Як навчання допомагає одужувати: історії зі Школи Супергероїв

Одинадцятирічна Катя з Нової Каховки опинилася в окупації в перші дні повномасштабного вторгнення. Вона жила в місті разом із бабусею, а батьки — в Харкові. Спочатку окупанти вивезли Катю разом з іншими українськими дітьми до «оздоровчого табору» в Євпаторії. «Від самого початку все було дуже погано, — розповідає Катя. — Нам сказали, що ми звідси взагалі не повернемося додому (ми мали виїхати з табору за два тижні). Вся їжа була холодна й напівсира. Всюди було брудно, в кімнатах — холодно й дуже незатишно, довкола бігали таргани. Наші речі забирали для прання, але потім їх не повертали. Щодня нас змушували зранку слухати гімн Росії й дивитись, як піднімають триколорну ганчірку. Потім ми йшли на «кружкі» — їх було близько чотирьох-п’яти на день. Ми дуже втомлювались, але це нікого не хвилювало. Дітей у цьому «таборі» взагалі не лікували. Наприклад, коли мені стало погано, лікарі просто відправили мене до ізолятора на тиждень, навіть не давали жодних ліків».

Весь час Катя відчайдушно хотіла повернутися до батьків і вірила, що цей момент настане. Потім був довгий шлях повернення до Харкова через Росію, Литву, Польщу. Це тривало майже рік. Рік втраченого дитинства з усіма його маленькими й великими радощами — іграми з друзями, уроками в школі, обіймами рідних. Це дуже складні випробування для дівчинки, не кожен дорослий їх витримає. Тож не дивно, що за час подорожі Катруся важко захворіла, й коли дісталася до Харкова, була ушпиталена до місцевої дитячої лікарні. І якщо з фізичною реабілітацією допомагали лікарі, то з поверненням до звичного життя — навчання в школі — треба було почекати. Поки дівчинка вибиралася з окупації, вона втратила цілий рік навчання, а ще не могла здійснити свою мрію — досконало вивчити англійську мову. «Спершу навчання мене лякало, бо я втратила багато часу й дуже відставала від своїх однолітків у знаннях», — пригадує Катя.

Однак так було, допоки в палату до дівчинки не зайшла супервчителька Школи Супергероїв пані Олена. Відтоді будь-яка медична процедура для Катрусі супроводжувалася лише англійською мовою з улюбленою вчителькою. Так за чотири місяці лікування Катя впевнено наблизилася до своєї мети — сьогодні вона вже сміливо спілкується англійською із закордонними гостями, які приїжджають до Харкова й відвідують дитячу лікарню. Щоправда, просить вчительку завжди бути поруч.

Школа Супергероїв — державна установа, що з 2021 року забезпечує право на освіту в лікарнях по всій Україні. Тільки уявіть — серед лікарняних палат і процедурних кабінетів, які пахнуть ліками, є затишні кімнати з іграшками, книжками, планшетами та шкільними дошками. Кімнати, які нагадують маленьким пацієнтам про звичне життя, дають сили боротися з хворобами та вірити у свої мрії. У таких лікарняних освітніх просторах навчаються діти віком від трьох до вісімнадцяти років, тобто не лише школярі. а й дошкільнята. Вони мають змогу здобувати освіту навіть під час довготривалого лікування.

Для декого з дітей заняття в Школі Супергероїв стає першим у житті. Чотирирічний Матвійко з Рівного щоранку в палаті на лікарняному ліжку чекав на свою виховательку пані Наталю. Знав, що вона візьме його на руки й понесе до класу. Він мріяв, що колись сам переступить поріг Школи. Але це було неможливо, бо хлопчик не ходив. Заняття в школі Супергероїв — це справжнє свято для Матвійка. Там він завжди почувається не пацієнтом, а звичайною дитиною, в якої є звичні радощі дитинства: він може разом з іншими дітками гратися, співати, вчитися. Матвійко дуже хоче бути схожим на свою виховательку й копіює її в усьому, адже вона стала для нього мікровсесвітом. А одного щасливого ранку сталося диво, мрія Матвійка збулася — він усе ж таки сам переступив поріг лікарняної Школи Супергероїв, міцно тримаючи за руку свою виховательку пані Наталю. У Матвійка важка хвороба, тому він знов і знов повертається до лікарні, й перше, про що завжди просить, — завести до Школи.

