Від коміка до дипломата: як Зеленський змінюється під тиском США, - ВВС

«Найкращий торговець в історії».

Так Дональд Трамп якось назвав Володимира Зеленського через велику допомогу, яку США надали Україні, пише кореспондент ВВС в Україні Джеймс Вотергаус.

Незалежно від того, наскільки правильним є таке порівняння, роль Зеленського у тому, щоб його країна залишалася в центрі уваги, та у переконанні союзників давати гроші, була критично важливою для боротьби України.

Його трансформацію із телевізійного коміка у президента країни під час війни добре задокументовано — від 2022 року, коли він вирішив залишитися у Києві, а російські війська просувалися до столиці.

Це рішення означало, що Україна буде захищатися, що вона робить і донині.

У наступні роки я був поруч з президентом десятки разів, і тепер Зеленський виглядає більш авторитетним, можливо, більш загартованим, частково через дедалі більшу ізоляцію на міжнародній арені.

Але із непередбачуваністю другого терміну Трампа — не в останню чергу після незабутньої суперечки двох президентів в Овальному кабінеті у лютому цього року — Зеленському може бути потрібно знову змінитися.

З політичної точки зору — це вже не історія про жертву та нападника.

Швидше, тепер це історія із подвійним викликом: як заявити про прагнення до миру і водночас відстояти інтереси своєї країни.

Але чи може людина, маючи стільки влади вдома і будучи впливовою на міжнародній арені, пройти через друге велике перевтілення, зосередившись на дипломатії в еру Трампа? Або ж він вирішить, що найкращий спосіб чогось досягти для України — це трохи поступитися?.

«Дуже розумний і завбачливий».

Сьогодні «коаліція охочих» — група країн, які пообіцяли підтримувати Україну, — зустрічається у штаб-квартирі НАТО — без американців.

Перед тим, як почалася друга ера Трампа, українському лідеру вдавалося ефективно лобіювати підтримку з боку західних союзників.

Він просив засоби ППО, танки, ракети та винищувачі, і навіть такі країни як Німеччина, що боялася ескалації війни, рано чи пізно поступалися його проханням.

Його меседжі були жорсткими, але він успішно домагався допомоги.

«Зеленський був розумним і завбачливим у перші дні війни», — каже Ед Арнольд із британського аналітичного центру RUSI (Royal United Services Institute), який досліджує проблеми безпеки та оборони.

Його рішення відвідати Мюнхенську конференцію з безпеки за два тижні до того, як розпочалося вторгнення, попри усі побоювання, що це має значний безпековий ризик, було вирішальним, каже експерт.

«Це зробило підтримку для України персоналізованою для тих людей, які були присутні там особисто», — пояснює Арнольд.

«Ми повинні бути помітними для світу.

Якщо думка громадськості на боці України, в нас є кращий шанс отримати допомогу від міжнародної спільноти», — каже радник офісу президента Зеленського Сергій Лещенко.

Він звертає увагу на щоденні відеозвернення Зеленського, які розпочалися одразу після вторгнення.

«Це незвично бути настільки відкритим», — вважає Лещенко.

Успіх у битві за Київ закріпив за Зеленським статус символу того, що країна вижила, а також посилила підґрунтя для продовження військової допомоги від західних союзників.

Пізніше у 2022 році Зеленський вже міг продемонструвати значення цієї допомоги, коли українські війська звільняли окуповані території, включно із Херсоном.

Відносини з європейськими партнерами складалися успішно.

«Вони інвестували у Зеленського персонально та в Україну, — каже Ед Арнольд.

— Від початку війни він мав справу із чотирма британськими прем’єрами… і всі вони підписували нові домовленості з Україною, знову ж таки, через Зеленського.

Він був здатен витримувати усі зміни у національних політиках європейських країн».

Але коли успіх припинив матеріалізуватися, меседж Зеленського не змінився, — і з плином часу це завдавало все більшої шкоди.

Після невдалого українського контрнаступу влітку 2023, наприклад, впливові республіканці стали піддавати дедалі більшим сумнівам потребу в підтримці Києва, і запити про неї почали розглядатися із затримками.

