Мелоні, Україна та армія Європи

Примітка редакції. Той факт, що Італія — боргова яма Європи, не надто запам’ятався українцям, які себе з Європою асоціюють. Тож нещодавні вибрики Джорджії Мелоні проти окремих фінансових аспектів допомоги Україні викликали хвилю негативу. Ми ці нюанси й не забували, але вирішили трохи виправити марафон зради ось цим перекладом. Так, Італія — не другі США за можливостями, але у неї є свої непогані кроки. Власне, сідайте та беріть чай.

Ставлення президента США до Росії під час війни в Україні зіштовхнулось із позицією італійського уряду. Джорджія Мелоні завжди демонструвала непохитну підтримку Києва, але зберігала лояльність до Вашингтона.

Коли Трамп прийшов до влади, Мелоні прагнула виглядати пов’язаною з його адміністрацією. Так вона сподівалась відіграти роль мосту між США та Європою. Для цього були підстави: Франція і Німеччина саме перебували у не надто сприятливих політичних циклах.

Однак розворот політики Трампа призвів до відродження ролі Франції у Європі. Та й Німеччина вийшла зі свого виборчого періоду з імовірним наступним канцлером Фрідріхом Мерцем, який закликав до «незалежності європейської оборони від США».

Позиція Мелоні слабшає не лише у європейському контексті, де Франція, Німеччина та Велика Британія відіграють провідні ролі. Це відчувається й у внутрішній італійській політиці, оскільки політика США створила розкол у трипартійній урядовій коаліції.

Це партія Мелоні «Брати Італії» (Fratelli d’Italia), яка підтримує Україну та Європу, «Форца Італія» (Forza Italia) та «Лега» (як ви зрозуміли, Lega). Лідер останньої, Маттео Сальвіні, став уособленням трампізму в Італії. Зокрема, він відверто займає проросійську позицію та виступає проти європейського переозброєння.

Примітка перекладача. Дещо дивне ототожнення, оскільки США вимагають від Європи якраз більших зусиль в оборонній галузі. Втім, бережемо оригінал.

Якщо розрив із Lega і назріває прямо зараз. Це може поставити під сумнів життєздатність уряду, оскільки він більше не матиме абсолютної переваги в парламенті.

Зі свого боку, Мелоні завжди схильна відкидати будь-яке запропоноване Францією рішення щодо оборони «лише для Європи». Така позиція — італійський спосіб уникати визнання того, що НАТО суттєво послабшала. Ще такий підхід активізує риторику, спрямовану проти Франції — це класичний мотив італійських націоналістів.

Наприклад, Сальвіні нещодавно звинуватив президента Франції Еммануеля Макрона. Назвав його божевільним та закликав Європу готуватися до ядерної війни.

Однак Макрон не зробив суттєвих промахів у своїй політиці щодо Італії. З часу першої неформальної екстреної зустрічі щодо війни в Україні (у Парижі збиралися високопосадовці Великої Британії, Німеччини, Італії, Данії, Нідерландів, Іспанії та Польщі), італійський уряд завжди був залучений до таких обговорень. Зближення Макрона з британським прем’єром Кіром Стармером навіть послабило критику, адже Рим традиційно близький до Лондона.

Як уряд Мелоні, так і опозиція висунули складні (якщо не зовсім нереальні) пропозиції стосовно війни в Україні. Це та сама миротворча місія ООН після припинення вогню. Так само активно італійці підтверджували свою відданість НАТО.

З точки зору громадської думки, результати опитування, опублікованого в середині лютого — за два тижні до того, як Трамп різко розкритикував президента України Володимира Зеленського під час візиту до Білого дому, — засвідчили: 69% італійців «ставляться позитивно до концепту спільної європейської армії».

В Італії назріває дискусія щодо ядерного стримування. Цю тему вважали табу, бо зазвичай Італія користується угодою, за якою американські ядерні бомби зберігаються на її території. Німеччина та Польща вже висловили зацікавленість у розширенні французької ядерної парасольки. Тож італійські ЗМІ та політики теж починають це обговорювати.

Дана дискусія відображає сумніви щодо надійності США в рамках НАТО. Зокрема, щодо зобов’язань Вашингтона за статтею 5 договору Альянсу, яка стверджує, що «збройний напад» на одного члена «вважатиметься нападом на всіх».

Є значні сигнали і від італійської промисловості. Хоча в останні місяці уряд, здавалося, хотів користуватись послугами Starlink, контракт більше не здається актуальним. Коливання Ілона Маска щодо надання послуг Києву, а також тимчасові проблеми з допомогою Україні від США викликали питання про надійність такого партнера.

Це пояснює, чому за кілька тижнів французька компанія Eutelsat, яка володіє групою супутників OneWeb, знову зацікавилася новими проектами. Надто багато держав розглядають її як альтернативу Starlink.

Власне, після цього хаосу проявляє активність італійська компанія Leonardo. Вона саме оголосила, що планує запустити власне «сузір’я» з 18 телекомунікаційних супутників. Усі, звісно ж, для оборонних цілей.

Є зв’язок між цими подіями та позицією Італії в аерокосмічній та оборонній галузі. Leonardo та Fincantieri (ще одна велика державна компанія) не обмежують свої ринки виключно італійськими збройними силами.

Ще 2024 року в рамках своєї європейської стратегії Leonardo уклала угоду з німецькою компанією Rheinmetall. Це буде спільне виробництво танків. Утім, нещодавно компанія оголосила про нову угоду — цього разу з турецькою компанією Baykar. Із нею, відповідно, італійці освоять виробництво дронів.

Разом із французькою оборонною компанією Thales, Leonardo є співвласником компаній Telespazio і Thales Alenia Space. Йдуть переговори з Airbus щодо створення європейської групи з виробництва супутників. У секторі ракет частка Leonardo в спільному підприємстві MBDA дозволила Італії та Франції виготовляти протиракетну систему SAMP/T, що може привести до подальшого розвитку європейської мережі протиракетної оборони.

У суднобудуванні теж є новини. Fincantieri висловила зацікавленість у об’єднанні цього сегменту з німецькою групою Thyssen Krupp Marine Systems.

Щодо авіації — Італія бере участь у Глобальній програмі повітряного бою. Там також задіяні Велика Британія та Японія, а суть полягає у виробництві винищувачів. Усі ці приклади демонструють, що розвиток італійської аерокосмічної та оборонної промисловості нерозривно пов’язаний із європейською співпрацею й експортними ринками.

Як із точки зору промислових інтересів, так і політики, Італія міцно закріплена у європейському таборі. Позитивна реакція уряду Мелоні на перші кроки нової адміністрації в США не означає, що Рим має альтернативу членству в ЄС. Італія також стикається з постійними кібератаками з боку російських груп. Це мимоволі посилює чітке сприйняття загрози урядом.

Так, Мелоні підкреслила свої розбіжності з Францією та Британією під час нещодавніх європейських безпекових самітів. Так, сама Італія не дуже охоче сприймає розгортання миротворчих сил в Україні. Проте Рим усе одно не зможе віддалятися від майбутньої архітектури оборони Європи.