Від біженців до інвесторів. Час думати, як повертати трильйони розсіяного українства додому

Вимушена міграція українців за кордон під час повномасштабної війни породила таке історичне явище. як «розсіяне європейське українство». Яким може бути вплив цієї громади на розвиток України — ми і спробуємо визначити.

За даними європейської статистики, кількість українців за кордоном під час повномасштабної війни досягла 4,3 мільйона осіб. Але це не повна цифра. Частина українців перебуває в Європі нелегально, частина не зареєструвалась як отримувачі соціальної допомоги в країнах перебування, а отже, ці групи не перебувають на радарах статистичного обліку Євросоюзу.

За різними оцінками, в ЄС може перебувати приблизно 5 мільйонів українців.

Їхня структура виглядає так: 45% — це жінки, 32% — діти, 23% — чоловіки (див. рис. 1). Можна припустити, що серед неврахованих груп біженців чоловіків суттєво більше.

Частина українських біженців працевлаштована — таких близько 1,6 мільйона осіб, тобто трохи більше 37%.

Водночас, якщо визначати такий показник, як подушовий валовий продукт, фактор працевлаштування не є визначальним. Як правило, подушовий ВВП визначається як результат ділення загальної чисельності населення на показник валового продукту.

При цьому у зазначеній вище формулі під чисельністю населення розуміють всіх жителів країни: і пенсіонерів, і дітей, і безробітних, і працюючих. Передусім тому, що в формуванні валового продукту бере участь усе населення переважно через процес споживання, адже споживають усі соціальні групи.

Крім того, кількість зайнятих в європейській економіці українців постійно зростає: в перший рік війни таких було не більш як 10%. Але діти дорослішають і теж включаються в групу економічно активного населення. Якщо війна не завершиться у найближчий час, кількість зайнятих на роботі українців в ЄС перевищить 50%.

За оцінками НБУ, 2025 року кількість біженців з України в ЄС може зрости ще на 500 тисяч осіб, зокрема, у січні цього року було зафіксовано 25,5 тисячі таких людей.

Потрапляючи в іншу економічну систему координат, більш ефективну та капіталізовану, українці «раптом» починають отримувати на порядок більші доходи, ніж на Батьківщині: це і соціальні виплати, і заробітна плата, і підприємницький дохід. Звісно, більші і витрати.

Ба більше, в рамках іншої економічної матриці відбувається миттєва конвергенція подушового валового продукту українців із середньоєвропейським: переїжджаючи з країни з подушовим ВВП у 5 тис. дол. у країну з таким показником на рівні, наприклад, 40 тис. дол., українець, можливо, не завжди стає багатшим, але точно стає більш капіталізованим і як соціальний клас, і як робітничий, і як підприємницький.

Проаналізуємо ці трансформації.

ВВП України торік становив 188 млрд дол. За чисельності населення на рівні 30 мільйонів осіб (приблизна оцінка) це передбачає показник подушового ВВП на рівні 6,3 тис. дол. (2021 року за чисельності населення на рівні 40 мільйонів осіб і ВВП у 200 млрд дол. цей показник був меншим — 5 тис. дол.).

А тепер спробуємо оцінити аналогічний показник українських громад у ЄС.

Сукупний ВВП українських біженців у країнах ЄС

У таблиці наведено чисельність українських біженців у країнах ЄС (проаналізовано країни з найбільшими показниками міграції з України за час війни). Найбільше українців за останні роки переїхало в Польщу та Німеччину — трохи менше та більше мільйона осіб, відповідно. В інших країнах сформовано громади українських біженців від кількох десятків тисяч до кількох сотень тисяч.

Подушовий ВВП у країнах ЄС нерівномірний: від 12,4 тис. дол. на рік у Румунії до майже 92 тис. дол. в Ірландії. У розрахунок взято номінальні показники, а не ВВП за паритетом купівельної спроможності.

Середній рівень подушового ВВП у ЄС становить 44,6 тис. дол., і цей показник нам ще знадобиться.

