у небі. То що буде, якщо всі вулкани – від Гаваїв, від Ісландії до Суматри – рвонуть раптово?

Вулкан — це не гора, яка дихає. Це відкрита рана на тілі планети.

Щоб зрозуміти масштаб проблеми, потрібно розпочати із суті. Вулкан — це стихійне лихо, це частина земного механізму. По суті, це «вентиль» у корі, через який планета скидає надмірне тепло та тиск. Магма – це не просто вогненна жижа. Це розплавлені породи, насичені газами, здатні розширюватись у сотні разів. І при виході назовні вони можуть не просто випарувати озеро або накрити село, а повністю змінити зовнішність регіону.

Саме через вулкани Земля регулює внутрішню напругу. А тепер уявімо, що всі клапани відкрилися одночасно. Те, що здається «глобальним феєрверком», насправді кінець звичної планети.

Атмосфера: коли не видно сонця, навіть днем

Один Пінатубо у 1991 році скинув у атмосферу стільки діоксиду сірки, що Земля охолонула майже на півградуса. І це лише один вулкан, хай і великий.

Що це означає за фактом? Сонце перестає прогрівати ґрунт. Фотосинтез уповільнюється. Рослини гинуть чи не ростуть зовсім. Особливо чутливі до цього злаки: пшениця, кукурудза, рис. Тобто головні культури, якими харчується планета. Урожайність падає в рази — не через брак добрив чи води, а через відсутність світла. Навіть в екваторіальних країнах — вічний сутінок. А в північних — темрява, сніг та лід.

Це вже не сюжет для фантастів, це реальний голод. В історії він уже був: 1816 — рік без літа, викликаний виверженням Тамбори. Люди їли кору дерев, муку з папороті, в Англії їли щурів. Сьогодні, за всіх технологій, наслідки будуть ще гіршими — тому що людство стало більш залежним від глобальних ланцюжків поставок.

Попіл — зброя, яка не шумить

Вулканічний попіл — це найдрібніші частинки скла, гострі та жорсткі, наче наждачка. Він розноситься на тисячі кілометрів. Коли він осідає — він не просто забруднює. Він руйнує. Засинає посіви, робить воду непридатною, рве дихальні шляхи, стирає металеві деталі. Якщо пеплопад триває добу – відключається все. Електростанції, водозабори, аеропорти, вентиляція будівель. Люди носять маски не через вірус, а щоб не захлинутися повітрям.

Лікарні забиті: алергії, астма, опіки, сліпота від лугу в очах. Чищення вулиць? Забудьте. Це не сніг, його не можна просто згрібати, він абразивний і може руйнувати техніку. В результаті подвійний удар: голод + дихальна катастрофа.

Авіація: перше, що помре – небо

Літаки не вміють літати крізь вулканічний попіл. Він не видно на радарі, але руйнує двигуни буквально за хвилини.

13 червня 1982 року. Рейс 009 авіакомпанії British Airways летів із Лондона до Окленду. Над Індонезією, не підозрюючи, що під ним викидається вулкан Галунггунг, літак влетів у хмару попелу. Усі чотири двигуни зупинилися. Boeing 747 розпочав зниження. У салоні — 263 особи. Вдалося перезапустити двигуни лише після того, як лайнер вийшов із хмари на критичній висоті. Екіпаж дивом посадив літак, але це був сигнал тривоги — це був дзвін.

Тепер уявімо, що хмари попелу покривають всю земну кулю. Сценарій, в якому не просто кілька рейсів скасовано, вся авіація паралізована. Не на години та дні, як це було при виверженні Ейяф’ятлайокудля у 2010 році, а на місяці та роки. Це означає: — жодних постачань продовольства, медикаментів та палива, — жодної евакуації, — жодної логістики та експорту, — жодної допомоги між країнами.

Земля стає островами страху та нестачі, пов’язаними лише пам’яттю у тому, як колись усе працювало.

Океани та лід – повільні, але жорстокі

Підводні вулкани – недооцінений учасник гри. Вони можуть розплавити льодовики знизу, як це відбувається в Антарктиді. Це не дає миттєвого потопу як у фільмах, але запускає ланцюг процесів. Лід втрачає стійкість. Шельфи ламаються. І це прискорює рух внутрішніх масивів льоду в океан.

Підвищення рівня моря – повільне, але постійне. Мільйони людей, які мешкають на узбережжях, втрачають удома. Солона вода проникає у прісні джерела. Виникають конфлікти за землю, питну воду, евакуаційні маршрути. Навіть якщо вулканічна зима припиниться, ця частина залишиться з нами на віки.

Супервулкани — та грань, за якою історія стає переказом

Звичайний вулкан – це лихо. Супервулкан – це збій системи. Він не викидає попіл — він змінює правила гри на планеті. Такі структури не схожі на звичні «гірки з серпанком». Супервулкан – це часто величезна кальдера, майже непомітна для ока. Він спить довго, вивергається вкрай рідко, але коли це відбувається, наслідки відчуваються по всій планеті.

Візьмемо приклад.

• Єллоустоун, США. Він не виглядає загрозливо — більше схожий на національний парк із гарячими джерелами та гейзерами. Але під ним — магматичний резервуар, об’єм якого оцінюється у 20 000 кубічних кілометрів. При повному виверженні Єллоустоун може викинути до 1000 кубічних кілометрів попелу. Це, на секундочку, у 2500 разів більше, ніж за виверження Ейяф’ятлайокудля, який зупинив половину Європи.

Попіл накриє півконтиненту. Ґрунт у США стане непридатним для землеробства на десятиліття. Тисячі міст зникнуть із карти. А клімат Землі охолоне настільки, що літо перестане існувати у звичному вигляді.

• Тоба, Індонезія. Близько 74 000 років тому цей супервулкан вивергся з такою міццю, що, за даними генетиків і археологів, чисельність людства скоротилася до декількох тисяч особин.

Це не вигадка. Сліди цього виверження знайдені в льодовиках, кільцях дерев, шарах попелу по всій Азії та Африці.

• Кампі Флегрея, Італія. Знаходиться в густонаселеній зоні буквально під Неаполем. Останні десятиліття фіксуються підйоми ґрунту, мікросейсмічна активність, зростання температури. Не означає, що виверження відбудеться завтра. Але може статися протягом кількох десятків років. І за масштабного викиду — Південна Європа опиниться під попелом, а економіка Євросоюзу — шокована.

Суспільство — коли цивілізація тріскається по швах

У таких сценаріях люди не стають героями. Вони стають голодними та наляканими. Першим руйнується транспорт. Потім – енергетика. Далі – медицина, санітарія, безпека. Люди, прив’язані до міст, опиняються у пастці. Паливо – у ціні золота. Антибіотики – недоступні. Продовольство – під контролем тих, у кого зброя.

Відбувається розпад: політичний, культурний, технологічний. На передній план виходять локальні союзи, громади, клани. Повертається торгівля бартером. З’являються зони беззаконня. І так, ніхто не прилетить рятувати. Навіть якщо десь залишилися супутники, що працюють, — допомога прийде не всім.

Вердикт

Всі вулкани одночасно малоймовірно. Але десятки можливо. І, як показав досвід Тамбори, Кракатау, Пінатубо, одного великого вулкана вже достатньо, щоб викликати ефект доміно. А якщо буде два чи три? Це не фантастика, а ймовірний виклик найближчих десятиліть. Ми живемо у зручній ілюзії. Думаємо, що володіємо природою, що наука нас відіграє. Якщо Земля вирішить струснутись, вона це зробить вулканами. Без анонсу, без пафосу, без шансу виправитись. Просто як частина циклу. Як завжди.