Марія Золкіна, голова напряму регіональної безпеки та дослідження конфліктів у Фонді «Демократичні ініціативи», вважає, що Зеленський частково винен у цьому.

«Він та його найближче оточення покладалися на логіку, що вони завжди повинні вимагати, коли говорять із партнерами, — наполягаючи, що Україні просто щось потрібно.

Це добре спрацьовувало у 2022 році, але у 2023 це перестало спрацьовувати для США та інших.

Але його дипломатія насправді не адаптувалася достатньо швидко», — додає Золкіна.

«Зеленський ніколи не був дипломатом».

Для України все знову змінилося у Trump Tower у Нью-Йорку 27 вересня 2024 року.

Тільки причиною було не наближення російських військ, а політична реінкарнація у найбільшому союзнику України — Сполучених Штатах.

Того дня — рівно за місяць до президентських виборів у США — Зеленський зустрівся там із Дональдом Трампом.

Напруженість між двома політиками відчувалася ще до цієї зустрічі.

Кількома днями раніше Зеленський заявив, що Трамп насправді «не знає, як зупинити війну», після того, як той пообіцяв зробити це «за один день».

Після зустрічі у Trump Tower обидва політики виглядали дивно.

Попри те, що вони оголосили про «спільні погляди» щодо бажання завершити війну, їхня «мова тіла» говорила про брак «хімії» між ними.

Впродовж наступних п’яти місяців зустрічей не було — аж до тої самої сварки в Овальному кабінеті, яку розцінили як дипломатичну катастрофу для Києва.

«Він мав би сподобатися Трампу, — каже Вадим Пристайко, який був присутній на першій зустрічі Зеленського з Трампом після його перемоги на виборах у 2019 році.

— Зеленський сприймав Трампа більш-менш як самого себе, тобто медійного хлопця, який прийшов у політику, який був не з (політичного) істеблішменту».

Пристайко був українським послом у Британії до того, як його звільнили у 2023 році.

Київ так і не назвав офіційну причину цього звільнення, але воно сталося після того, як Пристайко розкритикував відповідь Зеленського на суперечку через вдячність за британську військову допомогу.

Тоді він заявив, що у коментарях президента було «трохи сарказму», що цей сарказм був «нездоровим».

«Зеленський ніколи не був дипломатом, — каже Вадим Пристайко і додає, — він ніколи не був звичним політичним лідером, який цілує дітей і потискає руки».

Американські гірки у стосунках.

«Стосунки з Трампом — як американські гірки, — каже Володимир Фесенко, директор центру прикладних політичних досліджень „Пента“.

— Іноді є конструктивна співпраця, а потім раптово виникає якась криза».

Крім того, є ще й війна слів.

Трамп звинуватив Зеленського у початку війни, назвав його «диктатором», тоді як український президент заявив, що американський колега «живе в російському дезінформаційному просторі».

Фесенко вважає, що Зеленський невпинно змінює тактику, аби налагодити робочі відносини з Вашингтоном.

Але Марія Золкіна гадає, що проблема є глибшою.

«Між американською адміністрацією, Кремлем та Києвом є трикутник, — каже вона.

— І Україну вважають найслабшою стороною цього трикутника.

Для Трампа Зеленський не з тої самої ліги, і саме в цьому проблема».

Коли ж відбулася тепер вже сумнозвісна зустріч в Овальному кабінеті за участі Трампа та його віцепрезидента Дж.

Венса, я вперше побачив Зеленського, який, здавалося, не знав, що робити, коли його звинуватили в тому, що він «не достатньо вдячний», і що він «грає із Третьою світовою».

Його захисна мова тіла, коли, наприклад, він схрещував руки, також виглядала чимось новим.

Завжди, коли Зеленський зустрічався зі світовими лідерами, виглядало, що він почувається комфортно.

Він легко тримається на сцені і часто може вчасно додати гумористичну нотку.

Але цього разу все було по-іншому.

«Угода про копалини», яку спочатку запропонував сам Зеленський, сподіваючись обміняти частину ресурсних багатств України на продовження військової допомоги, так і не підписана, і відтоді перетворилася на значно менш вигідну пропозицію для Києва.

