Сивий — хіт сезону! Як старіння населення змінює світову економіку і Україну

Дистриб’ютор стоматологічної продукції шукає торгового представника. Досвід роботи не обов’язковий, головне — щоб йому було від 20 до 35 років. Весільному салону потрібен продавець-консультант, без шкідливих звичок, до 45 років. Кухаря шукає столичне кафе, бажано жінку, бажано молодше 50. Адміністратора шукає конференц-хол, відповідального, пунктуального, віком до 30.

На жаль, знайти ці приклади було неважко. Ейджизму на українському ринку праці вдосталь, попри те, що робочих рук уже відверто бракує.

У свіжій доповіді, присвяченій цій проблемі, Національний інститут стратегічних досліджень зазначає, що, за результатами опитування, 64% його учасників, які досягли 40-річного віку, мали проблеми з пошуком роботи саме з цієї причини. При цьому експерти НІСД наголошують, що існуюча нормативно-правова база в цій царині має здебільшого декларативний характер, антидискримінаційна політика у державі відсутня як така, моніторинг і збір фактів дискримінації не ведуться, нема й ефективних методів покарання порушників. Ми точно не готові до життя у старіючому світі, а він ближче, ніж нам здається.

У свіжому звіті від Всесвітнього економічного форуму (WEF) з невиправдано поетичною назвою «Економіка довголіття» описується жахаючий прогноз того, як змінюватиметься демографія людства і якими будуть наслідки цих змін. Що ж, процвітання світить лише тим країнам, які якнайшвидше почнуть готуватися до нової реальності, де чисельність літніх людей дедалі зростатиме. Таких буде небагато, адже, за даними WEF, більшості розвинених економік доведеться щонайменше подвоїти продуктивність, аби підтримати звичний рівень розвитку, причому за дефіциту працездатного населення (див. рис. 1). На жаль, у більшості країн після драматичного спаду частки людей працездатного віку на початку 2000-х їхній відсоток і надалі невпинно, хай і не так різко, знижується. Зворотний тренд помітний лише у країнах із високими доходами за рахунок притоку мігрантів, але навіть проактивні міграційні політики не дають можливості цим країнам повернутися до показників кінця минулого століття.

Наявна тривога, що ШІ замінить людей у цілих виробничих секторах, має змінитися тривогою, що він робитиме це недостатньо швидко, щоб подвоїти нинішню продуктивність праці до піку демографічних змін.

Спроможність України реагувати на ці виклики, враховуючи поточні обставини, навіть оцінювати не варто. Досить глянути на рівень нашої народжуваності порівняно із середнім рівнем країн нашої групи та світу загалом. У них хоча б ще є достатня кількість 55-річних, народжених в останній пік у 1970-х, у нас навіть цього нема (див. рис. 2). Наш коефіцієнт народжуваності один із найнижчих у світі — 1,26, і цьому падінню передувала демографічна яма початку нульових, коли рівень народжуваності був узагалі 1,21, а до цього плавне сповзання зі 2,24 у 60-х минулого століття до 1,85 — у 90-х.

Великі сумні дані

Не новина, що рівень народжуваності у половини країн світу падає, а рівень тривалості життя — зростає. 2023 року в усьому світі коефіцієнт народжуваності становив у середньому 2,3 дитини на жінку, що трохи перевищує коефіцієнт відтворення, але досягається це здебільшого за рахунок бідних країн (див. рис. 3). При середньому показнику 2,3 дитини на одну жінку фертильного віку країни з низькими доходами можуть похвалитися показником у 4,6 дитини на жінку, тоді як у багатих країнах і країнах із середніми доходами рівень народжуваності становить 1,4 та 1,6, відповідно. Навіть у країнах з доходами нижче середнього рівень народжуваності стрімко знижується з кінця 80-х — з 5,4 до 2,7. Очікується, що за наступні 25 років населення в країнах Африки на південь від Сахари збільшиться на 750 мільйонів. Цей регіон залишиться єдиним, де рівень народжуваності у наступну чверть століття не падатиме.

Якщо 2050-й вам видається далеким майбутнім, згадайте, що 2000-го вийшов «Гладіатор» Рідлі Скотта і «Відпусти» «Океану Ельзи». Оком не змигнете, а 50-ті вже на порозі.

Країни ж, які ми відносимо до розвиненого світу, з середини 70-х років народжують і народжуватимуть дедалі менше і менше. При цьому тривалість життя людей у багатшому світі подовжується. Зрештою, за прогнозом експертів WEF, до 2050 року кожна шоста людина у світі буде старше 65 років. Але у Європі та Північній Америці цей показник зросте до однієї людини з чотирьох, а у «передовиків» старіння, таких як Японія, Південна Корея та Італія, старше 65 років буде кожен третій.

