Пам’яті старшого солдата Валентина Федоровича

Знайомство з легендарним «Да Вінчі» переконало хлопця, що він обрав вірний шлях із захисту України

Валентин народився 14 жовтня 2000 року в Хмельницькому. Хлопець захоплювався музикою та історією та вирізнявся серед однолітків своєю ерудованістю. Із дитинства він займався спортом, відвідував секції дзюдо, вільної боротьби, футболу та волейболу, тож мав добру фізичну підготовку. Після школи Валентин пішов заочно навчатися в Хмельницький університет управління та права ім. Л. Юзькова на факультет «Адміністрування та управління».

Він почав ухвалювати дорослі рішення ще підлітком. Під час Революції Гідності ходив на Майдан у Хмельницькому. Згодом батько Валентина дав письмову згоду, аби син відвідував акції «Правого сектору».

- Він почав збирати собі камуфляжні куртки, штани, ножики. З 13 років син готувався до війни. Згодом розчарувався у «Правому секторі» і заявив, що вони недостатньо радикальні. Тоді долучився до ультрас та вболівав за місцевий футбольний клуб «Поділля». Також став членом «Національного корпусу» і разом із дорослішими товаришами їздив на військові вишколи – у ліс, де навчалися виживати, та на інші тренування. Дитячого життя в нього й не було, - ділиться мама воїна Олеся Кшецька.

Валентин пройшов курс підготовки десятників у «Школі молодших командирів імені Аксьона і Хоми», а також базовий курс підготовки за стандартами НАТО та вирішив стати на захист України. Коли батьки намагалися переконати його, аби почекав, він сказав, що все одне це зробить і не збирається змінювати свого рішення.

Хлопець відправився на Донбас у 17-річному віці як доброволець «Правого сектору». Як згадують побратими, перший місяць війни був для Валентина дуже складним через постійні мінометні обстріли. Під час одного із них його ледь відкопали, та молодий воїн продовжував свою справу. Згодом хлопець перейшов до лав полку «Азов».

Він брав участь, зокрема, в боях під Мар’їнкою та Авдіївкою, а також виконував завдання в інших гарячих точках Донецької та Луганської областей. Як згадує мама воїна, на фронті Валентин познайомився з Героєм України Дмитром «Да Вінчі» Коцюбайлом, що ще більше мотивувало та надихало хлопця й зміцнювало його переконання, що він обрав вірний шлях. За словами пані Олесі, син не боявся ні росіян, ні їхньої зброї, закликаючи молодь долучатися до війська та оборони України.

- У нього було дуже загострене відчуття справедливості. У нього було все! Ми у 20 років купили йому квартиру та машину. Дитина могла вирости «мажором», але він був не такий. Він був особливим і виконував усі завдання, за які інші не хотіли братися, - говорить пані Олеся.

Повномасштабну війну Валентин зустрів у Маріуполі. Він боронив це місто на посаді командира мінометного розрахунку. У зруйнований будинок, де військовослужбовець перебував на спостережному пункті, влучила фугасна авіабомба. 21-річний старший солдат Валентин Федорович загинув 22 березня 2022 року.

- Хлопець із Хмельницького, теж азовець, написав мені, що мій син загинув. Що евакуював його тіло на «Азовсталь», куди всі вони змушені були пробиратися. А я не могла в це повірити. Хіба мало випадків, коли повідомляли рідним про загибель, а потім з’ясовувалося, що поранений чи в полоні? Я вдивлялася в кожне обличчя на відео з нашими полоненими, які виставляли рашисти. І коли нам офіційно повідомили про загибель Валентина, дуже надіялася, що це неправда. І навіть коли ідентифікували тіло за ДНК, прийняти, змиритися з тим, що назавжди втратила єдиного сина, я не могла, - каже жінка.

Валентина вдалося ідентифікувати після проведення трьох ДНК-експертиз. Його поховали в рідному Хмельницькому 24 листопада 2024 року. У воїна залишилися батьки та кохана дівчина, з якою він планував одружитися.

- Він був талановитим хлопцем, який завжди брав активну участь у виконанні бойових завдань. Швидко навчався, миттєво засвоював нові знання та майстерно опановував свою спеціальність. Валентин мріяв у майбутньому присвятити себе військовій кар’єрі, - згадує полеглого Героя його командир.

Валенин Федорович посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Його фотографія розміщена на Алеї Героїв у центрі Хмельницького.

Петиція про присвоєння звання Героя України старшому солдату перебуває на розгляді Президента України.