Жорстокі тортури та бутерброди із зубною пастою: військовий розповів про жахи російського полону

Український військовий Владислав Задорін, один із оборонців острова Зміїний, провів у російському полоні майже два роки. До рук окупантів він потрапив у перший день повномасштабного вторгнення, а найважчі умови утримання, за його словами, були в Курську, куди військового перевели 31 грудня 2022 року. Про це Задорін зауважив в інтерв'ю dumskaya.net, інформує «Главком».

«Ми, коли в полон потрапили, роздивилися, що вони заряджені, і «вінторези» (гвинтівки снайперські спеціальні) із сучасною оптикою і «вали» (спеціальні штурмові гвинтівки АС «Вал»). Нас розібрали б за кілька хвилин, і я вдячний нашому командиру за те, що він ухвалив рішення і врятував життя 80 осіб», – зауважив захисник.

Полонених перевезли в окупований Севастополь. Задоріна з побратимами тримали в тій самій казармі, де проходив службу його старший брат 2005 року. У Криму до військовополонених ставилися стерпно. Годували тим самим, чим і російських військовослужбовців, а щоденні допити проходили без побоїв.

«Вони реально вірили у свій бліцкриг, у те, що владу захопив київський режим, а українці просто мріють об'єднатися з братами-слов'янами проти американців, вірили, що через три дні все закінчиться, тому не знущалися, – розповідає морпіх. – Порівняно з тим, що було далі – ми були в раю. Давали нам камбалу, пельмені, йогурт. Допити вели слідчі ФСБ. Зняли відбитки пальців, сфотографували татуювання. Тоді ще не били».

Військовий розповів про тортури: Я кілька разів просто від болю на спину перекидався зі стільця

За два тижні захисників Зміїного перевезли у наметове містечко під Шебекіним (Бєлгородська область РФ). «Нас викинули з автозаків, у прямому сенсі викинули. Руки були зв'язані, хто як міг падав. Потім ми довго стояли на колінах у черзі на допит, хто годину, хто дві, у снігу, на морозі. Мені пощастило простояти хвилин 15», – зауважив військовий.

Владислав Задорін зазначив, що там російські військові вже застосовували тортури, зокрема били струмом за допомогою старого радянського військово-польового телефону ТА-57. Оголені дроти приєднували до геніталій, після чого подавали напругу.

«Це було страшно. Я кілька разів просто від болю на спину перекидався зі стільця. Запитували мене, де техніка стоїть. Не знали, що я зі Зміїного», – пригадав військовий.

Захисник Зміїного розповів, що згодом полонених почали розбивати на групи і розвозити по російських в'язницях. Задоріна відправили до Старого Оскола Бєлгородської області, де спеціально для військовополонених розконсервували корпуси місцевого СІЗО.

«Поки нас було мало, до нас ставилися відносно лояльно. Але чим більше привозили полонених, чим гірше йшло їхнє «СВО», тим більше вони на нас зривалися. Били постійно. Руками, ногами, кийками. Що більше ти кричиш, або навіть крекчеш, або стогнеш від болю, то сильніше б'ють. Їм це приносило задоволення. А якщо мовчиш, терпиш, то, навпаки, заспокоюються. «Що, не боляче? Дати ще раз?» Треба сказати, що боляче, вони ще раз вдарять і втратять інтерес. Але взагалі, все від їхнього настрою залежало. Деякі пацани до камери не доходили, їх забивали до смерті вже на прийманні», – розповів український військовий.

Задорін додав: «Давали шкурки від картоплі прямо з землею, з болотом зварену. Ми навіть із хлопцями мірялися, у кого довша шкурка від картоплі. Іноді навіть із паростками траплялася, проросла».

«Моя улюблена страва – зубна паста з чорним хлібом»

Наступним місцем утримання Владислава Задоріна стала виправна колонія №6 у Волуйках Бєлгородської області. «Там було дуже жорстке приймання, нас так побили, що ми ледве до барака дійшли. У Волуйках я познайомився з ветеринарним електрошокером. Це такий величезний шокер, яким свиней і корів забивають. Його на нас використовували. До руки, до ноги, до ануса, до геніталій, у рот засовували, у шию били», – пригадав захисник.

Згодом військового перевели до колонії №4 в Олексіївці, де, за його словами, пройшли порівняно спокійніші місяці: «До нас там добре ставилися. Начальник колонії був одесит, а відсотків 60-70 нас були з одеських бригад. Мабуть, тому за три місяці там мене жодного разу не побили, давали медицину, нормально годували».

Владислава Задоріна перевели до Курська 31 грудня 2022 року – планувався обмін, але тоді не відбувся. За словами військового, умови там були найжахливішими: «Моя улюблена страва там – зубна паста з чорним хлібом. Зубної пасти чомусь давали скільки завгодно, ми просто мазали її на хліб, вона солодкувата, і так їли. Ми там їли черв'яків, слимаків, мишей живих роздирали й їли, голуба хотіли зловити – не вийшло, їли туалетний папір та господарське мило. Нам у день давали три шматки хліба з тирсою або піском».

Також військовий розповів про тортури: «Там голки під нігті засовували, пляшки об голову розбивали. Була в лазні сушарка промислова, туди пацанів засовували, і вони там майже задихалися і відключалися. Мені молотком вбили хребці в хребет, били пляшки від шампанського об голову заради сміху. Багато випадків коли забивали на смерть. Багатьох пацанів зґвалтували. Наприклад, один із видів сексуального насильства – це, як вони називали, чупа-чупс. Запитують: «Ти любиш цукерки?» – і будь-яка відповідь правильна. Дають тобі гумовий ціпок, яким вони б'ють і змушують облизувати і смоктати, імітувати ось це. І це щонайменше, що вони робили. Багатьох пацанів цією палицею зґвалтували. У нас був хлопець, його три місяці поспіль двічі-тричі на день ґвалтували зеки. Платили наглядачам гроші, ті його забирали. Він після цього зовсім втратив розум. Вночі було страшно, коли чув, як когось катують».

Владислав Задорін зізнався, що морально витримати постійні тортури та знущання було надзвичайно важко – дехто з полонених не витримував і вчиняв самогубство. Сам він пережив дві спроби суїциду, перша з яких сталася, коли його вже везли на обмін, який зрештою так і не відбувся: «Мене хлопці врятували. Дуже сильно впливає те, з ким сидиш у камері».

Військовий пригадав, що у колонії полоненим не давали спідньої білизни: «Нам не давали ні трусів, ні шкарпеток, тільки робу. Ми зробили з пластикового відра, на тюремному жаргоні «Оленки», голки. Потім витягували нитки з зеківських ковдр, три-чотири, зв'язували між собою і цією мотузкою відрізали борт відра, потім заточували об бетонний ящик. Робили викрійки з простирадла і зшивали труси, щоб хоч якось на людей бути схожими».

Обміняли Владислава Задоріна після Нового року 3 січня 2024 року. Тоді додому повернулося 230 українців.

Раніше азовець, захисник Маріуполя та військовополонений Михайло Чапля в інтерв’ю «Бердянськ 24» розповів, які методи катування росіян застосовують до українців у полоні. За його словами, вони випитують, чим людина займається в житті, ким вона є, і після цього – сильно бʼють.

Також колишній військовополонений Максим Колесников розповів на саміті миру у Швейцарії свою історію, передає кореспондент «Главкома». Фото змарнілого українця, який після багатьох місяців у неволі вперше куштує яблуко, свого часу вразило світ.