Деякі помічники Трампа "ситі по горло" зусиллями Європи зі зміцнення України — The Economist

Дональд Трамп пообіцяв закінчити війну в Україні протягом одного дня. Тепер, за словами інсайдерів, він сподівається домогтися припинення вогню протягом перших 100 днів свого перебування на посаді, тобто до кінця цього місяця. Він також почав називати конфлікт "війною Байдена". Але якщо він затягнеться, він побоюється, що він дедалі більше стане його війною.

Росія проігнорувала заклик Америки до безумовного 30-денного припинення вогню, який Україна прийняла 11 березня. Замість цього вона почала тягнути час і посилила свої атаки. 13 квітня дві російські ракети завдали удару по Сумах, в результаті чого загинуло 35 людей.

Радослав Сікорський, міністр закордонних справ Польщі, заявив, що команда Трампа повинна усвідомити, що Кремль "знущається з їхньої доброї волі". Однак Трамп, схоже, має імунітет до сорому. Він виявився особливо поблажливим до Росії й ворожим до України. Навіть коли деякі з його помічників засудили російський напад на Суми, Трамп припустив, що це була "помилка", хоча й "жахлива",йдеться в матеріалі журналу The Economist.

Прихильники Трампа наполягають на тому, що він готовий до жорсткої політики щодо Росії. Він відновив санкції проти Росії, запроваджені його попередником, і висловив нетерпіння щодо Кремля, сказавши одному з інтерв'юерів, що він "розлючений" на Росію.

Трамп також висунув ідею запровадження "вторинних тарифів", ймовірно, для країн, які купують російську нафту. 11 квітня Трамп сказав, що "Росія повинна почати діяти". Європейські лідери вимагають запровадження додаткових санкцій проти Росії, щоб ці слова мали значення, але поки що безрезультатно.

У березні Трамп на короткий час призупинив постачання зброї та розвідувальної інформації в Україну, щоб змусити її до переговорів. Це спрацювало: за кілька днів Україна погодилася на 30-денне припинення вогню. Однак для нерозумних росіян не було "ніяких батогів, лише пряники", додають в журналі.

Коли цього місяця Трамп оголосив про свої світові "взаємні тарифи", він вдарив по Україні мінімальною 10%-ю універсальною ставкою, виключивши Росію (нібито тому, що вона вже перебуває під санкціями). Єдиною втіхою для України є те, що внаслідок торговельної війни ціна на нафту впала з приблизно 80 доларів за барель у січні до 65 доларів, що різко скоротило доходи Путіна.

Примітно, що в міркуваннях Трампа відсутнє будь-яке уявлення про додаткову військову допомогу Україні. Дійсно, підтримка з боку Америки скорочується. Потік зброї, схвалений Джо Байденом, вичерпається найближчими місяцями, і Трамп не дав дозволу на його збільшення. Ще одне виділення бюджетних коштів на підтримку України виглядає малоймовірним.

Крім того, представники Пентагону нещодавно поставили запитання одному з союзників про те, чому він продовжує постачати зброю Україні — це запитання було проігноровано. Дипломати у Вашингтоні також повідомляють, що деякі помічники Трампа в приватних розмовах кажуть, що вони "ситі по горло" зусиллями Європи зі зміцнення України. В журналі вважають, що за такої хаотичної адміністрації США, важко відрізнити справжні сигнали від шуму.

Наразі європейці рухаються двома шляхами. Перший — це зусилля Британії та Франції створити європейські "сили стримування" для допомоги Україні після припинення вогню.

Європейці сподіваються показати Трампу, що вони беруть на себе тягар європейської безпеки, сподіваючись зберегти хоча б якусь прихильність американців до НАТО, якщо не до України. Згідно з цією новою схемою, майбутнє "стримування" Росії відбуватиметься в трьох зонах: посилені українські війська, які тримають лінію проти Росії на сході, європейські сили на заході й, принаймні поки що, тривала американська присутність в країнах НАТО.

Але створення таких сил залежить від постійно припинення вогню. Все це посилює необхідність другого шляху: збільшення військової допомоги Україні з боку Європи.

Про те, чи вдасться Кремлю втягнути Вашингтон у гру за власними правилами, і якими є справжні цілі Путіна у відносинах із США, розмірковував Михайло Гончар у статті "Пакт Дмитрієва-Віткоффа як основа партнерства Путіна-Трампа".