Проня, Химка, Сірко та тітка Секлета. Фільм «За двома зайцями» та його суперзірки

6 квітня у віці 90 років померла народна артистка України Таїсія Литвиненко. Вона зіграла Химку у культовій стрічці «За двома зайцями» і стала останньою представницею зоряного акторського складу цього фільму, яка дожила до наших днів. 

Сам фільм наступного року відзначить свої 65. Сьогодні «Главком» згадує ключових зірок «Зайців». Вони мають цьогоріч круглі дати різного штибу. Бонусом згадаємо про трьох видатних акторів, які зіграли на прем’єрі п’єси Михайла Старицького, за якою знято і фільм. Прем’єра спектаклю відбулася у Києві 4 листопада 1883 року. Тодішні газети писали, що публіка зустріла постановку на «ура». 

Фільм, який також відразу полюбили усі, було знято у 1961-му. Режисер Віктор Іванов залучив до зйомок акторів двох київських театрів – імені Івана Франка та Лесі Українки, а також запорізького театру, який нині носить ім’я Володимира Магара. Стрічку відзняли українською мовою – цю версію тривалий час вважали втраченою. Але у 2013 році українську фонограму знайшли в Маріупольському фільмофонді, і фільм вдалося відтворити у його первісному вигляді.

Далі – розповіді про акторів, які втілили героїв Старицького на екрані.

Таїсія Литвиненко, «Химка». 90 років від дня народження

• (1935-2025)
• Зіграла понад 90 ролей у театрі, і понад 20 – у кіно. Здійснила 10 режисерських робіт

Таїсія Литвиненко започаткувала власну акторську династію. Вона вийшла заміж за актора і режисера Федора Стригуна, котрому нині – 85 років. Син подружжя – 52-річний Назар Стригун – також грає на сцені. А дружина Стригуна-молодшого – народна артистка України Галина Тельнюк, учасниця дуету «Сестри Тельнюк». До речі, «Сестри Тельнюк» були лауреатами першого фестивалю «Червона рута», про 35-річчя якого писав «Главком». 

Усіх цих творчих людей Таїсія Литвиненко могла й не зібрати довкола себе. Адже після закінчення середньої школи (акторка народилася на Київщині), молода дівчина вирішила бути вчителькою. Але недовго провчившись у педагогічному, Литвиненко вступила до столичного театрального інституту імені Карпенка-Карого. А у 1965 році разом із чоловіком переїхала до Львова і присвятила себе театру імені Марії Заньковецької. У цьому місті Таїсія Йосипівна жила та працювала – у Львові вона і померла. «Наше сонечко зійшло у неділю і… покинуло нас у неділю», – написав у соцмережі син Назар Стригун.

Микола Яковченко, Сірко. 125 років від дня народження

• (1900-1974)
• Дебютував на сцені 18-річним, а з 1927 року грав у театрі Франка. Виконав 61 роль у кіно і безліч – у театрі.

Обираючи з усіх цікавих фактів про народного артиста Миколу Яковченка, просто неможливо зупинитися на кількох сюжетах. Є свідчення, приміром, про те, що на зйомках фільму Івана Пир'єва «Наш спільний товариш» Яковченко спробував накласти собі на обличчя грим. Пир'єв сказав: «Миколо, таку морду, як у тебе, Бог дає один раз в сто років, та й то на Великдень. Не псуй!». Після цього перед виходом на сцену Яковченко частенько дивився у дзеркало, плескав себе долонями по фізіономії і примовляв: «У-у, годувальниця моя!». Та не дивлячись на «характерну» зовнішність, актор зумів причарувати красуню Тетяну Євсеєнко, з якою він взяв шлюб у 1931-му. 

Знайомство пари відбулося на гастролях Харківського театру революції, який існував у 1931-1937 роках. Задовго до цього театру 16-річний гімназист Яковченко грав спочатку на шкільній сцені, а потім – вже 18-річним – виходив на аматорську сцену театру у Прилуках. Пізніше в біографії актора було семиріччя «міграцій» з однієї трупи в іншу – він виходив на сцену у Лубнах, Сімферополі, Черкасах, Чернігові, Дніпрі, Харкові. А у 1927-му Яковченко «осів» у Києві, розпочавши роботу у театрі імені Франка.

