«Буферизація» росіянами Сумщини провалюється. Огляд з фронту

Продовжуємо у форматі «коротко з різних напрямків». Сьогодні, частина перша, ми поговоримо про поточні зміни в північно-східному «кутку» всієї Східної операційної зони – на Курському, Куп'янському, Лиманському і Сіверському напрямках.

1. Курський напрямок

Судячи з усього, внаслідок перекидання частини сил та засобів противника зі свого Курського угруповання на низку інших напрямків, процес «створення буферної зони» в Сумській області України, скажімо так, дещо затягується. Зокрема:

• Передовим підрозділам ЗСУ у напрямку Біловоди – Журавки вдалося відтіснити підрозділи противника на північ від населеного пункту Біловоди, вибивши їх з кількох передових позицій. Очевидно, що командування 76-ї десантно-штурмової дивізії (дшд), а також 83-ї окремої десантно-штурмової бригади (одшбр), підрозділи яких діють на цих напрямках, у своєму бажанні діяти «якомога ширше», скажімо так – дещо переоцінили власні сили.
• Аналогічно можна сказати і про напрямок Басівка – Новеньке, де ЗСУ вдалося заблокувати «гостре бажання» командування 106-ї повітряно-десантної дивізії (пдд) противника просуватися до висот у районі Юнаківки. Передові українські підрозділи, очевидно, відбили у ворога кілька передових позицій та спостережних пунктів на південній околиці Басівки.

Своєю чергою, південніше, у Білгородській області, противнику вдалося просунутися між Попівкою та Демидівкою, відтіснивши передові українські підрозділи у бік кордону (ймовірно, діяли штурмові підрозділи зі складу 155-ї окремої бригади морської піхоти/обр МП).

Наскільки я розумію, російське командування, очевидно, поступово позбувається «запаморочення від успіхів» у Курській області і приходить до розуміння, що «буферизація» української прикордонної зони у Сумській області обійдеться йому дуже дорого, у першу чергу – з точки зору втрат.

З огляду на той факт, що основну частину його Курського угрупування складає «еліта» – повітряно-десантні війська і морська піхота, цілком ймовірно, що найближчим часом їх замінять, а подальше виконання цього завдання буде доручено «піхоті» зі складу 14-го і 44-го армійських корпусів (АК). А власне російських десантників з морською піхотою повезуть на Донбас або навіть у Південну операційну зону.

2. Куп'янський напрямок

Крім «чергових», але малоефективних спроб противника атакувати зі свого плацдарму у районі Дворічної у напрямку Кіндрашівки та Дорошівки, де вже зафіксовані окремі підрозділи зі складу його 27-ї мотострілецької бригади (про перегрупування якої у район Лиману Першого я писав раніше), на південь від міста, у смузі 1-ї танкової армії (ТА), в районі на схід від села Загризове, судячи з усього, передовим підрозділам Збройних Сил України вдалося відтіснити ворога на північ, щонайменше на 1 км.

Таким чином, очевидні і зрозумілі прагнення командування 2-ї мотострілецької дивізії (мсд) противника, зі складу його 1-ї ТА, розширити фланги свого «коридору» прориву до річки Оскіл, у районі села Кругляківка, судячи з усього, поки що залишаються безуспішними.

Загальна обстановка на Куп'янському напрямку характеризується очевидною «втратою інтересу» з боку російського командування до дій на флангах та виникненням такого до відновлення наступу вздовж дороги Сватове-Куп'янськ, у смузі 47-ї танкової дивізії (тд). На це, як мінімум, натякає зосередження сил та засобів противника в районі Кислівка – Затишне – Нова Тарасівка – Табаївка.

Однак, ці дії противника, а саме – демонстрація готовності розпочати «лобове витіснення» ЗСУ з їх плацдарму на схід від Куп'янська, явно може бути своєрідною спробою ввести в оману наше командування, яке й так вже змушене маневрувати своїми явно «небагатими» силами та засобами одночасно перед фронтом як 6-ї ЗВА противника, так і його 1-ї ТА.

Хоча, саме про такий варіант продовження наступу на Куп'янськ свідчить перегрупування частини сил і засобів зі складу дивізій 1-ї ТА на Лиманський напрямок (туди вирушило не менше двох мотострілецьких полків, зі складу 2-ї мсд та 4-ї тд, по полку від кожної).

3. Лиманський напрямок

144-та мсд зі складу 20-ї загальновійськової армії (ЗВА) продовжує розвивати наступ у напрямку населеного пункту Новий Мир. Її передові підрозділи ведуть запеклі бої за взяття села Катеринівка і вже вийшли на південні околиці Новомихайлівки, просунувшись загалом за останні три дні на 1,1 – 1,2 км.