«Наше завдання — не просто дати знання, а й підтримати психологічно. Надихнути, мотивувати, подарувати надію, показати, як важливо зробити перший крок до мрії й не боятися помилок, — розповідає директорка ДУ «Школа Супергероїв» Наталія Жилінська. — Нам важливо, щоб час в освітніх просторах Школи Супергероїв став для учнів територією безтурботного дитинства. У кожного з них — своя унікальна історія, свої таланти, і ми намагаємося їх побачити й розвивати. Така мандрівка у світ знань відволікає від виснажливих процедур і дає більше сил для швидшого одужання. І ще одне надзвичайно важливе завдання — допомогти дітям подолати освітні втрати, яких вони зазнають і через війну, і через хворобу. Дехто з наших маленьких супергероїв перебуває в лікарні роками, з маленькими перервами».

У команді Школи Супергероїв по всій Україні самовіддано та з любов’ю працюють майже 250 учителів, вихователів і асистентів, психологів, методистів. І хоча підхід тут відрізняється від звичайної школи — тривалість уроку й розклад може змінюватися залежно від стану здоровʼя дитини та рекомендацій лікаря, однак результат є — добре засвоєні знання.

Після виписки з лікарні діти можуть отримати спеціальну довідку про проходження предметів та інтегрованих курсів. Це означає, що у звичайній школі вони продовжуватимуть навчання згідно з програмою, їм не доведеться надолужувати пропущене.

А старшокласникам школа допомагає навіть підготуватися до НМТ. Сімнадцятирічний юнак Ілля перебував на довготривалому лікуванні в Дніпрі. Залишалося небагато часу до складання НМТ, однак історія України — обов’язковий предмет — ніяк не підкорялася хлопцеві. І дати не запам’ятовувались, і події в хронологію не складались… За три місяці до виписки в лікарні запрацювала Школа Супергероїв. Для Іллі це був найзахопливіший експрес-тур в історію України з учителем паном Євгеном. Вже після виписки з лікарні Ілля приїжджав до лікарні в ті дні, коли той викладав у Школі Супергероїв, і просив займатися з ним до самого тесту. Пан Євген залишався зі своїм вихованцем після уроків, і за два місяці історія стала не тільки зрозумілою, а й захопила весь вільний час Іллі. Після успішного складання НМТ хлопець вступив до омріяного ЗВО. З учителем вони досі дружать.

«Найбільше допомагає вчителю триматися відчуття важливості його роботи, — каже суперучитель історії Євген Кравченко. — Усвідомлення того, що ти на своєму місці, підтримуєш, допомагаєш. Хоч як тобі страшно й часом хочеться заплакати від того, що бачиш. Неймовірно, коли учень, який користується комп’ютерною клавіатурою й мишкою за допомогою ноги (бо руками не може), обговорює з тобою аспекти Будапештського меморандуму та якісь суто історичні, іноді навіть наукові речі, яких підлітки поза лікарнею дуже часто не знають. І ти бачиш розум, бачиш внутрішню силу, з якою тримається кожен із дітей. Бачиш, як у них з’являються посмішки та гарний настрій. Їм трішки легшає, і в цьому й полягає твоя роль насамперед. Навчання, знання — це важливо, і якщо потрібно, я перероблю під цих учнів програми, напишу індивідуальні завдання. Я знаю, як їх навчити. Але передусім важливо не це, а підтримка дітей, контакт із ними. І оцей складник навчання — це щось таке людське, що ми відчуваємо, але мало розуміємо. Й Школа Супергероїв його розкриває.

Попри війну Школа Супергероїв розвивається. Загалом в Україні відкрито 17 таких освітніх центрів у лікарнях 13 міст України. Тільки минулоріч на карті державної установи з’явилося шість нових міст. Іще шість — Тернопіль, Черкаси, Чернігів, Луцьк, Чернівці та Мукачеве — в планах на цей рік. Держустанова працює під патронатом першої леді, й уже другий рік поспіль облаштування нових освітніх осередків відбувається за фінансування Фундації Олени Зеленської.

Розширюються й напрями роботи Школи Супергероїв. Цьогоріч супервчителі школи почнуть викладати для маленьких пацієнтів психіатричних відділень. Програму й методику навчання вже почали імплементувати в пілотному проєкті на базі психіатричного відділення однієї з лікарень Житомира.

«Тільки минулоріч учнями Школи Супергероїв стали понад 10 тисяч дітей, — резюмує Наталія Жилінська. — І наша мета — максимально розширити доступ до навчання й реалізувати право на освіту маленьких пацієнтів у всіх регіонах країни. Ми прагнемо, щоб, закінчивши лікування, вони запам’ятали веселі заняття, які стали частиною позитивного досвіду».

Сьогодні Школа Супергероїв — єдина інституція в країні, що забезпечує системне право на освіту дітям, які перебувають на лікуванні. Вона вже охопила тисячі учнів, але попереду — десятки лікарень, де маленькі пацієнти ще чекають на уроки, на вчителя, на нелікарняне дитинство. Попри біль, війни й стіни лікарень у них є право на радість, розвиток і мрію.