Чи були українці на "Титаніку": що відомо про наших земляків на легендарному лайнері

Рівно 113 років тому, в ніч проти 15 квітня 1912 року, сталася одна з найвідоміших морських катастроф ХХ століття — загибель “Титаніка”.

Понад 1500 осіб загинули в крижаних водах Атлантики, а сама подія назавжди змінила світове мореплавство.

Та чи були серед пасажирів легендарного лайнера українці?.

Захід” розповідає про історію “Титаніка”, його загибель і ймовірну присутність українців серед пасажирів.

Як загинув “Титанік”: коротка історія.

“Титанік” був одним із найвеличніших технічних досягнень початку XX століття.

Його збудували на верфі Harland & Wolff у Белфасті для компанії White Star Line.

Це судно було найбільшим і найрозкішнішим на той час: довжиною 269 метрів і вагою 46 тисяч тонн.

На борту було передбачено новітні зручності — водонепроникні відсіки, електричні ліфти, ресторани, спортивні зали та навіть басейн.

Корабель активно рекламувався як такий, що не може потонути.

10 квітня 1912 року “Титанік” вирушив у свій перший і останній рейс із Саутгемптона до Нью-Йорка.

На борту перебували 2224 людини — пасажири й екіпаж із різних соціальних верств: від заможних бізнесменів, як-от Джон Джейкоб Астор IV, до емігрантів, що подорожували у третьому класі.

Лайнер також заходив до портів Шербура (Франція) та Квінстауна (Ірландія), де до нього приєдналися інші пасажири.

У ніч проти 15 квітня корабель зіткнувся з айсбергом у Північній Атлантиці, приблизно за 600 км від Ньюфаундленду.

Айсберг пошкодив правий борт судна на 90 метрів, і хоча корабель мав водонепроникні відсіки, вони не втримали натиску води.

П’ять відсіків заповнились, і судно почало тонути.

Через нестачу шлюпок (лише 20, розрахованих на половину пасажирів) та хаос під час евакуації вдалося врятувати лише понад 700 осіб.

Із майже 900 членів екіпажу вижили близько 200.

Судно затонуло о 02:20 ночі, забравши понад півтори тисячі життів.

Трагедія “Титаніка” стала шоком для світу та призвела до змін у правилах морської безпеки.

Серед пасажирів були громадяни багатьох країн: Великої Британії, США, Португалії, Османської імперії, Болгарії, Хорватії, Китаю, євреї.

Але чи були серед них українці, особливо серед емігрантів у третьому класі?.

Еміграція з українських земель: чому це можливо.

На початку XX століття незалежної України не існувало — її території входили до складу двох імперій: Російської (центр, схід і південь) та Австро-Угорської (Галичина, Буковина, Закарпаття).

Складна соціально-економічна ситуація спричинила масову еміграцію до Північної Америки — зокрема до США й Канади, де обіцяли стабільну роботу й кращі умови життя.

На західноукраїнських землях, що були частиною Австро-Угорщини, еміграція активізувалась у 1880–1910-х роках.

За оцінками істориків, тільки з Галичини до США та Канади виїхало приблизно 800 тисяч людей, переважно так званих русинів (тогочасна назва українців).

Причинами цього стали малоземелля, податковий тиск, борги та майнова нерівність.

Значні землеволодіння належали шляхті, а українські селяни мали обмежений доступ до освіти й праці через дискримінацію з боку адміністрації.

Саме тому розмови про “американську мрію” швидко поширилися на території Галичини.

Представники пароплавних компаній активно пропонували квитки до Сполучених Штатів, обіцяючи роботу в сільському господарстві, на шахтах або на підприємствах.

Більшість емігрантів із Галичини та Буковини вирушали до Америки через такі порти, як Гамбург, Бремен або Трієст.

Вони купували квитки на великі трансатлантичні судна, включно з “Титаніком”.

Вартість квитка в третій клас становила від 7 до 10 фунтів, що дорівнювало кільком місячним доходам сільського мешканця, але для багатьох це була єдина можливість змінити своє життя.

Пасажири третього класу становили основну частину пасажирів “Титаніка” — близько 710 осіб, і значна частина з них походила з Австро-Угорської імперії.

Серед імен у списках пасажирів можна знайти слов’янські прізвища, однак чітко визначити національну належність до українців складно через нечіткі записи та узагальнення.

