Безпілотний глухий кут: чому українські дрони не змінюють ходу війни

Аналіз ефективності дальніх безпілотних атак Deep Strike (за відкритими джерелами й інсайдами) показує, що до 80% запущених дронів (є ще великий відсоток невдалих запусків) не досягають цілі внаслідок протидії противника — ППО, РЕБ, недосконалості конструкції самих дронів, поганого планування місій екіпажами, тактичних помилок застосування та стратегічних помилок верхніх штабів, офіцери яких дуже погано розбираються в можливостях безпілотної техніки.

Безперечно, в наших безпілотників є великі досягнення: горять нафтобази на болотах, вибухають склади з боєприпасами, знищуються бойові літаки на аеродромах і порушується логістика. Однак це майже ніколи не трапляється в московському регіоні, де система ППО та РЕБ є найпотужнішою, тож оцінювати акції та робити висновки треба на основі нечисленних нальотів на Москву. Адже якщо російське військове командування сконцентрувало половину сил ППО для охорони столиці, то ця ціль є дуже важливою для Путіна, для міцності російської влади, позиції Кремля в переговорному процесі. Зрештою, якби українські ударні дрони великої дальності щоночі бомбили Москву, сьогодні війна була б геть іншою.

Загалом українські Сили оборони запустили по Москві трохи більш як десять місій (за даними з відкритих джерел), що аж ніяк не корелюється з практично щоденними (щоночі) атаками по Києву. Чому так відбувається? Спробуймо розібратися, проаналізувавши дані з відкритих джерел стосовно найвідоміших нальотів на Москву.

У ніч на 3 травня 2023 року два безпілотні літальні апарати атакували московський Кремль. Досі ніхто не взяв на себе відповідальність за цю акцію, тому тут ми можемо говорити про неї тільки як про найрезультативнішу з усіх атак на Москву.

30 травня 2023 року Москву було вперше масово атаковано ударними дронами. Частину безпілотників збили під час підльоту до російської столиці, але щонайменше три БПЛА завдали пошкоджень житловим будинкам безпосередньо в Москві. Злі язики подейкують, що цей наліт був санкціонований Будановим у відповідь на атаку дронів і ракет по комплексу будівель ГУР у Києві 29 травня 2023-го.

Влітку 2023 року українські ударні дрони тричі атакували бізнес-центр «Москва-Сіті» в центрі Москви — 30 липня, 1 і 23 серпня. До якихось серйозних наслідків це не призвело, але можна стверджувати, що саме в цей час Путін віддав наказ значно посилити протиповітряну оборону московського регіону навіть на шкоду ППО інших регіонів Росії.

Як наслідок, серйозні атаки на Москву припинилися більш як на рік (про несерйозні немасові ЗМІ не повідомляють). Тепер уже неможливо було долетіти до Москви «тільки за GPS», тому що противник сконцентрував від українського кордону до московської області найбільшу кількість станцій РЕБ, а щільно поставлені «Панцирі», навіть пригнані з арктичних гарнізонів, не залишали жодних шансів дронам, навіть хваленим і дуже дорогим «Лютим».

У ніч на 1 вересня 2024 року понад 158 українських дронів (за даними противника) атакували московський регіон. До самої Москви — московського нафтопереробного заводу — долетів один (!) «Лютий». Якщо брати середню ціну дрона 100 тис. дол. (за деякими даними — до 175 тис. дол.), то ця акція обійшлася Україні в 158 х 100 000 = 15 млн 800 тис. дол. Злі язики (інсайди) кажуть, що тієї ночі по Москві було запущено 400 дронів, і тільки 12 із них дісталися московського регіону.

Наймасованішою (і найбільш пропіареною) вважається спільна повітряна безпілотна операція різних структур Сил оборони 11 березня 2025 року. За повідомленнями противника, вони зафіксували 337 безпілотників, імовірно, було запущено близько 400. До московського регіону долетів 71 (фіксація противником) безпілотник типу «Бобер» і «Лютий», кожен вартістю понад 100 тис. дол. Результати акції — пошкоджено житловий будинок і складські приміщення в Підмосков’ї. До самої Москви не долетів жоден апарат. Мінімальна вартість акції — 400 х 100 000 = 100 млн дол. Піару було багато, результативність — фактично нуль.

Незабаром після «наймасовішої» акції майже непомітно відбулася невеличка бойова операція Сил оборони України, під час якої до московського регіону долетіли 10 або 12 безпілотних літальних апаратів, із яких п’ять дісталися самої Москви, а два вибухнули в безпосередній близькості від Кремля (за повідомленнями соцмереж і ЗМІ).

Противник повідомляв у соціальних мережах, що це були «саморобні безпілотники вартістю не більш як 5 тис. дол.», звідси легко обчислити ефективність: вартість акції 12 х 5000 = 60 тис. дол., відсоток долітання до Москви — п’ять штук, 60%. Відсоток долітання до центру Москви — 24%. Неймовірний результат!

