Трамп і його "війна" з Іраном: чи вдасться США укласти нову угоду, яка поховає ядерні амбіції Тегерана

І наближаючись до перших 100 днів свого другого президентського терміну, на жодному з цих трьох напрямків успіху Трамп не має.

Захисні експортні мита, про які він гордо оголосив 2 квітня, вдарили по самих США.

Тому Трампу нічого не залишалося, як призупинити дію цих тарифів навіть щодо експорту електроніки з Китаю, хоча загалом на імпорт КНР накладено 145% мито.

Щодо оборудки з Кремлем, яка включає встановлення режиму припинення вогню у війні Росії проти України, у Америки теж нічого не виходить.

Путін і далі замазує руки Трампа в крові українців, продовжуючи звірячі обстріли українських міст.

А новини про те, що Вашингтон зірвав заяву G7 про засудження російського ракетного удару по Сумах у неділю, 13 квітня, який забрав життя 35 людей, бо адміністрація Трампа працює над збереженням простору для мирних переговорів, солідаризує США з агресором.

Щодо Ірану, якому Трамп погрожував «небаченими бомбардуваннями», риторика США теж стала дещо м’якшою.

В суботу, 13 квітня, в Омані відбулися перші (за другої каденції Трампа) офіційні непрямі переговори між Вашингтоном і Тегераном.

Обидві сторони назвали їх «конструктивними».

Другі перемовини, як пишуть ЗМІ, можуть відбутися вже цієї суботи, 19 квітня, у Римі.

Вони припадають саме на візит віцепрезидента США Джея Ді Венса до Італії.

Невідомо, чи візьме він у них участь.

Але головне, чого прагне Трамп, — це краща, ніж за часів президентства Барака Обами, угода про стримування ядерної програми Ірану.

Тож чи вдасться Трампу укласти нову ядерну угоду з Іраном і до чого тут Росія? Читайте в матеріалі ТСН.

Від погроз до угоди: США змінили підхід до Ірану.

Днями українців та європейців збурили слова Трампа, що війна Росії проти України — це не його війна, а в її початку винні Володимир Зеленський і Джо Байден.

Але те ж саме він говорив і в січні цього року, на другий день після своєї інавгурації, щодо війни між Ізраїлем та іранським проксі ХАМАСом, визнаним терористичним у ЄС і США.

«Я невпевнений.

Це не наша війна, це їхня війна», — відповів тоді Трамп на запитання про те, скільки, на його думку, протримається перемир’я в Газі.

На свій другий президентський термін Дональд Трамп заходив принаймні з двома зовнішньополітичними перемогами, які йому забезпечив Джо Байден: жорсткішими санкціями проти Росії, які обвалили рубль до найнижчого від початку повномасштабного вторгнення 2022 року рівня, та перемир’ям між Ізраїлем і ХАМАСом.

Про припинення вогню, як і про звільнення заручників, до регіону їздив домовлятися вже відомий українцям Стів Віткофф.

Він є давнім другом Трампа.

Мільярдер, інвестор і забудовник, донедавна Віткофф не мав жодного досвіду роботи в уряді чи дипломатії.

Проте як написала The Wall Street Journal, тепер він є посланником Трампа з усіх питань.

Віткофф уже тричі особисто зустрічався з Путіним у Москві і Санкт-Петербурзі.

За численними повідомленнями американських ЗМІ, його відверто проросійська позиція викликає обурення серед республіканців на Капітолійському пагорбі та дипломатів у Держдепі.

Проте Трамп йому дуже довіряє.

Вочевидь, навіть більше, ніж держсекретареві Марко Рубіо.

За інформацією Politico, саме Віткофф супроводжуватиме Рубіо під час візиту до Парижа цього тижня, де говоритимуть про Україну, Іран і мита після оголошення Трампом світової торговельної війни.

Адже хоча Трамп і відтермінував запровадження тарифів щодо 75 країн, до імпорту з ЄС однаково застосовується загальне 10% американське мито та окремий 25% тариф — на алюміній і сталь.

Схоже, Трампу подобається не лише улесливий підхід Віткоффа до Росії та Путіна, а і його незрозумілі заяви щодо Ірану.

Річ у тім, що протягом усієї передвиборчої кампанії та першого місяця після своєї інавгурації Трамп жорстко критикував Обаму та Байдена за вкрай слабку політику щодо Ірану.

Наприкінці лютого, виступаючи на консервативній конференції CPAC, Трамп повторив, що нападу ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року ніколи б не сталося, якби він був президентом США (те ж саме Трамп каже і щодо російського повномасштабного вторгнення).

