«Східний варіант». Видання, яке тримає зв’язок з окупованим сходом

Видання «Східний варіант» з’явилося у 2008 році в Луганську як друкована газета, але вже за два роки повністю перейшло в онлайн. Медіа декілька разів припиняло працювати, його розвитком займалися різні команди, які мали різні підходи, але однаково прагнули мати якісний контент і довіру читачів.

Зараз «Східний варіант» поєднує інформаційну та громадську роботу — окрім висвітлення новин сходу України, команда створила гарячу лінію для переселенців, жителів прифронтових і тимчасово окупованих територій, що потребують допомоги. Також медіа є одним із засновників об’єднання «Вікно відновлення» — медіамережі, створеної для моніторингу і прозорого висвітлення всіх аспектів відбудови України.

Про минуле, теперішнє і майбутнє «Східного варіанта» «Детектору медіа» розповіла шеф-редакторка видання Анастасія Руденко.

Цей матеріал є продовженням серії розповідей про релоковані медіа, які попри всі виклики змогли не лише зберегти свої команди, а ще й масштабувати свою роботу. Раніше ми писали про «Бахмут.in.ua», сайт «Бердянськ 24», газету «Рідне місто» з Миргорода, «Радіо М» зі Слов’янська, видання «Трибун» із Рубіжного, що на Луганщині, й інших медіапереселенців.

Переломний 2014 рік

Друкована газета «Східний варіант», тоді ще у російськомовній версії, запрацювала в Луганську у 2008 році за ініціативи журналістів Сергія Іванова та Марини Воротинцевої. Спочатку видання працювало тільки для Луганщини, а у 2012—2013 роках розширилося і на Донецьку область.

Головна редакторка у 2008—2014 роках Марина Воротинцева розповідала, що однією з ідей «Східного варіанта» була протидія проросійським наративам, які поширювали місцеві медіа, шляхом створення матеріалів за журналістськими стандартами. Також із самого початку роботи редакція робила акцент на аналітиці суспільно-політичних процесів східних регіонів.

Вигляд сайту «Східний варіант» у 2010 році

У 2014 році «Східний варіант» висвітлював демонстрації на підтримку Революції гідності. Коли окупанти здобули владу в загарбаних регіонах, журналісти «Східного варіанта» почали потрапляти в «розстрільні списки».

«Журналістка Ірина Козирєва працювала в Луганську до 18 липня 2014 року. Її будинок згорів унаслідок мінометного обстрілу, її почали переслідувати проросійські сили за журналістську роботу. По суті, вся команда зазнавала переслідувань. Через це вона, як і інші журналісти “Східного варіанта”, була вимушена покинути окупований Луганськ», — розповіла Анастасія Руденко.

Офіс видання спочатку обшукали так звані «органи безпеки» окупаційної влади, а потім — захопили.

Ірина Козирєва

Через окупацію частин Луганської та Донецької області та початок російсько-української війни видання опинилося в скрутному становищі. Постало питання виплати заробітних плат для журналістів і майже вся редакція роз’їхалася іншими регіонами через переслідування та погрози.

1 вересня 2014 року сайт зупинив свою роботу, а в редакційному повідомленні йшлося: «Просимо з розумінням поставитися до ситуації, що склалася, і сподіваємося, що незабаром ми знову зможемо знайомити наших читачів із головними подіями із життя Луганська та всієї України».

Відродження видання у 2019 році

«Відновленням займавсяДенис Казанський, який наразі є доволі відомим блогером, журналістом та автором декількох книг про схід України. — розповідає Анастасія. — Він узявся реанімувати “Східний варіант”, і я приєдналася вже в команду до нього.

Мною рухало те, що я сама зі Слов’янська. На щастя, місто звільнили у 2014 році, воно було недовго в окупації. Але це був той досвід, який сам мене привів у журналістику. Спочатку під час окупації, потім я багато писала про схід уже для газети “День”. Запрошення долучитися до команди “Східного варіанта” мені відгукнулося дуже сильно, бо це данина своєму рідному регіону, а ще це те, що я вмію і маю бажання робити».

У 2019 році Анастасія Руденко вже була засновницею іншого видання — «Рубрика», але все одно долучилася до команди «Східного варіанта» й почала шукати фінансування.

«Денис Казанський на той момент був членом Мінської групи з переговорів, тому не міг вкладати у медіа всі сили. Також у нас не було жодних грантових ресурсів чи програм. Словом, не було з чого платити зарплати команді. Але ми вірили, що у нас вийде», — розповідає шеф-редакторка.

