Нова мішень Путіна. Що буде далі з Сумами

Подвійний російський удар балістикою по центру Сум у Вербну неділю сколихнув світ. Не завжди реакція світових лідерів на чергову цинічну атаку Москви була такою, на яку розраховує Україна. Проте цей черговий кривавий епізод нашої війни таки був помічений.

Неоднозначною була реакція на трагедію і в українському суспільстві. Пошук причин, через які стався приліт, спровокував неабияку дискусію: багато хто звинуватив в трагедії не тільки росіян (з ними все давно зрозуміло), а й… керівництво Сумської області. Саме на цей час в центрі міста було заплановане зібрання військових 117-ї бригади для нагородження, і інформація про це не була таємною. Тож вчергове постало питання: чи варто проводити такі показові заходи під час війну будь-де, а особливо у прифронтовому місті, коли інформація зливається ворогу миттєво? 

Наступні удари по місту вже після резонансної трагедії показують: Суми стали для російського військового керівництва своєрідною «грушею для биття»: окупантам не вдається показувати швидкі вражаючі результати на фронті, тому вони компенсують це кривавою картинкою.

Видання Politico вважає, що удари по цивільному населенню з великою кількістю жертв в Сумах та ще раніше по Кривому Рогу – не помилка і не випадковість. У планах російського диктатора – продовження терору проти мирного населення та внутрішня дестабілізація в Україні: провокація критичних настроїв проти українських армії та уряду. І прифронтові регіони – найбільш зручні для застосування такої нехитрої кровожерливої тактики. 

Про те, що російські війська націлені і навіть розпочали черговий наступ на Сумську та Харківську області вже кажуть і президент Володимир Зеленський, і головнокомандувач Олександр Сирський. Хоча в Генштабі уточнюють: кардинально ситуація не змінилася, кратне збільшення атак на Сумщині – очевидне. Атаки КАБами на область зросли у кілька разів, а дронами – у кілька десятків разів. 

Фахівець зі зв'язку, радіоелектронної боротьби та розвідки Сергій (Флеш) Бескрестнов розповідає, які нові проблеми постають перед ЗСУ та цивільними на Сумському напрямку, яким чином ворог полює на військових та як знизити ймовірність ударів «іскандерами».

Фахівець зі зв'язку, РЕБ та розвідки Сергій «Флеш» Бескрестнов вважає, що ризики ударів балістикою по місту можна мінімізувати

фото: facebook.com/Serhii.Flash

«У нас досі немає панацеї проти КАБів»

Усі великі прифронтові міста перебувають у зоні повітряного ураження БПЛА противника і від цього страждають дуже давно, – каже Бескрестнов. – До Херсона долітають абсолютно всі російські засоби – від «мавіків» до найпростіших БПЛА. До Запоріжжя також долітають FPV-дрони та ударні дрони, бо відстань від лінії зіткнення – 30 км і здебільшого її можна пролетіти над водою, де видимість і радіозв'язок досить хороші. 

Останнім часом збільшилася кількість атак на Сумщину та Суми. Відстань до Сум від лінії фронту досить велика, але туди долітають ті ж «ланцети», більш дешеві БПЛА типу «Молнія», також фіксуємо новий тип безпілотників, які керуються за сигналами мобільного зв’язку. Тобто росіяни шукають і застосовують на цих напрямках нові типи ударних дронів.

Наприклад, якщо це якийсь FPV, то великого розміру з ретрансляторами з великою дальністю польоту. Днями був збитий новий тип БПЛА, якого ми ніколи раніше не бачили: ударний саморобний пристрій, який долетів аж до Сум і кружляв там над будинками. Багато з цих БПЛА є неточними: вони не вражають військові об'єкти, а спрямовані більше на терор населення. Була історія, коли такі безпілотники падали в центрі Сум і загинула людина на легковому автомобілі, який явно не був військовим об'єктом. Тобто вдасться знайти мету – добре, не вийде – вдаримо, куди зможемо. 

Щодо КАБів ситуація глобально не змінилася: у нас досі немає панацеї, універсального засобу, щоб по них працювати. Єдиний засіб протидії ним – техніка радіоелектронної боротьби. Але час польоту КАБа дуже короткий: за ці лічені хвилини вплинути на систему супутникової навігації, якою керується авіаційна бомба, досить складно. Утім наші виробники та розробники не здаються, проводять експерименти та певні успіхи у нас є. За допомогою РЕБ ми принаймні можемо відхилити КАБ від критичних об'єктів, але він все одно впаде десь на нашій території.

