"Забута Богом Вищетарасівка": як жителі села на Дніпропетровщині виживають під час "сафарі" росіян

Село Вищетарасівка на Дніпропетровщині живе майже без зв’язку, води, транспортного сполучення, аптек і під щоденними обстрілами.

До окупованого Енергодара звідти лише десяток кілометрів.

Тож ворог.

наче в тирі, полює на місцевих.

Дрони цілодобово літають над хатами й городами.

А особливий вид розваг окупантів — цілити по автівках.

Про це йдеться у матеріалі кореспондентки ТСН Анастасії Невірної.

У центрі Вищетарасівки незвично людно.

То до села привезли гуманітарний допомогу — свіжоспечениц хліб.

Але саме такі черги за гуманітаркою і відстежує ворог.

Цинічно цілить по нужденних.

Тож місцеві добре засвоїли правило — скупчуватися не можна.

По хліб намагаються ходити по одному: якщо пішов, брати собі й сусідам.

До Вищетарасівки довозять лише хліб, надто тут гучно.

За рештою харчів і засобів гігієни людям треба їхати до сусідніх громад.

«Велика вантажівка просто не може заїхати і завезти сюди продуктові набори.

Людям доводиться самотужки добиратися до сусідніх сіл, щб забрати свою гуманітарну допомогу», — каже староста Вищетарасівки Олександр Сівак.

А вибратися з села — ще те випробування.

Єдина соціальна маршрутка, що колись була, не ходить.

Приватні перевізники теж не наважуються.

«Була у нас соціальна маршрутка, наразі через позицію американського президента фінансування скоротилося, поки благодійник, який її надавав, шукає кошти на відновлення маршруту.

У нас тут їздила маршрутка платна, але попала під дрон і, звісно, більше не хоче», — зазначає Олександр Сівак.

Та найболючіше — закриття тутешньої аптеки.

Найближча — за тридцять кілометрів.

«Забута Богом Вищетарасівка: роботи немає, грошей немає, ні маршрутки, ні аптеки, нічого, ніде — абсолютно.

Я їду скутером до Томаківкуи, беру повно: люди пишуть мені писульки, щоб я набрала ліків», — каже жителька села Галина Мачулка.

Звідси можна побачити окуповану Запорізьку АЕС в Енергодарі.

Але попри близькість росіян село намагається жити та господарювати.

Пані Віра у свої 83 навчилася швидко пересуватися городом.

По-іншому тут не виходить: дрони прилітають зненацька.

Жінка бідкається, що через них ніяк не доведе до ладу полуницю.

Бо ж льох, де можна перечекати наліт, на іншому боці ділянки.

Нещодавно ворожий дрон влетів прямісінько в її хату.