Тобто, проаналізувавши дві акції по Москві — одну, яка коштувала понад 40 млн дол., та іншу, яка обійшлася лише в 60 тис. дол., — можна констатувати, що в першому випадку, запустивши 400 дронів, ми отримали нульовий результат, а в другому, запустивши 12 безпілотників, отримали результат від 24 до 60%. Чому ж так відбувається? Чому десятки й навіть сотні мільйонів доларів платників податків у роки такої страшної й виснажливої війни буквально викидаються на вітер?

Причин декілька.

Недосконалість конструкцій безпілотників. У той час, як у противника над удосконаленням однієї моделі «Гераней» працюють (за його даними) близько 450 інженерів, конструкторів, програмістів, у нас кожен «гаражний кооператив» із кількох десятків аматорів будує власну вундерваффе, яка не може подолати російські ППО та РЕБ на шляху до Москви.

І тут ціна самого безпілотника, як бачимо, не відіграє вирішальної ролі. Апарат, зібраний із дорогих комплектуючих, може програвати дешевому, якщо тактичні прийоми застосування останнього кращі.

Роздробленість безпілотних сил, що здійснюють нальоти на російські регіони. Сьогодні ударні дрони існують у надрах ГУР, СБУ, ЗСУ та щонайменше ще у чотирьох силових структур, де вони є джерелом гордості, піару та способом заробляння очок перед Верховним головнокомандувачем.

Уявіть собі, що було б, якби в нас усі F-16, які надходять, ділили між Малюком, Будановим, Сирським та іншими командирами, а не віддавали їх ВПС. Це ж бардак, чи не так?.. Але дальніми ударними безпілотниками в нас займаються і розвідники, і контррозвідники, і підрозділи ЗСУ, і ССО, й інші... Звісно, така розпорошеність сил, нездорова конкуренція не призводить до успіху.

Неефективна тактика застосування ударних дронів великої дальності. Значна кількість різних типів недосконалих безпілотників не дає змоги розробляти й відточувати ефективну тактику їх застосування та займатися вдосконаленням техніки. Успіхом вважається вже сам факт того, що дрони злетіли й нікого з персоналу на старті не вбили (далекі дрони недосконалої конструкції мають погану звичку періодично вибухати під час запусків).

Жахлива стратегія застосування дальніх ударних дронів. Оскільки безпілотники — галузь нова, а в нас щонайменше сім (!) відомчих командувань безпілотників і одне центральне — Генштаб, а ще є офіс президента й Ставка, які періодично дають «цінні» вказівки щодо застосування ударних БПЛА, то це неминуче призводить до безладу й знижує ефективність акцій. Тому що немає в нашій країні (немає ні в Росії, ні в Німеччині, та навіть у США) такої кількості досвідчених командирів-безпілотчиків, яких би на всі численні штаби вистачило.

Корупція. Після того, як виявилося (але було відомо набагато раніше), що далекі безпілотники є потенційно ефективною зброєю й потрібні нам у неймовірних кількостях, це стало джерелом корупції.

Ну, дивіться самі: якщо розвідувальних дронів літакового типу вартістю близько 40–50 тис. дол. нам треба лише 300 штук на місяць, то ударних українських «шахедів» — щонайменше 100 штук на добу. Геть інші гроші.

Водночас, якщо розвідувальні дрони багаторазові, легко перевірити, що в них усередині, як вони літають, виконують свої завдання, наскільки ефективні, тоді як ударні «шахеди» — апарати одноразові. Тому для ділків важливо, щоб вони просто перелетіли лінію фронту або кордон, після чого можна легко списати їх втрату на ППО або РЕБ противника. А яка там ціна була за одиницю — 5 тис. чи 150 тис. дол., — ніхто вже не порахує.

Безумовно, хоч як це дивно звучить, у нас далеко не всі крадуть. Але корупційні ризики на такій фактично «золотій жилі», коли немає центрального єдиного управління й контролю, є дуже високими. Адже все, що стосується Deep Strike, — ціни, ефективність, стратегія (її відсутність), тактика застосування — є страшенно засекреченим.

Єдиний спосіб виходу із цього корупційного й технологічного глухого кута — усунення роздробленості, об’єднання зусиль, створення єдиного командування дальніх безпілотних бомбардувань із найширшими повноваженнями. І так — це дуже важливо — на чолі такого командування має стояти досвідчений професіонал, а не посаджений весільний генерал.

І тут ідеться не про Сухаревського та Сили безпілотних систем (СБС), бо СБС — це тільки невелика сьома частина умовного «ринку» Deep Strike.

Єдиного командування немає, як немає стратегії розвитку, тактики застосування та єдиної державної політики в галузі дронів узагалі.

Якби українські дрони щоночі бомбили Москву, сьогодні в нас були б набагато сильніші позиції на світовій арені, а в побитого й приниженого Путіна — слабші, й усередині Росії, й за кордоном. Ніхто не поважає диктатора, який не може захистити навіть своє лігво, свій Кремль.