За її словами, певний час у команді було всього троє людей — всі зі сходу України. Спочатку вони оновлювали старий сайт як волонтери, але за майже півтора року медіа отримало перший грант: «Тоді ми змогли вже повноцінно добрати в команду людей — зараз їх уже 15 — та оновити сайт нарешті. 2020 рік ми називаємо роком повноцінного перезапуску, коли ми поставили собі мету бути виданням номер один для Донецької та Луганської областей».

З того часу у «Східного варіанта» з’явилися корпункти у Слов’янську, Маріуполі та Сіверськодонецьку. Почала збільшуватися й аудиторія — якщо спочатку фейсбук був єдиною соцмережею з близько двома тисячами підписників, то зараз загалом на всіх платформах їх більш як 100 тисяч.

«Ми цінуємо тяглість і вважаємо великою цінністю впізнаваний бренд “Східного варіанта”. Ми вважаємо своєю місією бути містком з окупованими територіями. Зараз дуже складний контекст для незалежних видань, але я всією душею вболіваю за такі сталі бренди, які тривалий час працюють для своїх регіонів. Це вже напрацьовані інституції. Їх завжди можна оновити та покращити, але це вже важлива частина історії», — каже Анастасія.

Анастасія Руденко

«Ми втратили корпункти, але зберегли людей»

Після початку російського повномасштабного вторгнення випробуванням для медіа став порятунок двох членів команди з окупованого Маріуполя. Журналістка Тетяна Жук і технічний спеціаліст Данило Сідєлєв 30 днів пробули в окупованому місті.

«Те, що ми переживали як команда, складно описати. — розповідає Анастасія. — Ми себе винили, бо думали, що у 2014 році Маріуполь уже таке переживав, і зараз вистоїть. Але, на жаль, події розвивалися дуже швидко. У певний момент не стало зв’язку. Вони пережили ці страшні 30 днів, перебуваючи в підвалі свого будинку під обстрілами».

Данило Сідєлєв

Попри важкі умови, Тетяна все одно передавала деякі повідомлення з окупації. Виїхати й організувати приватного перевізника журналістам допомогли «Репортери без кордонів», адже коштувало це, за словами Анастасії, дуже багато.

«Наші журналісти виїжджали з Маріуполя, залишаючи техніку та спалюючи свої посвідчення. Ми видаляли всі згадки про них на сайті, щоб вони пройшли перевірки на блокпостах. Тетяна — наша публічна журналістка, тому ми міняли їй ім’я у соціальних мережах. Зараз і Таня, і Данило продовжують працювати у нашій команді».

Тетяна Жук

Виїжджати довелося журналістам і з інших міст: Сіверськодонецька, Лимана, Слов’янська. «Звичайно, ми втратили наші корпункти, — каже шеф-редакторка. — Але найголовніше, що ми зберегли наших людей. Зараз ми повністю релокована команда. Весь 2022 рік — це рік великого болю, тому що вкрай важко працювати й спостерігати, як твої рідні міста руйнуються. І це, звичайно, теж накладало великий відбиток на психологічний стан команди та на нашу роботу».

Головні проєкти «Східного варіанта» й фінансова підтримка

Зупинка грантового фінансування з американських урядових програм сильно вплинула на «Східний варіант». Основними донорами медіа були посольство США, організації NED, IREX та Internews Network. Але зараз, за словами Анастасії Руденко, вже є позитивні сигнали від європейських партнерів, які готові підтримувати медіа.

«Ми дуже активно розвиваємо ще й інші наші інструменти. Наша стратегія зараз полягає в тому, щоби зробити кампанію “Свідомий бізнес” для підприємців з Донеччини та Луганщини. Також для тих, хто хоче підтримати наше медіа, ми вже півтора року розвиваємо донати на видання та спільноту “Відновлення”. На сайті є мапа України, де кожен може долучитися, стати амбасадором у своїй області», — каже редакторка.

За її словами, дуже важливо в Україні розвивати культуру партнерства, індивідуальних і корпоративних донатів. Зараз «Східний варіант» активно висвітлює історії учасників своєї спільноти та проводить події, на яких збирає представників малого та середнього бізнесу, наприклад, про гранти або програму «Власна справа». Також видання проводить події на історичну тематику, про деколонізацію та переосмислення історії сходу, наприклад, про українських дисидентів чи урумську та румейську мови надазовських греків.

