Рецензія на сьомий сезон серіалу «Чорне Дзеркало» / Black Mirror, 7 season

Після кількох років мовчання «Чорне дзеркало» повертається з новим, сьомим сезоном, і, як завжди, б’є точно по болючому. Ще до прем’єри творець серіалу Чарлі Брукер обіцяв повернення до витоків, але з експериментальним підходом, новими жанровими рішеннями й… першим сиквелом в історії проєкту. Так, «USS Callister 2» справді існує – і так, це не просто фан-сервіс. Сезон намагається балансувати між критикою сучасного суспільства, цифровими страхами, і навіть сатирою, яка працює напрочуд добре. І хоч епізоди різняться як за тоном, так і за якістю, загальна динаміка сезону вражає – хай трохи й надто поспішна.

Плюси:

глибокі акторські роботи, особливо Пола Джаматті та Крістін Міліоті; вражаюче візуальне оформлення та музичний супровід; зрілі теми та емоційна глибина

Мінуси:

деякі епізоди могли б бути більш розгорнутими

8.5/10

Оцінка
ITC.ua

Жанр наукова фантастика, драма, сатира
Творець Чарлі Брукер
У ролях Пол Джаматті, Крістін Міліоті, Джессі Племонс, Аквафіна, та ін.
Прем’єра 10 квітня, 2025 року, Netflix

Шоу не втратило своєї іронічної сили, але помітно подорослішало: нові серії похмуріші, менш гротескні, але натомість глибші й емоційніші. Це вже не той в’їдливий цинізм початку 2010-х, а роздуми людини, яка бачила занадто багато. І попри жанрову різноманітність і тональні зміни, сезон вийшов напрочуд цілісним. Усі шість епізодів — на одному якісному рівні, але особливо виділяються третя, п’ята та шоста серії.

Третій епізод «Hotel Reverie» — головна героїня, акторка Бренді Фрайдей (Ісса Рей), погоджується взяти участь у технологічному експерименті Redream, який дозволяє відтворити віртуальну симуляцію старого фільму, де вона занурюється в роль персонажа й починає жити «всередині» стрічки. Віртуальна реальність дедалі більше стає для неї важливішою за справжню. На тлі красивої естетики й легкої ностальгії серія несподівано перетворюється на драму про втрату себе, про пошук ідентичності й романтику, якої більше не існує. Вона вражає емоційно й залишає післясмак тихого болю, подібного до відчуття після гарного меланхолійного фільму.

П’ята серія — один із найсильніших епізодів не тільки сезону, а й усієї антології. Тут Пол Джаматті у своїй звичній тужливій манері грає Філіпа — чоловіка, який намагається впоратися з втратою колишньої коханої через цифрову послугу зі створення віртуального меморіалу. Занурюючись у спогади, він дізнається про геть інші обставини розриву, про які навіть не думав усі ці роки.

Це історія про любов, яку не зберегли, про пам’ять, яку хочеться переписати, і про біль, який можна прожити лише знову й знову. Джаматті — справжній титан у кадрі, і вся серія тримається на його внутрішній драмі. Це не просто епізод — це цілісна камерна драма, яка зачіпає струни, до яких «Чорне дзеркало» зазвичай не добиралося.

Шоста серія «USS Callister: Into Infinity» повертає нас до старого сюжету з четвертого сезону, але на новий рівень. Цього разу основний акцент зміщується з сатири на токсичну культуру гіків до дослідження цифрової ідентичності. Клони з гри «Infinity» тепер живуть власним життям, намагаючись вибудувати свою автономію та протистояти системі. Тут багато екшену, іронії та характерного брукерівського штибу, але за всім цим — дуже чітке запитання: що робити з тим, що ми створили? Як відповідати за нові форми життя, навіть якщо вони існують лише в коді?

Попри розмаїття тематик — від горору й ретрофутуризму до мелодрами й технотрилера — сезон не відчувається розірваним. Навпаки, він формує єдину емоційну дугу. Шоу знову показує своє вміння балансувати між жанрами, додаючи глядачеві трохи всього: тривоги, ностальгії, подиву, а іноді й щемкого болю.

І хоча деякі епізоди розгортаються занадто стрімко, їм вдається залишити після себе змістовний осад. І це вже не про майбутнє — це про теперішнє, в якому ми вже живемо. Тут менше технологічної параної, зате більше уваги до людини. Сезон здається більш зрілим, менш реакційним, але від того лише глибшим.

Цей сезон став значно похмурішим. Якщо попередні ще дозволяли глядачу подекуди зберігати надію, то тут — без ілюзій. Брукер не залишає місця для романтизації технологій чи суспільства майбутнього. У кожному кадрі відчувається фаталізм, ніби автор вже втратив віру в здатність людства щось змінити. І це не пафос, а чесне визнання того, що навіть найкращі ідеї можуть зіпсувати ті, хто стоїть за пультом.

Акторський склад сьомого сезону вражає не лише іменами, а й справді сильними, глибокими виступами. Пол Джаматті, з’явившись у найемоційнішій п’ятій серії, просто розбиває серце. Його герой — самотній чоловік, що намагається втримати уламки себе після втрати коханої людини далеко в минулому. Джаматті вкладає в кожен погляд і репліку якусь важку правду, не пафосну, а тиху й болючу. Це робота на рівні престижних нагород. Те саме можна сказати й про Крістін Міліоті — після «Пінгвіна» вона стала ще більш зрілою акторкою, здатною грати не лише в жанрових проєктах, а й передавати надзвичайно тонкі емоційні стани.

Емма Корін, яку вже запам’ятали за «Корону», продовжує дивувати своєю харизмою та нестандартним підходом до персонажів. Її роль в глибині можна порівняти з образом Джаматті хіба що. Вона справляється так само неймовірно!

Спецпроєкти

З технічного боку сезон знято на дуже високому рівні. Операторська робота — точна, різноманітна й емоційно влучна. В кожній серії візуальний стиль підлаштовується під історію: неонова клаустрофобія в третій, витриманий у класичному sci-fi стилі шостий епізод. Композиції кадру не просто красиві — вони працюють як частина драматургії, підкреслюючи внутрішній стан персонажів і посилюючи напругу.

Музика, як завжди, точно підкреслює атмосферу — від гіпнотичних, майже не відчутних фонів до явних музичних акцентів, що додають іронії або драматизму. Художнє оформлення, костюми та декорації — все на найвищому рівні, і в кожній серії відчувається продумана режисерська рука.

Висновок:

Сьомий сезон «Чорного дзеркала» — приклад того, як серіал може зберігати свою ДНК, не зациклюючись на колишніх формах. Тут немає спроб шокувати заради шоку чи впасти в повчальний тон. Замість цього маємо глибші, людяніші історії — менш гротескні, але більш резонансні. Вони торкаються тем самотності, пам’яті, контролю, втрати та навіть банального людського страху залишитися поза межами системи. І хоча події іноді розгортаються надто швидко, це не заважає кожній історії залишити слід.

Цей сезон — похмуріший, доросліший, можливо, навіть більш філософський. Це не просто дзеркало сучасності — це дзеркало, в яке вже не хочеться дивитися, бо воно відображає не лише суспільство, а й твою власну втому, твої компроміси, твої страхи. І саме тому — він влучає так точно.