Микола Федорович грав у театрі з перервою на Другу світову. Ця війна підкосила здоров’я його дружини, і у 1946-му Тетяна померла. Яковченко залишився на руках з двома малими доньками – Іриною та Юноною. Юнона також стала акторкою, але рано померла – у 1980-му їй виповнилося лише 43. Разом із батьком вона знялася в останньому фільмі Яковченка – «Дід лівого крайнього». На жаль, актор тривалий час страждав на алкогольну залежність, він так і не зміг пережити втрату дружини. Яковченко помер 74-річним, і, за переказами, його останніми словами були «Клоун іде на манеж».

Нонна Копержинська, Секлета Лимериха. 105 років від дня народження

• (1920-1999)
• Відома десятками ролей у театрі. Знялася у 38 фільмах

Доля не балувала і блискучу та неповторну Нонну Копержинську. Їй було два роки, коли помер батько. До 18-річчя Нонна жила з мамою, яка працювала лікаркою, на Донбасі. А потім поїхала здобувати освіту у Києві, вступила у театральний, на курс Амвросія Бучми. «Нонна Копержинська не грала на сцені – вона на ній жила», – пригадувала народна артистка України Галина Яблонська. 

Копержинська отримала звання «народної» – у 1967 році. «Вона часто грала маленькі ролі, але завжди була центром постановок. Магнетична артистка. Була максимально достовірною у кожному сюжеті», – писав про неї Олег Вергеліс незабутній театральний критик, автор книги про актрису Копержинську. 

Актор Олексій Богданович в інтерв’ю «Главкому» зазначав: «Нонна Кронідівна неймовірна акторка була. Ми всі, знаєте, трохи «піддаємо», трохи «наярюємо» на сцені, а вона…, я ніколи не бачив, щоб вона щось зіграла! Вона настільки жила, настільки була органічна – хоч у драмі, хоч у комедії». Але талант не захистив Копержинську від несправедливості. На початку 1990-х у театрі імені Франка велась кампанія скорочень акторів пенсійного віку, і одного разу на зборах трупи Копержинській було сказано, що пенсіонери тільки їдять чужий хліб. Так легендарна артистка, яка за кілька років перед тим поховала чоловіка – актора та режисера Павла Шкрьобу – пішла з театру. Нонна Копержинська захворіла на рак, і у 1999-му померла, а за рік так само від онкології помер і її старший син Євген.

Маргарита Криницина, «Проня». 20 років від дня смерті

• (1932-2005)
• Біля 70 робіт у кіно

Про народну артистку України Маргариту Криницину говорять, що вона стала заручницею однієї ролі – Проні Прокопівни у фільмі «За двома зайцями». Хоча фільмографія Кринициної – чимала. І все ж режисери не зуміли або не захотіли розкрити повною мірою її талант. Донька акторки Алла згадувала: її мама успішно пройшла проби на роль Вівді у фільмі «Білий птах з чорною ознакою». Але режисер фільму Юрій Іллєнко побачив іншу акторку – Джемму Фірсову, і та його просто причарувала. Не вийшло отримати роль і у стрічці «Девчата» – там Криницина мала грати героїню Інни Макарової. «Все це відбилося на її психіці і нервах – вона була дуже емоційною», – розповідала донька.

Маргарита Криницина – етнічна росіянка, яка обрала життя в Україні. Вона народилася на Уралі, а навчалася акторському ремеслу у Москві. У Київ її привів шлюб – на четвертому курсі навчання у ВДІКу вона вийшла заміж за драматурга та кіносценариста Євгена Онопрієнка, який працював на кіностудії імені Довженка. «Коли я народилася, ми мешкали на території кіностудії. Там над гаражами були комунальні квартири. І Параджанов займав одну із кімнат у такій квартирі», – згадувала Алла Криницина. За словами доньки, її знаменита мама дуже любила пам’ятник Проні Прокопівні на Андріївському узвозі – вона приїздила туди, сиділа на лавці, спілкувалася з шанувальниками та роздавала автографи. Криницина важко хворіла перед смертю, а померла на руках доньки. «Я завжди була така сильна, а тут відчуваю, що сили мене покидають», – це були одні з останніх її слів. 

