Бодіпозитивний альтернативно розвинений альфач із МВС

Україна має легалізувати вогнепальну зброю. Ця тема не менш важлива, ніж законний підхід до приватних військових компаній, про який я писав минулого разу. В обох випадках українці вже настільки зрослися з реальністю війни, що відмахуватися від цього досвіду може тільки сліпий.

Просто смішно слухати ці відмазки. Звісно, нас до здобуття досвіду привели певні обставини, але ж нічого страшного. Якось упорались. І не просто звикли, а навчилися виживати й давати відсіч.

Однак потім, щойно ворог десь затихає, нам розповідають про нашу ж неготовність до чогось. Розповідають ті, кого я в неготовності можу зловити по цілій низці дисциплін стандартної БЗВП. Це якби вони на ту БЗВП хоча б разочок доїхали.

Ще раз нагадаю свою думку про приватні військові компанії, або ПВК (чи ЧВК — російською). Минулого разу я вже казав: туди українці підуть усе одно. Питання лише в тому, чи держава зробить це законним.

Інакше наші спеціалісти й далі працюватимуть на тих самих фронтах, але сплачуватимуть податки десь у Польщі чи США, для України вони — в академічній відпустці. Талант знайде шлях. Досвід допоможе з логістикою. Повторюю, бо це не дрібниця, а ключовий момент.

Навіщо нам зброя? Точно не для того, щоб лякати сусіда, який не подобається. Хоча б із тієї причини, що в умовах збройної легалізації в нього вона теж може бути. Тож робимо перший висновок: це не для власного его.

Другий висновок. Якщо ця війна нас чомусь і навчила — то тому, що на нас можуть знову напасти. Ви ж не думаєте, що вороги раптом стануть пацифістами? Путін помре, а імперці одразу вилікуються? Сподіваюсь, що не маєте таких сподівань.

У разі наступного загострення доведеться знову покладатись на власну готовність. І, як я зрозумів логіку держави, знову бігти до цієї самої держави по калаш. Свій тобі не можна. Хоча б тому, що тобі його не дозволять.

Тобто ми маємо сидіти й вірити, що нам усе це знову видадуть, як 2022-го. Це точно той план, де народ готовий воювати в максимальних кондиціях? А якщо замість автомата дадуть рогатку — то що, стріляємо камінцями й дротяними скобами? Смішно, але щось не дуже. Коли йдеться про виживання, жарти швидко стають чорними. А потім узагалі перестають бути жартами.

Чого ми боїмося? Чому я вже вкотре чую від якихось експертів, начебто в нас люди не вміють поводитися зі зброєю? Та ну, серйозно? У нас уже стільки народу пройшло через фронт, що відсоток тих, хто вміє стріляти краще за будь-якого інструктора, зашкалює.

Ось вам піхотинець, який рік відвоював під Покровськом. Поряд із ним товстий лох із МВС. Перепрошую, тобто бодіпозитивний альтернативно розвинений альфач із МВС. Завдання просте. Вгадайте, хто з них швидше прострелить собі ногу, поки цілиться в мішень із 30 метрів. Особисто я ставлю на другого.

І це не просто розповідь про здобуті навички. Піхотинець витримав такі навантаження на здоров’я й психіку, що дасть фору всім цим «хлопчикам із ксивою», які війну бачили хіба що в новинах.

Проте чомусь саме другі мають вирішувати, що можна першому. І чого не можна. От молодці! Головне, щоб у випадку нового вторгнення піхотинець знову встиг до військкомату добігти. Замість розумних хлопчиків. Бо хлопчики не підуть, а йому тільки там калаш в оренду готові дати.

Що ще? Боїмося, що хтось із вогнепалом піде «вирішувати питання»? Відкрию секрет: у нас зброя ніколи не була легальна для широких мас. І це не зупинило замовні вбивства, перестрілки братви чи рейдерство. Бо проблема не в стволах, а в тому, хто їх тримає і як система із цим справляється. Та й система у нас, м’яко кажучи, не ідеал.

І тут ми знову впираємося в того ж товстого лоха із МВС. Цей персонаж за все життя не піймав жодного мафіозі. Жоден завод від рейдерів не захистив — каже, що не встигли зреагувати, але новенька Audi коло хати натякає на дещо інші причини. Коли почалася війна, він відсидівся. Тепер дме щоки і вирішує, кому що можна.

Ну класно, чо. Тільки от питання: чому цей лох має право вказувати піхоті, яка його ж прикривала? Ти там нічого не поплутав, розумнику? Може, ще за роботу в ПВК нас потім ловити спробуєш? Поки не порушено закон — тебе не питали, займайся своєю справою. Лектором не наймали.

Без поліції, звісно, нікуди. Я ніколи не виступав за анархію одразу за лінією фронту. Втім, давайте без цирку. Не треба ховатися за бронею від армії, щоб потім корчити із себе стратега. Або перше, або друге. Ти лишився, щоб із кіосків не крали цигарки. Чудово! Ну то лови крадіїв, які тікають від кіосків із картонними коробками.

Проте вчорашній піхоті ти не рівня, чуваче. Та й живий ти лише тому, що вона тримала фронт. Якщо крутитимеш пальці — спочатку тебе потерплять, але одного чудового дня допоможуть прокрутити до хрускоту. І засунуть туди, де сонце не світить. Бо терпець у людей не вічний, тільки ти щось про це постійно забуваєш.

А тепер уявімо, що нам уже констатували: все, вогнепал не легалізують. Що тоді? Частина громадян ніколи в житті не здасть поліції ті схрони, які або самі зробили, або підібрали після окупантів. У нас є люди, готові захищати державу. Але пускати цю державу собі в труси — це вже занадто. Є межа, за яку не зайдеш. І це нормально.

Я вважаю, наше суспільство ще в багатьох речах не подорослішало. Ми можемо голосувати на виборах одним місцем, на жаль. Можемо не помічати грабунок у себе під носом. Можемо звинувачувати в грабунку зовсім не тих, кого треба. Критику в цих питаннях на 100% розумію та навіть підтримую.

Однак безпека при поводженні зі зброєю? Та тут у нас досвіду хоч відбавляй. Апелювати до того, що до цього «ми не готові» — просто смішно. За такі слова одразу треба людині клоунський грим наносити на обличчя. Бажано шляхом татуювання.

Держава не так круто себе показала, щоб після війни призначати себе пупом землі. Якби не військові, волонтери й фахівці у оборонці — її б уже не було. Ці три категорії громадян тягнули все на собі, коли система захлиналася. І що тепер? Держава відвертається? Товстий лох у райвідділі важливіший?

Війна триває, і я б радив до її завершення якось змінити пріоритети. Часу ще вдосталь. У швидке примирення вірити важко, хоча багатьом дуже хочеться. Краще сядьте, шановні, подумайте. Чарчину випийте для більш швидкого думання. Думати треба, бо легалізація вогнепалу — це не про хаос. Це про довіру.

Довіру до тих, хто вже довів свою здатність тримати зброю не лише заради себе. На відміну від деяких лохів у МВС. І, якщо держава хоче бути партнером, а не наглядачем — пора слухати тих, кому завинила. Бо інакше схрони так і лишаться в лісах, а повага до системи — на нулі. Обирайте, панове.