«Життя — наївне мистецтво»: фантастичний світ картин Марії Примаченко та життя українських дітей під час війни

9 квітня у приміщенні медіацентру «Україна» відбувся камерний показ документальної короткометражної стрічки «Життя — наївне мистецтво», у якій показані історії учнів Школи мистецтв селища Іванків на Київщині.

Діти малюють фантастичних тварин із картин Марії Примаченко, яскраві кольори яких контрастують із відео сучасної хроніки війни — російські танки, що заходять в Іванків, зруйновані будинки й обстріляні автівки вздовж дороги. Розмови з дітьми про творчість переходять до спогадів про початок вторгнення, дні перебування у холодних підвалах, окупацію, життя під час блекаутів, тривог і вибухів. У творчості вони знаходять розраду, знімають стрес і відточують свої здібності. У фільмі «Життя — наївне мистецтво» на фоні ще дитячих малюнків звучать недитячі роздуми про війну.

Діти змалечку знайомі з творчістю своєї землячки Марії Примаченко, ім’ям якої названа їхня школа мистецтв. Вони знають, що художниця, яка працювала у жанрі «наївного мистецтва», народилась і жила неподалік — у селі Болотня Іванківського району. А також вони на власні очі бачили наслідки ворожої агресії — знищений російським снарядом Іванківський історико-краєзнавчий музей, у якому зберігали близько двох із половиною десятків робіт Марії Примаченко.

Творча команда, яка працювала над створенням фільму: Ольга Гаврилова, Олеся Моргунець-Ісаєнко, Роман Синчук

Ідея створення фільму про війну, дітей і мистецтво належить режисерці та креативній продюсерці фільму Олесі Моргунець-Ісаєнко. Після показу фільму «Будапешт. Бомба під незалежність» в Іспанії під час спілкування з глядачами автори зрозуміли, що їм цікаво дізнатися більше про те, чим живуть українці.

«Дуже цікаво іспанцям дізнаватися про життя українців не тільки в політичному плані, а взагалі про те, хто ми такі. Тому важливо знаходити якісь спільні моменти й розповідати їм про війну у доступний спосіб. Я подумала, що є Іванківська школа мистецтв, є діти, які малюють, і є розбомблений музей із роботами Марії Примаченко. Це може бути доступним і цікавим, як для іноземців, так і українців, які не мають подібного досвіду. “Життя — наївне мистецтво” — це про нашу культурну спадщину, про любов до життя і мистецтва», — розповіла під час презентації фільму Олеся Моргунець-Ісаєнко.

Кадр із фільму «Життя-наївне мистецтво»

Для неї цей фільм є особливим, адже це перша її робота на Суспільному, створена повністю за її задумом. До цього режисерка працювала у команді над створенням документальних фільмів «Какая разніца» з циклу «Остання війна» та «Будапешт. Бомба під незалежність». «Це повністю моя ідея, яку я втілила так, як бачила. Мені дуже допоміг Роман Синчук, який підключився і з яким ми як режисери монтували разом, повністю складали цю історію», — розповіла Олеся Моргунець-Ісаєнко.

Олеся Моргунець-Ісаєнко

Режисер стрічки Роман Синчук розповів, що від народження ідеї до її втілення в життя минуло кілька місяців. Зйомки документального фільму проходили в січні цього року, а вже в березні він був змонтований. «Це дуже швидкий проєкт, під час роботи над яким не виникало жодних труднощів. На “Будапешті” й на “Останній війні” ми попрацювали, а тут реально відпочили», — говорить Роман Синчук.

• Читайте також: Суспільне презентувало документальний проєкт «Будапешт. Бомба під незалежність»

У стрічці звучить музика місцевої композиторки та викладачки Оксани Білаченко, а художниця Ольга Гаврилова спеціально для фільму за допомогою анімації оживила персонажів дитячих картин.

«Дитячі роботи дуже милі, теплі, і їх переосмислення Марії Примаченко — це такий чистий наїв, який страшенно підкупає. Коли я роблю такі штуки, мені самій і смішно, і весело, а в цьому контексті ще й те, що бере за душу. Потрібно було вживляти персонажів у реальний простір, тому хотілося відзняти все красиво», — говорить Ольга Гаврилова.