Людмила Алфімова, «Меронія», 90 років від дня народження

• (1935-2024)
• Зіграла понад 40 ролей у кінофільмах, озвучила – близько 170

У житті заслуженої артистки України Людмили Алфімової було велике драматичне кохання – шанс поєднати долю зі своїм другим чоловіком Іваном Кальницьким Алфімова чекала 20 років. Їх зустріч відбулася у 1973-му – на зйомках фільму «Прощавайте, фараони». Кальницький був головою колгоспу у селі, де відбувалися зйомки. Він любив Людмилу, але не міг залишити дружину, якій завдячував життям – та врятувала його від час війни. Іван та Людмила побралися аж у 1993-му, і переїхали з Києва на Вінниччину. Разом прожили 13 років – Іван помер у 2006-му, а Людмила його значно пережила. Залишившись одна, Алфімова тримала при собі пістолет з гумовими кулями (правоохоронці дали їй такий дозвіл), бо акторку переслідував настирний залицяльник.

А взагалі Людмила ніколи не була боягузливою. Після закінчення школи мріяла стати льотчицею. Коли зрозуміла, що за штурвал її не посадять («дівчат не беруть в авіацію!»), переключилася на мрію стати автогонщицею. Але не склалося і тут. Тоді відважна дівчина поступила в актриси – аби бодай на екрані втілити свої улюблені професії. Алфімова закінчила Харківський театральний інститут, а потім грала у кіно – працювала на київській кіностудії імені Довженка. У актриси – двоє доньок, четверо онуків та троє правнуків. Молодша донька Олена живе в США, а старша Єлизавета пішла стопами матері та стала актрисою. 64-річна Єлизавета Родиченко живе у Києві. Вже у дуже дорослому вона спробувала себе в ролі моделі, а потім опанувала діджеїнг.   

А також Саксаганський, Садовська та Карпенко-Карий…

Про першу постановку п’єси «За двома зайцями» відомо небагато. Але три імені виконавців головних ролей вписані у анали театральної історії. 

Отож, роль цирульника Голохвостого зіграв Панас Саксаганський, Проню втілила Марія Садовська, а старого Сірка зобразив Іван Карпенко-Карий. Всі троє – пов’язані найтіснішими родинними зв’язками, адже Саксаганський та Карпенко-Карий є рідними братами, а Марія Садовська – їхня сестра. Справжнє прізвище братів – Тобілевичі, Марія ж залишила прізвище своєї матері.

Родина Тобілевичів зробила неоціненний внесок у розвиток українського театру. З шести дітей Карпа Тобілевича та Євдокії Садовської четверо грали на сцені. Четвертим (і не задіяним у спектаклі «За двома зайцями») був Микола Садовський.

Старший брат Іван народився у 1845-му, а помер у 1907-му. Таким чином, нині є нагода згадати про 180-річчя видатного українського драматурга, який працював під псевдонімом Карпенко-Карий. Він почав публікувати свої твори у 1883 році, а у 1888-му долучився до трупи свого брата Панаса.

Панас Карпович, що виступав у театрі під псевдонімом Саксаганський, народився у 1859-му. Прожив довге життя і помер у 1940-му. Біографи пишуть, що він змалку демонстрував акторські здібності, а будучи школярем, захопився влаштуванням аматорських вистав. Мав талант коміка, був і актором, і режисером вистав.

А Марія Садовська-Берліотті народилася 9 квітня 1855 року – 170 років тому (померла вона у 1891-му). Була і видатною драматичною акторкою, і співачкою. Їй належить виконання вокальних партій в операх і оперетах, що ставились на українських сценах у 70–80 роках XIX століття.

Було б надзвичайно цікаво побачити гру Тобілевичів у п’єсі «За двома зайцями». Але такої можливості ми позбавлені. Натомість завдяки магії кіно тепер глядач може тішитися талантом тих акторів та акторок, які засвітилися у легендарній стрічці. «Главком» вже писав про незаслужено забуту Наталію Наум, яка виконала роль Галі у «Зайцях». 

Та якщо зібрати інформацію про Наум не є проблематичним, то, на превеликий жаль, у відкритих джерелах немає нічого про акторку Ганну Кушніренко, яка зіграла Сірчиху. «Главком» звертається до представників старшого покоління української кіноіндустрії, які володіють будь-якими даними про артистку, з проханням поділитися цією інформацією ([email protected]), аби увічнити пам’ять про несправедливо забуту зірку.

Наталія Лебідь, «Главком»