Затія Трампа виходить з-під контролю: у світі вибухне нова війна

Торгова війна Китаю і США розгорається дедалі сильніше. США ввели тарифи проти Китаю в розмірі 145%, у відповідь на що Пекін підвищив мита для Штатів.

Говорячи про те, у що може перерости це протистояння Пекіна і Вашингтона, і якими можуть бути наслідки їхньої торговельної війни, слід зазначити, що США і Китай економічно дуже тісно переплетені. Наскрізь. У найкращі часи товарообіг між цими країнами становив майже трильйон доларів, сьогодні – трохи більше ніж 700 мільярдів, з яких 400 мільярдів припадає на продукцію, вироблену в Китаї, що постачається до Сполучених Штатів. Як жартують злі язики, Бог створив світ, а все інше зробили китайці.

Багато в чому саме США стали творцями китайського "економічного дива", оскільки в прагненні відірвати КНР від Радянського Союзу і втягнути її в свою орбіту, Сполучені Штати дуже активно інвестували в 70-80-ті роки в китайську економіку, а в 80-90-ті – переносили туди реальні сектори економіки. Ні для кого не секрет, що 40% автомобілів "Тесла" виробляють у Шанхаї. Щоправда, зараз уже китайський гігант BYD наздогнав і обігнав за продажами "Теслу".

При цьому не будемо забувати, що великий відсоток ВВП США – це всілякі інформаційні послуги, програмне забезпечення, роялті, тобто віртуальний актив. Бруднитися в реальному секторі економіки, крутити гайки і збирати техніку американці не хотіли і вважали за краще це передоручати країнам "третього світу". Так культові для США речі, наприклад, джинси Levi's шиють у Бангладеш, а кросівки Nike – у В'єтнамі. Чим можуть обернутися мита? На Nike у В'єтнамі працює півмільйона людей, і тепер ці люди можуть найближчим часом залишитися без роботи. Якщо з В'єтнамом маячить хоч якийсь консенсус, то Китай і США рухаються шляхом підвищення ставок.

Така манера ведення переговорів Трампа: запроси максимум, підніми планку вимог до небес, а дадуть рівно те, що ти хочеш. Можливо, сторони, досягнувши піку, все-таки сядуть і домовляться. Це оптимістичний варіант.

Песимістичний варіант передбачає, що світовій економіці загрожує "ідеальний шторм". Ми вже бачили "чорний понеділок", коли різко впали біржові індекси, а економіка втратила 6 трлн доларів, 500 найбагатших людей збідніли на 200 млрд доларів, зокрема Маск і навіть Трамп. Звісно, Трамп не збідніє, втративши 12%, адже його статки були 4,5 млрд доларів, а стали 4,2 млрд. Тож сума йому не загрожує.

Однак Трамп запустив процес, наслідки якого він не прораховує. Так було з чорнобильським реактором – реакція вийшла з-під контролю. Точно так само світові процеси, запущені Трампом, вийдуть з-під контролю. Все це веде до того, що світова глобалізація зазнає краху.

З Китаєм ситуація така, що, виставляючи високі тарифи, США теж зазнають збитків, причому не маленьких. Так, наприклад, почався ажіотаж зі скупкою iPhone, їх розмели за лічені дні. Але ж китайці виставлятимуть дзеркальні тарифи щодо того, що виробляють Штати, наприклад, кукурудзи, сої, промислового обладнання.

Тож за оптимістичного сценарію США і Китай таки сядуть і домовляться. Перші ознаки того, що в Сполучених Штатах те, що відбувається, далеко не всім до вподоби, вже помітні. Зокрема, про це свідчить конфлікт Маска з Наварро, економічним радником Трампа, який є адептом загороджувальних мит. Та й у Конгресі подейкують про те, що треба повернути Конгресу право встановлювати тарифи, і готується відповідний білль. Багато республіканців вагаються. А це може спричинити внутрішньополітичні наслідки для Трампа, і він опиниться в тій ситуації, коли йому доведеться відступити. Поки що Трамп цього не виявляє і з упертістю носорога ломиться напропалую.

Втім, зараз до третьої світової війни все це не призведе. Через тарифи третя світова не станеться. А от конфлікт через Тайвань можливий. Адже логіка конфронтації США Штатів і Китаю може призвести до такого розвитку подій чи то навколо Тайваню, чи то навколо Філіппін. Дуже часто тарифні та економічні війни є провісником гарячих воєн.

Не будемо забувати, що Перл-Гарбор стався після того, як США висунули ультиматум Японії і ввели ембарго на постачання нафти з Японії. І Японія залишилася з нафтою на півроку, після чого економіка мала зупинитися. І японцям нічого іншого не залишалося, як спробувати так само максимально накрутити ставки і вдарити по американському флоту в Перл-Гарборі, сподіваючись на те, що вдасться досягти компромісу. Але так не сталося.

Тому економічні дії можуть спричинити і військове протистояння. Але думаю, що все-таки не зараз, а у 2028-2030 роках. Йдеться насамперед про війну в Тихоокеанському регіоні, де інтереси США і Китаю стикаються лобами.

Для Китаю питанням принципу є повернення Тайваню в рідну гавань, його вважають бунтівною сепаратистською провінцією. А для США це питання національної безпеки через тайванські напівпровідники. Фабрика в Аризоні, яку будували тайванці, поки що буксує. Цей проєкт почався за Байдена. Американці розуміють ризик: без тайванських напівпровідників немає ні Boeing, ні iPhone, ні ракет. Тим паче, світ стоїть на порозі переходу до квантового комп'ютера, який, можливо, з'явиться в недалекому майбутньому. Тому Тайвань – це маленький острів, але від нього залежить уся світова економіка. І США прекрасно це розуміють.

Але Китай поки що діє дуже обережно – він демонструє м'язи, але не наривається на конфронтацію. Поки що Китай до військового протистояння з США не готовий. А от до 2028 року закінчиться модернізація збройних сил Китайської Народної Республіки. І, судячи з китайських суднобудівних програм, китайський флот буде в конвенціональних озброєннях порівнянний із можливостями США.

Що стосується України в цьому контексті, то протистояння США і Китаю відштовхує питання війни в Україні далеко на задній план. На тлі того, що можуть зіткнутися два гіганти, наші проблеми не виглядають так, як у 2022 році. Поки що зниження цін на нафту, яке б'є по Росії, – це плюс для нас, при цьому попит на метал і аграрну продукцію не впав. Тобто для України, в принципі, нічого поганого не сталося. Тобто обвал на фондовому ринку для нашої країни не створив загроз. Однак у довгостроковій перспективі протистояння Китаю і США відштовхне нас на маргінез – буде не до України.

Андрій Золотарьов, політолог, директор Аналітичного центру "Третій сектор", спеціально для Главреда