Над створенням фільму працювала творча команда  продюсер Володимир Ладижець; креативна продюсерка Олеся Моргунець-Ісаєнко; режисери Олеся Моргунець-Ісаєнко, Роман Синчук; оператори Роман Синчук, Олег Авілов; звукорежисер: Євген Муравйов; кольорокорекція Олександра Дилькова; редакторка Дар’я Пасічник; менеджер проєкту Олександр Опанасюк; адміністраторка Маргарита Гелетюк; авторка музики Оксана Білаченко.

Кадр із фільму «Життя — наївне мистецтво»

Документальний фільм «Життя — наївне мистецтво», який на початках створювався для іноземного глядача, щоб за кордоном більше дізналися про реалії життя в Україні, не залишить байдужим і внутрішню аудиторію. Адже герої стрічки говорять про війну та мистецтво, про життя та творчість, про світло, яке перемагає навіть у час сирен і блекаутів.

«Ми намагалися робити фільм не жорстко, ми почали не з війни, а з малювання, з історії про Марію Примаченко, щоб ввести глядача у світ дітей, які займаються в мистецькій школі. Так само як займаються діти й в інших країнах. Ми намагалися показати те, що об’єднує. А потім у цих інтерв’ю ми говоримо про те, як ці діти насправді переживали страшні катастрофічні речі. Але все одно у нас вийшло дуже світле кіно. Воно буде цікаве і для українського глядача, бо воно надихає. Заради цих дітей варто вірити й робити щось», — розповіла Олеся Моргунець-Ісаєнко.

• Читайте також: Цей фільм — інтелектуальна провокація

Присутній на показі фільму «Життя — наївне мистецтво» журналіст і телеведучий Юрій Макаров розповів «Детектору медіа», що команда, яка працювала над створенням стрічки, зуміла зробити справжню документалку.

Юрій Макаров

«Фільм “Будапешт” знімала та сама знімальна група — і вийшла зовсім протилежна стилістика. Я ж телевізійник, я звик, що в телевізорі все зрозуміло словами, а картинка — це так, “бантики”. По факту, так воно і є. І коли приходять люди з кінокультурою, а це два потужних кінорежисери, виходить повноцінна документалка, яких на телебаченні дуже мало. Я щасливий, що люди підтверджують свій клас. Приємно переконатися, що це самоцінні, дуже творчі, дуже майстерні люди. Коли ти працюєш на такому матеріалі — це діти — і це одразу вичавлює емоцію, сльозу, тут можна поспекулювати, можна не втриматись і скотитися в несмак. Діти й творчість, діти й війна — це все вимагає фантастичного смаку, фантастичного почуття міри. Я дивився робочі матеріали і боявся, що на якомусь етапі десь вони схиблять, тому що так важко втриматись. Я щасливий, що не схибили», — говорить Юрій Макаров.

Під час камерного показу фільму у медіацентрі «Україна»

Яскраві фарби картин і сірі холодні підвали, талановиті роботи дітей і знищений історико-краєзнавчий музей, сонячне світло, що освітлює кабінет художньої школи, та ліхтарики під час блекаутів… У фільмі так багато контрастів і в художньому оформленні, й у змісті, й у сенсах. «Мені здається, що війна триватиме ще довго», — говорить одна з героїнь фільму. «Закінчиться до Пасхи», — звучать слова іншої.

Багато контрастних тонів, але світла все ж більше. Чого лише варті фінальні кадри стрічки, у яких діти тримають свої малюнки з зображенням фантастичних тварин за мотивами картин Марії Примаченко на фоні знищеного історико-краєзнавчого музею з роботами відомої художниці. Діти та творчість рятують цей світ від темряви та зневіри, так само як місцеві сміливці рятували картини Марії Примаченко з охопленого вогнем від влучання ворожого снаряду музею.

Перші глядачі документального фільму «Життя — наївне мистецтво» вітали знімальну групу аплодисментами та словами вдячності. Олеся Моргунець-Ісаєнко розповіла «Детектору медіа», що стрічку планують показати для українських громад у Франції та Іспанії, також сподіваються, що вона матиме і фестивальну історію.

Фото: Оксана Наумова