Onur програв апеляцію у справі про трасу М-05: чому суд став на бік держави

На початку 2020 року все здавалося просто. Турецька компанія Onur Taahhut Tasimacilik Insaat Ticaret Ve Sanayi A.Ş., яка не перший рік працює на українських дорогах, виграла тендер на капітальний ремонт ділянок траси М-05 Київ — Одеса. Укравтодор уклав із нею контракт на 65 мільйонів євро — без використання системи “Прозорро”, оскільки йшлося про кредитні кошти ЄБРР та Європейського інвестиційного банку.

Але замість гладкої реалізації проєкту, історія перетворилася на судову тяганину, публічні зливи компромату і, зрештою, політичний конфлікт між гравцями, які контролюють багатомільярдні потоки у сфері будівництва доріг.

Виграний тендер і зупинене фінансування

“Onur” переміг з пропозицією в 65 млн євро — на символічні 140 тисяч євро дешевше за найближчого конкурента. Виграш був мінімальним, але достатнім. Проблема в іншому: за кілька місяців ЄБРР повідомив про підозру у фальсифікації тендерної документації. Мовляв, після подання заявки турки нібито замінили одну зі сторінок із ціною, що дозволило їм стати першими.

У листопаді 2020 року ЄБРР та ЄІБ скасували фінансування контракту. Проєкт зупинився. Та “Onur” устиг виконати частину робіт — орієнтовно на 11 млн євро — і подав до суду. Спершу — проти “Укравтодору”, а згодом, після ліквідації цієї установи, — проти Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, правонаступника функцій.

Суд першої інстанції: справа виграна

У червні 2024 року Господарський суд Києва став на бік турецької компанії. В рішенні, яке ухвалила суддя Оксана Марченко, зазначалося: відсутність фінансування не є підставою для невиконання державних зобов’язань. Держава мала би сплатити 1,09 мільярда гривень: 21,25 млн євро основного боргу, 172,45 млн грн ПДВ і трохи більше 1 млн грн судового збору.

Схоже, що суд просто застосував формальну логіку: якщо роботи виконано і підтверджено, — платити треба, навіть якщо гроші не передбачені в бюджеті. Для “Онура” це був важливий юридичний прецедент, адже компанія вже отримала понад 347 млн грн у попередньому рішенні суду 2021 року.

Апеляція: все навпаки

Та у березні 2025 року Північний апеляційний господарський суд скасував рішення першої інстанції. Колегія суддів дійшла висновку, що “Onur” не надав належних доказів для обґрунтування суми позову. Зокрема, йшлося про відсутність підтвердженої підстави для виплати ПДВ та основного боргу, з огляду на те, що контракт був фактично заморожений ще у 2020 році.

Турецькій компанії відмовили в задоволенні позову, і тепер вона має ще й компенсувати державі понад півтора мільйона гривень судового збору.

За лаштунками: конфлікт картелів і довіра Зеленського

За лаштунками цієї історії — не лише документи й акти виконаних робіт, а й внутрішній конфлікт у дорожньому картелі, що роками ділить ринок держзамовлень.

Як писали журналісти проєкту “Наші гроші”, ключову роль у зливі скандалу про підробку тендерної пропозиції грав Олександр Кубраков, на той час голова “Укравтодору”. Він, за даними джерел, сам надіслав ЄБРР лист із визнанням проблеми, усунув чотирьох працівників, які брали участь у тендері, — і передав ці документи ЗМІ.

Цей крок, за логікою джерел, мав послабити позиції “Онура”, який тоді наблизився до Володимира Зеленського через родину Четенджевізів. Турецька компанія перетворилася на “вухо президента” в Укравтодорі, що не влаштовувало інших гравців картелю, зокрема “Автомагістраль-Південь” — компанію, яка у 2020–2021 роках отримувала понад 25% усіх дорожніх підрядів в країні.

У кого виграш?

Після рішення апеляції “Onur” опинився в непростій ситуації. Втрачене фінансування, скасоване рішення суду, репутаційні втрати в Україні. Зіграла роль і політична токсичність — журналістські розслідування пов’язували компанію з неформальними відносинами на Банковій, зокрема — з тим, що представники компанії нібито гостювали в готелях разом із президентом.

Для Держвідновлення — це тактична перемога: 1,09 млрд грн залишаються в бюджеті, а прецедент сплати за скасованими контрактами не створено.

Але чи справді виграла держава?

Питання без відповіді.  Якщо компанія виконала частину робіт, чи мала вона право на оплату, навіть без фінансування? Якщо суд вважав доводи турків слабкими, чому інша інстанція дійшла протилежного висновку? І головне: чи не стане ця справа “чорною міткою” для іноземних інвесторів, які бачать, що навіть затверджений контракт з державою може обернутись багаторічною боротьбою, без гарантії повернення інвестицій?

Поки ці питання залишаються без відповідей, історія з “Onur” — не про дороги. Це історія про ризики непрозорих тендерів, внутрішню боротьбу за контроль над потоками та — зрештою — про те, як бізнес стає розмінною монетою у великій політичній грі.