Панельна дискусія з амбасадорами спільноти у Львові на дні народження «Східного варіанту»

«Віримо в те, що наші європейські фундації будуть розширювати свою присутність в Україні, бо медіа — це теж частина стійкості та когнітивної частини зусиль нашої оборони. Я дуже не хочу, щоб в Україні були новинні пустелі, особливо в найбільш вразливих регіонах. Тому ми теж намагаємося не сидіти склавши руки й розглядаємо запуск дуже різних напрямків, зокрема з бізнесу, аби втриматися і зустріти ще не одне десятиліття річниці своєї роботи», — говорить Анастасія Руденко.

Зустріч зі спільнотою у Києві на презентації фільму Східного варіанту «Українці: Відродження»

Окрім сайту, видання розвиває телеграм-канал, фейсбук-сторінку, інстаграм-акаунт і створює відеоконтент на ютубі, що охоплює різноманітну тематику: особисті історії переселенців, розповіді про релокований бізнес, розвінчування російських фейків і пропаганди.

«У нас на сайті є розділ “Антифейк”, де ми оперативно опрацьовуємо дезінформацію. Також фокусуємося на експлейнерах і боротьбі зі стереотипами. — продовжує редакторка. — Ще один дуже важливий розділ — “Життя в окупації”. Він постійно оновлюється ексклюзивними історіями.

У нас є подкасти про справжню історію міст сходу України: Алчевськ, Бахмут, Лисичанськ, Донецьк і інші. Якось один зі слухачів нам сказав, що ми змінюємо його ставлення до сходу, бо раніше йому здавалося, що там живуть люди, які сидять та териконах і п’ють пиво. А ми розповідаємо про європейське минуле і багату історію до русифікації.

Також ми намагаємося працювати у форматі репортажів і конструктивної журналістики, цілеспрямовано шукаючи історії, які стали б рольовими моделями для нашої аудиторії. У нас є ціла серія контенту про підприємців, які починали на новому місці, — це надихає інших переселенців не опускати руки.

У нас є і проблемні матеріали, наприклад, ми висвітлювали історію про школу в селі Піддубне Волноваського району Донецької області, яка мала бути оптимізована, але почалися скандали. Після нашого матеріалу цей процес зупинився».

Проте найбільшим досягненням видання Анастасія Руденко називає створення гарячої лінії «HelpPrint» — сервісу для взаємодії з людьми, які перебувають у прифронтових містах, в окупації або постраждали від війни: «Було багато переживань, чи буде затребуваний цей канал, ми довго виношували цю ідею, як краще зробити, дуже все продумували, тестували. Зараз це дійсно робочий сервіс для окупованих територій. За рік ми отримали понад 200 запитів. Це дуже мотивує і надихає».

У команді є окрема людина, відповідальна за гарячу лінію, зателефонувавши на яку кожен охочий може анонімно розповісти свою історію або отримати відповідь на запитання.

«На окупованих територіях ми заблоковані всіма провайдерами, хоча ми намагаємося ці заборони обходити. У нас є сайт-дзеркало, ми присутні в Ceno Browser. В умовах, коли наші державні інституції не можуть бути присутніми на окупованих територіях і обмежені у прифронтових містах, медіа лишаються життєво важливою артерією», — розповідає Анастасія.

Аналітика платформ указує, що найбільше «Східний варіант» читають у Києві, Львові та Запоріжжі. Команда враховує, що ця аудиторія — здебільшого переселенці, але Анастасія каже, що привертати увагу українців з інших частин країни намагаються завдяки співпраці зі всеукраїнськими або іншими регіональними медіа: «Ми хочемо об’єднуватися, а не капсулюватися в земляцтві. У нас були проєкти з “Вокс Україна” або з медіа Закарпаття Varosh. Хоча давати один одному почуття ідентичності теж важливо».

Анастасія Руденко на презентації проєкту «Вікно відновлення»

Ще одним важливим напрямком роботи медіа редакторка називає проєкт «Вікно відновлення», в якому «Східний варіант» виступив співзасновником і ключовим ініціатором: «Хоч ми зі “складного” регіону, у 2023 році ми запропонували колегам з інших областей об’єднатися, аби спільно шукати ресурси та створювати контент про відбудову України. Зараз “Вікно відновлення” — окрема організація та команда, але ми пишаємося, що “Східний варіант” стояв біля їхніх витоків.

Окрім нас у першій когорті співзасновників були медіа “Інтент”, “Накипіло”, “Вокс Україна”, “Рубрика”, “Мост” і Фонд “Демократичні ініціативи”. Зараз це більш як 130 організацій із різних регіонів і з різними експертизами. “Вікно відновлення” теж постраждало через зупинку фінансування і переживає екзистенційну кризу, але я впевнена, що хороші ідеї мають жити».

Фото надані Анастасією Руденко