Що стосується Російської імперії, еміграція звідти була менш масштабною, що пояснюється жорсткішими обмеженнями на виїзд і меншою свободою пересування.

Але мешканці Поділля, Волині та Київщини також намагалися потрапити до Америки, особливо після реформи 1861 року, коли скасування кріпацтва не покращило становища селян, і багато хто вирішив шукати кращої долі за океаном.

Згідно з оцінками, до 1914 року з Російської імперії до США емігрували близько 2 мільйонів осіб, частина з яких була українського походження.

Вихідці з Російської імперії зазвичай подорожували через порти в Одесі, Лібаві (нинішня Лієпая, Латвія) або через порти в Західній Європі, до яких діставалися наземним транспортом.

На борту “Титаніка” було кілька десятків пасажирів із Російської імперії, і в їхніх прізвищах також можна знайти слов’янське звучання.

Однак, з огляду на політику русифікації та відсутність точної фіксації національності, точно сказати, хто з них був українцем, важко.

Також варто зауважити, що документи на пасажирів третього класу часто містили неточності, оскільки ці люди реєструвалися менш ретельно, ніж представники вищих класів.

Однак у цих списках можна зустріти імена, характерні для слов’янських народів, зокрема Іван, Ілля, Яків, Антон, Денис, Микола, Дмитро, Степан, а також прізвища, що поширені на українських землях, наприклад, Вовк, Турчин, Іванов, Глинські.

Чи були серед пасажирів “Титаніка” українці.

Документальних підтверджень про присутність на “Титаніку” осіб, чітко визначених як українці, наразі не виявлено.

Водночас, з огляду на історичні умови, така присутність видається можливою.

У пасажирських списках є прізвища зі слов’янським звучанням, однак без доступу до додаткових архівних матеріалів — зокрема імміграційних документів або сімейних спогадів — важко говорити про це з упевненістю.

Історія про мігранта з Буковини.

В інтернет-джерелах наводяться розповіді про осіб, які виїхали з сучасної території України й, можливо, перебували на борту “Титаніка”.

Наприклад, 2012 року одне з буковинських ЗМІ опублікувало матеріал, у якому дослідниця Світлана Біленкова розповіла про свого далекого родича на ім’я Павло.

З її слів, чоловік, родом із Буковини, на початку XX століття емігрував до Америки, отримав там освіту, одружився, а 1911 року приїхав із дружиною на батьківщину.

Повертаючись до США, він, за її словами, придбав квиток на “Титанік” у Чернівцях на вулиці Кобилянської.

Розповідь про жінку з Поділля.

Ще одна історія пов’язана з Норою Шпізель, уродженкою села Купель на Хмельниччині.

У публікації письменниці Єви Лоздернік, яка жила в Брукліні, йдеться про те, що Нора 1912 року мала приєднатися до чоловіка, який вже працював у США.

Через обмеження щодо перевезення дітей молодших трьох років, вона залишила сина Наума на догляд батькам і вирушила до Америки, імовірно, на “Титаніку” в третьому класі.

Після катастрофи її визнали загиблою.

Родичі не пережили втрати, а дитину виховували інші близькі.

Згодом хлопчика усиновив дядько.

Наум Шпізель у роки Другої світової війни служив у танкових військах, дослужився до звання майора, зазнав поранення і був нагороджений.

Його названа родина загинула в часи нацистської окупації.

У повоєнний період він керував колгоспом у Летичеві, але про обставини загибелі матері намагався не згадувати.

За спогадами, у 1960-х роках після виходу фільму про катастрофу “Титаніка” Наум організував у Летичеві низку показів і шукав серед акторок образ матері.

Історія про закарпатця — свідка подій.

Ще один випадок пов’язаний із жителем Закарпаття Юрком Куртою.

Про нього розповів письменник Омелян Курта з Червеньова на Мукачівщині.

За його словами, дідусь Юрко був пасажиром корабля “Карпатія”, що прийшов на допомогу пасажирам “Титаніка”.

У той час Юрко перебував у черговій подорожі за океан.

Він бачив шлюпки з людьми у воді та постраждалих і глибоко пережив трагедію, яка залишила слід у його пам’яті.

Пізніше він спорудив у селі пам’ятник загиблим у катастрофі “Титаніка”.