«Іран був розорений (під час першого президентського терміну Трампа — Ред.).

У них не було грошей для ХАМАСу та Хезболли.

І коли я пішов, вони, Байден зняли всі санкції, і Іран дуже швидко розбагатів.

Завдяки нафті можна розбагатіти дуже швидко.

А решта вже історія.

Яка жахлива річ», — казав наприкінці лютого Трамп.

А вже напередодні візиту Віткоффа до Оману, де відбулися перші непрямі переговори США та Ірану, Вашингтон сигналізував, що готовий піти на певні компроміси, не дивлячись на лист Трампа до верховного лідера Ірану аятоли Хаменеї від середини березня, де президент США висунув ультиматум — укласти нову ядерну угоду протягом двох місяців.

А згодом Трамп пригрозив Ірану «небаченими бомбардуваннями».

Вісь зла зміцнюється: Трамп прагне швидкої угоди.

Трамп хоче укласти з Іраном нову угоду, яка поховає ядерну програму Тегерана.

В ідеалі вона має бути кращою за угоду Обами 2015 року, з якої Трамп вийшов, щойно перетнув поріг Білого дому під час свого першого президентського терміну.

Протягом тривалого часу в адміністрації Трампа підкреслювали, що нова угода має зупинити не лише іранську ядерну програму, а й програму балістичних ракет (яку близькосхідні союзники США бачать як загрозу своїй безпеці) та підтримку Тегераном його проксі — ХАМАСу й Хезболли.

До слова, це було офіційною позицією Вашингтона під час першого президентства Трампа на додаток до припинення прагнень Ірану знищити Ізраїль, ескалації конфлікту в Ємені та перешкоджання вільному судноплавству в Червоному морі та Перській затоці.

Водночас переважна більшість американських та європейських аналітиків зауважили зміну підходу адміністрації Трампа щодо Ірану, яка випливає з останніх офіційних коментарів Стіва Віткоффа.

Так, після переговорів в Омані він не згадав про ультиматум США на адресу Ірану повністю припинити його ядерну програму, зазначивши лише, що Тегерану не потрібно збагачувати уран понад 3,7%, що, до слова, було позицією й Обами 2015-го.

Хоча і радник Трампа з нацбезпеки Майк Волтц, і міністр оборони Піт Гегсет неодноразово заявляли, що Іран має забути про свою ядерну програму назавжди.

У січні цього року гендиректор МАГАТЕ Рафаель Гроссі повідомляв, що Іран уже має 200 кг збагаченого до 60% чистоти урану.

Цього вистачить на п’ять ядерних боєголовок.

До того ж Іран останнім часом збільшив темпи збагачення всемеро, послідовно відкидаючи погрози й ультиматуми Трампа щодо демонтажу чи скорочення своєї ядерної програми.

Днями президент США заявив, що очікує швидкого рішення щодо нової угоди з Тегераном.

Але вже в середу, 16 квітня, міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі заявив, що «питання збагачення урану не підлягає обговоренню».

Експерти припускають, що на тлі провалу переговорів з Москвою щодо встановлення режиму припинення вогню у війні Росії проти України, хибної тарифної політики, яка призвела до світової торговельної війни, та порушеного перемир’я у Газі Білий дім прагне якнайшвидше укласти нову ядерну угоду з Іраном, щоб продемонструвати хоча б якийсь зовнішньополітичний успіх перших 100 днів другого президентського терміну Трампа.

Проте якщо така угода й буде досягнута, вона нічим не відрізнятиметься від ядерної угоди Обами 2015 року, не кажучи вже про те, що адміністрація Трампа жодним чином не висуває за умову припинення підтримки Іраном Росії у війні проти України.

ua уже писав, що на шляху до можливої примарної угоди з Іраном адміністрація Трампа намагалася заручитися підтримкою Москви, вважаючи, що Путін використає свій вплив на Тегеран.

І Кремль вдало продавав ці обіцянки Вашингтону.

Водночас не менший, якщо не більший вплив на Іран має Китай, проти якого Трамп запровадив 145% експортні мита.

КНР уже давно купує іранську нафту, ще й активно інвестує в країну.

Тому навряд чи Тегеран дослухається хоч у чомусь до Москви.

Якщо адміністрація Трампа прагне швидкої угоди з Іраном, вона її отримає в обмін на зняття санкцій з Тегерана.

Проте на довгострокову перспективу це створить ще більші безпекові ризики для регіону та лише зміцнить вісь «зла» Росія–Китай–Іран–КНДР.