На короткий час США навіть припиняли ділитися своїми розвідданими та військову допомогу.

Але дехто з офіційних осіб не вважає розмову в Овальному кабінеті провалом.

«Ніхто не сприйняв це як кінець чогось, — твердить Ігор Брусило, заступник голови офісу президента, який був із Зеленським у Білому домі.

— Ми обговорювали як рухатися далі.

Це не було катастрофою».

Коли радник з питань національної безпеки США Майк Волц заявив, що зустріч завершено, «ми просто знизали плечима і вирішили повернутися до готелю», пригадує він.

«На мій погляд, на особистісному рівні вони [Трамп та Зеленський] порозумілися добре, — додає Ігор Брусило.

— Вони краще розуміють один одного, вони відверті та чесні».

Якою б не була правда про їхні стосунки за зачиненими дверима, з часу тої зустрічі Зеленський продемонстрував готовність до гнучкості - як кажуть, європейські союзники врешті переконали його дотримуватися більш поступливого тону.

Україна все ще потребує США, аби протистояти російській агресії.

Проте інші кажуть, що потрібно ще більше гнучкості.

«Прогнути Зеленського дуже важко».

«Війна змінює кожного, в певному сенсі, вона змінила нас усіх.

Але не думаю, що Зеленський змінився кардинально — на краще чи на гірше, — каже Ольга Онух, професорка порівняльної та української політології в Манчестерському університеті.

— Цілком очевидно, що деякі діячі вирішили, що із Зеленським важко домовлятися.

Чому? Тому що він дотримується своїх червоних ліній».

Ігор Брусило погоджується: «Прогнути Зеленського дуже важко.

Це як із пружиною — що більше тиснеш, тим більшою буде віддача».

І все ж, коли Україна опиняється під ударом — політичним чи дипломатичним — це посилює політичну єдність.

І сварка в Овальному кабінеті не стала винятком — рейтинг Зеленського зріс майже до 70%.

«Зеленський є сильним, його авторитет спирається на нього самого та вузьке коло людей довкола нього», — каже Марія Золкіна.

Орися Луцевич, голова українського форуму у Chatham House каже, що було цікаво спостерігати, як українці згуртувалися довкола Зеленського після подій в Овальному кабінеті, так, наче вони сприйняли це як особисту образу державі:.

«Люди згуртовуються довкола нього, того, що він представляє і як він поводиться».

Вадим Пристайко вважає, що якщо американці хотіли замінити Зеленського, «вони поцілили собі в ногу, адже його можуть легко переобрати (на новий термін)».

Деякі політичні експерти, як Марія Золкіна, не вважають, що це аж так напевно.

«Я не думаю, що він [Зеленський] розуміє, що зростання його підтримки є реакцією на те, що робить Трамп, а не на нього самого і його позицію, — пояснює вона.

— Гадаю, він має досить сильні політичні амбіції стосовно другого терміну і є досить політично егоцентричною людиною, як і всі лідери його рівня».

Професорка Онух не вважає, що Зеленський керується виключно прагненням політичної влади.

«Він є набагато більш обережним, зваженим і тактичним політичним діячем, ніж люди про нього думають», — каже вона.

І все ж уявити собі другий термін Зеленського досить важко, навіть просто з огляду на вимоги до цієї роботи, не кажучи вже про повоєнні виклики.

Станом на зараз, припускає Ед Арнольд, виснажений Зеленський навряд чи хотів би балотуватися знову, і скоріше волів би відійти від справ — принаймні, від політики «на передовій».

Найближчим часом Зеленський не може дозволити собі другого Овального офісу.

А отже, зважаючи на те, що Трамп є вправним гравцем, якою є ймовірність, що український лідер колись приєднається до нього у партії в гольф?.

«Він швидко вчиться, — каже Ігор Брусило.

— Якщо є потреба пограти в гольф, я впевнений, він впорається із завданням».

Стаття підготовлена за участі Ганни Чорноус та Вікі Рідделл.