Україна мала би бути у цьому ж синонімічному ряду, бо за рівнем народжуваності має аналогічно низькі показники, але нижча очікувана тривалість життя не пускає (див. рис. 4). Ні, це не хороші новини, адже базовий план виживання, пропонований експертами WEF, — ширше залучення людей старшого віку до ринків праці заради збільшення кількості дефіцитних робочих рук. На жаль, нам і він не підійде. Попри загальний тренд на зростання, в Україні очікувана тривалість життя тупцює у діапазоні 68–70 років з кінця 1960-х. У середньому українець живе на п’ять років менше, ніж поляк, і на десять років менше за німця. Причин море, від способу життя до якості медичних послуг і профілактики хвороб. Але очевидно, що повномасштабна війна точно не покращить цього показника.

Вікова структура суспільства впливає на все

Звісно, найбільше занепокоєння викликає майбутнє діючих пенсійних систем, точніше, відсутність у них майбутнього. Існуючі пенсійні системи не розраховані на нинішні демографічні баланси, їхня криза неминуча. Навіть у дуже багатих країнах для більшості вихід на пенсію — це гарантоване зниження рівня життя. В умовах кризи пенсійних систем уже не йтиметься про зниження, мова піде про збідніння. Існуючі пенсійні системи негнучкі, багато де добровільні, а головне, побудовані з думкою про вік виходу на пенсію та фіксовану кінцеву виплату (мінімальну пенсію), тоді як нові умови потребуватимуть, радше, фіксованих внесків і врахування віку життя на пенсії. Поради аналітиків стандартні: диверсифікація фінансових ризиків, обов’язкова участь усіх громадян у пенсійних системах, мотивація до більших добровільних внесків тощо.

Та всі визнають, що у новому світі єдиним порятунком для літніх людей будуть особисті заощадження та пасивний дохід. Для одних країн це питання вирішується збільшенням фінансової грамотності та обізнаності про наявні інвестиційні можливості. Іншим, зокрема й України, варто почати зі створення хоч якихось інвестиційних інструментів, крім банківського депозиту. Почати, наприклад, з простого: чому у нас є Нацкомісія з регулювання фондових ринків, а самих фондових ринків немає?

Спільна для всіх проблема — повальне небажання людей працездатного віку взагалі думати про пенсійні заощадження. Кожен третій європеєць нічого не відкладає на пенсію. Кожен четвертий австралієць не має пенсійних накопичень, як і кожен п’ятий американець старше 50. У країнах Азії ще гірше: не знають, на що житимуть на пенсії, від 50% людей у Китаї до 95% у В’єтнамі.

Однак і у лавах фінансово свідомих присутня паніка: за даними дослідження Global Retail Investor Survey, 44% з 13 тисяч приватних інвесторів із 13 розвинених країн бояться пережити свої пенсійні накопичення, що заощадження закінчаться, а життя триватиме.

***

Демографічні зміни руйнують основи сучасних економік, які будувалися на зростаючій народжуваності. Наша економіка не виняток. Отже, запорукою нашого виживання стане суттєве подовження працездатності та інклюзивності. Цей виклик складний не лише через непопулярність підвищення пенсійного віку, а й через неготовність ринку праці до старіння працівників — згадайте наведені оголошення про роботу.

Ейджизм, помножений на труднощі адаптації дорослих людей до зміни професії та технологічного розвитку, — складна перепона.

Але якщо Україна планує вижити і жити, уряду доведеться чимало попрацювати. Забезпечити доступ до безперервної освіти та перекваліфікації, здійснити пенсійну реформу та реформу системи соціальної підтримки, сприяти створенню альтернативних можливостей для самостійних заощаджень і на кожному кроці пояснювати важливість цих накопичень. Та, звісно, разом із бізнесом боротися з віковою дискримінацією та розширювати можливості для роботи з обмеженою продуктивністю, адже старіння, хай там як, несе фізіологічні обмеження. Все це складні завдання не на один рік, про які ще ніхто навіть думати не почав, на жаль.

Глобальні зміни теж навряд чи оминуть Україну, адже старіння трансформуватиме і світовий попит. Літні люди економніші, менш заможні та мають відмінні споживчі звички. Виробникам і експортерам доведеться адаптуватися до нових уподобань, далеких від попередньої епохи надмірного споживання. Звісно, не одномоментно, але ринки змінюватимуться, а значить, змусять змінюватися виробників.

Країни, які завчасно адаптують економіки, пенсійні системи та ринки праці до вікових змін, матимуть шанс на процвітання. І для України, з її кризою народжуваності та трудовою міграцією, вчасна адаптація до економічного «срібного віку» критично важлива.