І потім росіяни «виправдовуються», що українці самі таким чином бомблять свої цивільні об’єкти. 

Так, історія з системами РЕБ, як і з ППО, – завжди на межі. Ніхто не застрахований від того, куди що може впасти. РЕБ – це не чаклунство: ми можемо відхиляти і відхиляємо і КАБи, крилаті ракети, і певні балістичні ракети. Це захищає об'єкти критичної інфраструктури та якісь важливі позиції, але, на жаль, не знищує ракету в повітрі і не змушує її полетіти назад. 

Якщо ми не можемо боротися з певним видом зброї з будь-яких причин, то повинні діяти у напрямку попередження. Наприклад, коли вилітає Су-35 для скидання КАБа, наша ППО це бачить та інформує всіх військових. Ми розуміємо, що прилетить бомба, приблизно розуміємо вектор її скидання, можемо орієнтовно розрахувати зону напряму, за яким вона буде летіти… Людей можна встигнути попередити, і у них будуть хоча б хвилини, щоб укритися. Умовно кажучи, щоб цей удар не заскочив раптово в чистому полі, а був час, аби пірнути під землю. Це насправді сильно допомагає, і хотілося б, щоб ці системи інформування розвивалися далі і стосувалися не тільки військових, а й цивільних. Буквально на рівні сигналу з додатку в телефоні, а не як попередження у якійсь групі, яке ще треба прочитати. 

Чи є успіхи у боротьбі, власне, з літаками, що запускають КАБи, які так важко збивати?

Ми били по винищувачах і успішно, але для цього потрібні спеціальні ракетні комплекси, які здатні захопити винищувач на дальній відстані і його супроводжувати, аби вразити. Але ракети, що мають головку захоплення мети, дуже дефіцитні. У росіян є чітка схема, за якою відбувається скидання: винищувач підлітає, наприклад, на 50 кілометрі від лінії фронту, йде вгору, скидає бомбу і на максимальній швидкості відлітає. У них все прораховано до секунди, аби на такий маневр ми не могли відреагувати наявними комплексами – тими ж «Буком» або С-300. Вони не ризикують, їхні пілоти за своє життя переживають і не захоплюються підльотом на нашу територію. Але ми зменшуємо кількість КАБів атаками на склади на аеродромах, де вони зберігаються.

«Серед мирного населення формується негативне ставлення до військових»

Головнокомандувач Сирський заявив, що наступ росіян на Сумську область вже розпочався. Як змінилася наразі ситуація в регіоні? 

Ми перебуваємо у зоні інформаційної війни, і багато російських каналів акцентують увагу на тому, що «цивільні повинні залишати Суми, тікайте, все залишайте»... Цей психологічний тиск підтримується ударами. Тому, безумовно, жителі прифронтових міст мають розуміти, що вони у зоні ризику, реагувати на сигнали повітряної тривоги, уникати масових скупчень та думати про власні заходи безпеки.

Мешканці самого облцентру вже зараз відчувають та бачать усе, що відбувається. Звісно, збільшилася і кількість ракетних ударів, і кількість БПЛА, які залітають до міста. Не можна казати, що це прямо катастрофа і росіяни всі сили кидають на атаки з повітря, але кількість цих атак суттєво зросла.

Колись Харкову пророкували таку долю, що й зараз Сумам: що близькість фронту зробить життя в місті нестерпним. Чим відрізняється ситуація на цих напрямках?

Якщо ми говоримо про ударні БПЛА, якими керують з землі, дуже важлива наявність висот, з яких можна ними керувати. Зараз наші хлопці на тій ділянці Курської області, де вони залишилися, фактично тримають ці самі висоти, аби не дати противнику атакувати з них Суми. З цих висот можна не тільки БПЛА запускати, а й стріляти с РСЗВ і зі ствольної артилерії. Про цей аспект часто забувають. На Харківському напрямі такого нема. 

Ми щодня отримуємо різну інформацію – спочатку щодо наступу на Сумську та Харківську області, потім про можливий наступ на Чернігівщину, надходить інформація із Запорізької області щодо стягування туди сил противником… І складається враження, що на нас наступають буквально з усіх боків. Ніхто зараз не може передбачити абсолютно точно, який удар і де буде основним, а який відволікаючим. У нас дуже багато блогерів-провісників, які люблять щодня міняти свої прогнози і тримати людей, які їх читають, у постійній напрузі. Я просто закликав би людей бути більш розсудливими і не слухати ці розповіді, бо тільки людина, яка володіє всією розвідувальною інформацією щодо переміщень, може робити якісь реальні висновки. І це точно не блогери. 