На протилежному березі річки Чорний Жеребець передовим підрозділам зі складу 67-ї мсд 25-ї ЗВА за активної підтримки підрозділів 169-ї та 164-ї омсбр тієї ж армії вдалося розширити зону свого контролю на східному березі річки, на південь від Ямполівки, яку вони зайняли трохи раніше.

Разом з тим, підрозділам 25-ї ЗВА все ще не вдається «вклинитися» у північну частину Торського аби витіснити з нього передові підрозділи ЗС України до Зарічного, що на західному березі річки, хоча їх атакуючі/штурмові дії на цих напрямках є досить впертими.

Той факт, що 144-та мсд противника вперто «рветься» у північно-західному напрямку зі свого плацдарму на річці Чорний Жеребець, місцями «не считаясь с потерями», на зустріч 4-й тд 1-ї ТА, явно свідчить про бажання «згорнути» всю оборону Збройних Сил України перед фронтом 3-ї мсд 20-ї ЗВА.

Іншими словами, перед організацією і проведенням «ривка на Борову» командування 20-ї ЗВА і 1-ї ТА явно прагнуть вирішити кілька конкретних гостроактуальних для них тактичних завдань, причому кожна з них у своїй смузі. Єдине спільне прагнення для них – очевидне «бажання» прорватися якомога ближче до самої Борової.

У свою чергу, «зміщення акцентів» командуванням 20-ї ЗВА, яка безпосередньо націлена на Лиман, з нього на Борову, на мій погляд, підтверджує наявність певного оперативного плану (задуму) у російського командування, який містить, як один з його елементів, використання річки Оскіл у якості флангового прикриття у подальшому наступі, по суті, на Лиман і Слов'янськ.

Інакше воно б не «спалювало» своє поточне поповнення в атаках з плацдарму на річці Чорний Жеребець у північно-західному напрямку, тобто у напрямку Борової.

4. Сіверський напрямок

Передові підрозділи 127-ї омсбр зі складу 3-ї ЗВА, очевидно, продовжують закріплюватися на териконах Крейдяного кар'єру (в районі недавно окупованої противником Білогорівки, верхн., а точніше її залишків).

Крім того, підрозділи зі складу цієї ж армії ведуть мляві та малоефективні атаки в районі на південь від села Виїмка (ймовірно, вони зі складу 123-ї омсбр), намагаючись просунутися у північно-західному напрямку вздовж залізниці, що веде до Сіверська. Поки що, вони також – безуспішні.

Очевидно, що на даний момент основна увага командування 3-ї ЗВА противника більше прикута до її лівого флангу (Краматорський напрямок, район Часового Яру та на північний схід від нього), тому до атак зі сходу, по суті, «у лобову» на сам Сіверськ, воно відноситься, скажімо так, дещо другорядно.

Разом з тим, час від часу воно активізується на цьому напрямку, намагаючись зв'язати сили та засоби Збройних Сил України, з метою недопущення їх застосування саме у районі Часового Яру.

Однак ця «млявість» 3-ї ЗВА у центрі і на правому фланзі своєї смуги, що переривається лише спорадичними наступальними конвульсіями тактичного масштабу, дуже оманлива.

Очевидно, що ця ситуація може досить швидко змінитися найбільш радикальним чином, якщо, наприклад, 20-та та 25-та ЗВА противника, що діють на сусідньому Лиманському напрямку, зможуть вийти на рубіж Лиман-Ямпіль.

У цьому контексті ініційоване російським командуванням реформування всієї 3-ї ЗВА (замість шести облікованих у її складі «лінійних» мотострілецьких бригад буде сформовано три «мотострілецькі» дивізії, так званої «штурмової спрямованості») виглядає цілком логічним і своєчасним.

У цьому сенсі, як на мене, найбільш небезпечною виглядає ділянка між Оріхово-Василівкою та Спірним. Особливо, якщо противнику таки вдасться прорватися на північний берег Сіверського Дінця між Ямполем та Григорівкою.

У такому разі прорив на Сіверськ з південних та південно-східних «румбів» буде дуже логічним та адекватним рішенням для противника. Особливо, якщо він збирається «штурмувати» Слов'янськ-Краматорську агломерацію протягом своєї літньої кампанії.

Поки що лінія бойового зіткнення (ЛБЗ, іншими словами, фронт) на більшій частині цього напрямку виглядає більш-менш стабільною, але повторюся – ця «стабільність» дуже оманлива.