У кожній із вказаних вище країн українські громади в екзилі формують суттєвий рівень внутрішнього валового продукту. Назвемо його ВПГ — валовий продукт громади (див. рис. 2).

Найбільший ВПГ українців у Німеччині — майже 52 млрд дол. Це досить закономірно: в Німеччині перебуває більш як мільйон українських біженців, а подушовий валовий продукт у цій країні становить 44 тис. дол.

На другому місці ВПГ українців у Польщі — майже 17 млрд дол.

За рахунок надвисокого подушового валового продукту в Ірландії ВПГ українців у цій країні перевищує 10 млрд дол.

Сукупно за групою країн, наведених у таблиці, ВПГ українців у ЄС становить 130 млрд дол.

Проте це не всі країни і не всі обліковані біженці з України. Решту ВПГ у контексті мільйона необлікованих українських біженців розрахуємо за середнім подушовим валовим продуктом ЄС у 44,6 тис. дол. Це становить ВПГ у розмірі приблизно 45 млрд дол.

Отже, орієнтовний ВПГ українських біженців у ЄС становить 175 млрд дол.

Це майже дорівнює ВВП України за 2024 рік — 188 млрд дол. Але в Україні проживають 28–30 мільйонів осіб, просто це населення працює і отримує соціальні виплати за стандартами менш заможної економіки.

Наведений промовистий факт свідчить про те, що в найближчій перспективі українська громада в екзилі на території ЄС за купівельною спроможністю дорівнюватиме внутрішньому українському споживчому ринку.

Це призведе до того, що значна частина українських виробників рано чи пізно розпочне освоювати цей новий ринок, і хто зробить це раніше, той і переможе своїх конкурентів.

Передусім будуть розвиватися логістика та транспорт, зокрема система поштових відправлень, яка обслуговує горизонтальні зв’язки між українцями, що залишилися вдома, і тими, хто поїхав до ЄС.

На другом етапі розпочнеться задоволення попиту українських громад у ЄС на певні українські продукти та навіть ліки. А також попиту на культурні проєкти — книжки для дітей, підручники для самоосвіти за кордоном, концерти та спектаклі українських митців.

В Україні може виникнути цілий прошарок туристичної медицини, зокрема, стоматології, планових хірургічних операцій, аналізів, профілактики тощо, але націленої не на іноземців, а на українців, які опинилися за кордоном. Умовно кажучи, працювати в ЄС, а лікувати зуби вдома.

Але як інтегрувати потенціал розсіяного українства і спрямувати його на розвиток України у такий спосіб, щоб це було не просто предметом гуманітарної чи меценатської підтримки, а й стало вигідно громадам українців у європейському екзилі?

По суті, для цього необхідно запускати максимально зручні, прості та дистанційні проєкти «народного фінансування». Робити це на платформі максимального спектра фінансових інструментів: акцій, у тому числі привілейованих, облігацій, сертифікатів пайових венчурних фондів, проєктних криптовалют у вигляді запуску проєктів ICO — Initial coin offering, ICO або «первинна пропозиція монет, тобто форма залучення інвестицій у нові технологічні проєкти та стартапи у вигляді емісії та продажу інвесторам нових криптовалют».

Як проєкти необхідно розглядати максимальний портфель стратегічних природних ресурсів, економічних активів та інфраструктурних об’єктів. Це можуть бути видобування корисних копалин, українські порти, залізниця, логістика, енергетика, зокрема атомна, газотранспортна система та підземні сховища газу, інше.

Умовно кажучи, на екрані смартфону має бути з десяток «іконок» із назвами проєктів, куди розсіяне українство зможе в один клік інвестувати від ста до тисяч євро і більше.

У цій моделі, правда є один якір: усі ці ресурси та активи або управляються українськими олігархічними ФПГ, або їх хочуть після війни взяти під контроль міжнародні ТНК.

Як зробити розсіяне українство та українство на Батьківщині хоча б міноритарними акціонерами національного надбання? Це один із найважливіших ребусів розвитку країни після війни.