Які висновки на майбутнє можна зробити з нещодавньоїкривавої трагедії в Сумах? Бо було багато розмов про те, що її можна було уникнути, не анонсуючи заздалегідь збір військових в центрі міста, ще й перед дитячою виставою, яка мала початися незабаром… І, звісно, російські «інформвійська» додалися до роздування наших внутрішніх суперечок. 

У всіх прифронтових містах є військові, вони нікуди звідти не подінуться. Ми їх не згорнемо, не виведемо, не переведемо, бо вони постійно щось роблять. Десь зустрілися двоє людей, десь нагородили трьох, десь у кафе зайшло п'ять чоловік… І будь-який з цих фактів може «витекти» до противника, а той знайде привід для виправдання ударів «Іскандерами». 

Звісно, атака «Іскандером» центру мирного міста – це теракт. Навіть якщо там зібралися всі військові НАТО – це не є достатнім приводом, щоб стріляти по мирному місту касетним боєприпасом. Я лише закликаю до наступних дій: в усіх прифронтових містах намагатися мінімізувати дії та активності, які можуть спровокувати супротивника на такі удари. Все-таки «Іскандер» – дорога зброя, яку Російська Федерація береже. І не тому, що любить наше населення та переживає за дітей, а тому що цей ресурс – обмежений.

Якщо вони хочуть просто «кошмарити» населення, то можуть використовувати для цього дешевші неточні засоби – такі як ЗРК С-300, РСЗВ «Торнадо» тощо. «Іскандери» бережуть для точних ударів, приводом для яких є, наприклад, зафіксована інформація з розвідувальних БПЛА, що ведуть зйомку з повітря. Так били по полігонах, де проводилися навчання, так б’ють по наших хлопцях, які працюють з безпілотниками…

Друге джерело інформації – зрадники, які повідомляють, що і де відбувається на нашій території. Наприклад, такий зрадник побачив, що у якомусь кафе зібралося п'ять чи 10 англомовних людей. Насправді це можуть бути журналісти, які приїхали знімати якийсь сюжет. Інформатор телефонує своєму куратору в Росії і каже, що тут зібралися натівські інструктори. Тобто навіть таке невинне зібрання англомовних людей може потягнути за собою якісь негативні наслідки. 

Тому не потрібно допускати скупчення людей ​​у формі, проведення якихось глобальних великих заходів. Просто намагатися йти від цієї практики. Якщо це якась військова частина, треба уникати скупчення машин та військової техніки. Потрібно уникати появи великої кількості людей у цивільному на тих об'єктах, де такої активності ніколи не було. Якщо це занедбаний завод і всі місцеві пенсіонери в окрузі знають, що він не працює 40 років, а там раптом з'явилося 500 людей, це викличе питання в інформаторів та ворога, які дуже за цим слідкують. Звісно, ми не можемо передбачити, яка інформація «витече», але ми можемо хоча б не провокувати застосування балістичної зброї в тих місцях, де непотрібно.

Хоча багато хто критикує такий підхід – мовляв, що значить не провокувати росіян? Але якщо можна у якийсь спосіб уникнути удару, чому цього не зробити? А якщо вже є ознаки розвідувального БПЛА, який довго висить на одному місці, треба максимально знизити активність, бо буде біда. Я всі ці поради даю військовим.

Але дослухаються не завжди?

На жаль, буває дві-три години висить «Орлан» або якийсь Supercam  над однією точкою – і зрозуміло, що це явно не просто так, а ведеться коригування. А командири військових частин просто не звертають на це уваги, за що потім доводиться платити.

І ці поради, звісно, актуальні не тільки для Сумщини, а для всієї прифронтової зони, куди долітають розвідувальні БПЛА противника і де можна очікувати удару. Були випадки, коли такий безпілотник майже до Броварів долетів і кружляв над усіма передмістями, над Одесою вони були помічені. І коли вони надовго зависають над військовою частиною, учбовим центром, полігоном, де відбувається скупчення особового складу, як було під Дніпром, коли там загинули люди, треба на це реагувати і терміново розпускати людей.

Також супротивник відстежує нашу логістику. Я бачив багато разів, коли дрон знаходить на дорозі паливний заправник і летить за ним до складу з паливом. Будь-яка військова машина чи просто фура приведе вас до якоїсь логістичної точки. А водію, як правило, ніхто не скаже, що над ним зверху є такий «хвіст». 

Утім балістична ракета не може працювати в русі, вона б'є по статичній цілі. Тому коли йде якась колона і за нею стежить БПЛА, треба уникати зупинок, скупчення машин на заправці.

До слова, на початку війни в російській армії на отримання дозволу на постріл «Іскандера» потрібно було три-п’ять годин, тому що він вважався зброєю, яка вимагала узгодження на рівні командувача армії. Потім вони оптимізували ці процеси, повноваження спустили вниз і зараз «Іскандер» може прилетіти десь за 10-15 хвилин після прийняття рішення. Тому всі ці речі з безпеки командири повинні доводити своїм підлеглим, а також до цивільного населення.

У всіх дискусій щодо того, чи варто військовим збиратися у густонаселених місцях, аби «не провокувати», є ще один небезпечний наслідок. Цивільні просто боятимуться будь-якого сусідства чи перетину з військовими, бо це буде асоціюватися у них з можливим «прильотом» в будинок чи кафе… І росіяни своїми нехитрими ІПСО провокують такий водорозділ. 

Не буду приховувати: таким чином, зокрема, серед мирного населення формується негативне ставлення до військових. І цього домагається наш супротивник. Але водночас ми маємо розуміти – якщо не військові, то хто нас захистить? Де ці військові мають перебувати? Всі ці підрозділи і так перебувають в полях за містом. В самому місті не живуть полки, батальйони та бригади. Також немає жодних складів з технікою та зброєю. Але в ньому перебувають командири, бо вони взаємодіють із місцевою адміністрацією, з мерією, з логістикою тощо. Їм там простіше перебувати, аби вирішувати певні питання. 

«Аби дрон наробив біди, достатньо, щоб хтось забув закрити вікно чи двері»

Дрони є ключовим елементом цієї війни. Вони постійно удосконалюються або ж навпаки – стають більш примітивними, якщо це здешевлює їхнє виробництво і при цьому збільшує ефективність. Ви згадували, що постійно з’являються нові типи БПЛА. Які кардинальні зміни ви б відмітили у безпілотних технологіях? 

Основну загрозу, як і раніше, становлять «шахеди». Чим відрізняються «шахеди», що літають біля прифронтових міст, від тих, що дістаються від кордону до центральної України і далі? Дальні БПЛА летять без керування, лише за ціллю, що визначається супутниковою навігацією. А в прифронтових зонах росіяни використовують іншу тактику. Вони на «шахед» встановлюють радіомодем, який дістає радіосигналом до Росії і здатний наводитися на ціль через відеосигнал і керуватися вручну. Це – не сигнал через термінал мобільного зв'язку LTE, він пов'язує безпілотник з російським оператором дрона по прямому радіоканалу на відстані 60-70 км. Природно, що з таким керуванням вони отримують можливість завдавати у прифронтових зонах точніших влучень – вокзалів, залізничних вузлів, підстанцій і так далі. 

До дронів на оптоволокні, на які не діє РЕБ, так і не знайдено протидії?

Ані ми, ані супротивник не можуть поки придумати щодо них жодного контррішення. І я не вірю, що воно буде знайдене, бо рішення має бути бюджетним і ефективним, а не фантастичним. Виняток – захисні сітки, які я вчу максимально використовувати.

«Антидронові тунелі» вже піддають критиці через те, що сітки, якими їх накривають, ніби не стануть великою перешкодою для ворожих дронів.   

Такі тунелі вже споруджуємо і ми, і росіяни. Багато хто ставиться до цього скептично, але тільки ті, хто не зіштовхувався безпосередньо з загрозою для життя. Якщо у людини виникає хоча б на 1% більше шанс вижити, вона буде рада будь-якому рішенню – сітці чи навіть дірявій сітці, тому скептицизм тут недоречний.

Життя нас навчило, що дрони на оптоволокні залітають у ліси, де інші дрони не літають, влаштовують пастки на прифронтових дорогах, знаходять наші ангари, склади, залітають усередину, знаходять техніку… Для цього достатньо, щоб хтось недбало забув закрити вікно чи двері. У ці помилки треба тикати носом, наглядно показувати і, слава Богу, наші люди вчаться. 

Павло Вуєць, «Главком»