Президент Трампа: перші підсумки

Зовсім скоро підійдуть до кінця перші 100 днів нового президентства Трампа. Після цього, як правило, багато аналітиків починають підводити попередні підсумки правління чергової американської адміністрації. Історично концепція 100 днів була закладена Франкліном Рузвельтом, якому довелося вирішувати дуже серйозні економічні проблеми, тому він хотів, щоб очолюваний ним уряд швидко ввів у дію основні положення його «Нового курсу». І за перші 100 днів, які почалися з моменту його інавгурації в березні 1933 р., він провів через Конгрес кілька дуже важливих законів, що радикально змінили американську економічну та соціальну політику. З тих пір вважається, що 100 днів – це термін, протягом якого стиль президентського керівництва все ще представляється новим, а його сила та вплив часто перебувають на піку. За традицією, для досягнення успіху протягом перших 100 днів дуже важливо зміцнити ділову репутацію нової адміністрації, визначити основні лінії її внутрішньої та зовнішньої політики, і пред'явити перші успіхи.

Хоча 100 днів президентства Трампа ще не минули, але я думаю, в багатьох аспектах уже можна з величезною часткою впевненості підвести певні підсумки. Дуже сумніваюся, що за решту тижня-другого, щось сильно зміниться в оцінках діяльності Трампа та його команди.

Якщо охарактеризувати початок діяльності нової адміністрації всього лише парою-трійкою слів, то я б сказав так: повний сумбур і головотяпство. Безтолкові метання з боку в бік, нелогічність і непослідовність у діях самого Трампа; некомпетентність трампівської команди, коли ключові посади очолюють люди без найменшого досвіду керівництва великими структурами або з абсолютно невідповідним професійним бекграундом; масові звільнення федеральних службовців як спосіб боротьби з Deep State, частину з яких потім доводиться терміново повертати назад; спроби скорочення безтолкового витрачання величезної маси бюджетних грошей у вигляді всіляких «годівниць», але в результаті чомусь доводиться в черговий раз підвищувати стелю державного боргу США. І так далі, і тому подібне, і все це з величезною помпою, піарним галасом, частою брехнею або відвертим перекручуванням фактів.

Зізнаюся чесно, не так мені уявлявся початок діяльності нового-старого американського президента. Коли я ще в червні минулого року, будучи практично на 100% впевненим у перемозі Трампа на президентських виборах, опублікував свою статтю про зв'язки Трампа і «Проекту 2025», то я очікував від нього чогось на кшталт втілення в життя основних положень цього документа. Хоча сам Трамп під час передвиборної гонки всіляко заперечував свій зв'язок з проектом, але все відразу стало ясно після того, як один з основних його розробників зайняв видну посаду в команді Трампа, завідуючи адміністративно-бюджетними справами Білого Дому. Нагадаю, що «Проект 2025», розроблений дуже впливовим консервативним аналітичним центром The Heritage Foundation, передбачав корінну перебудову всієї державної системи управління. Така перебудова вимагає спочатку зруйнувати стару систему бюрократичного управління, а потім натомість створити нову, більш малочисельну і ефективну, побудовану на принципово нових підходах в оцінці діяльності державних чиновників. І якщо з першою частиною поставленого завдання Трамп і його команда справляються непогано, як кажуть, ламати не будувати, то от з реалізацією творчої частини справи йдуть набагато гірше, можна сказати, просто гнітюче. Що, загалом-то, не дивно: якщо ти підбираєш на керуючі та інші посади людей на основі їхньої відданості і лояльності, то дурно очікувати від них компетентності і високого професіоналізму. Ці якості, як правило, погано поєднуються. Тому принцип «набрали вірних, а вимагають, як з розумних» у новій адміністрації Трампа реалізується у всій красі, з усіма наслідками у вигляді хаосу та безладу в багатьох сферах.

Величезний внесок у створення такого хаосу вносить сам Трамп, одним з показових прикладів цьому є його торговельна війна з усім світом взагалі, і з головним стратегічним ворогом – Китаєм, зокрема. Я вже торкався цієї теми у своїй попередній статті на Хвилі, тут же я хочу подивитися на неї з іншого боку. Які цілі проголошував Трамп, починаючи цю війну? З одного боку, він абсолютно справедливо вказував на те, що за кілька десятиліть глобалізму США втратили свою провідну роль промислової «наддержави». Тому, на думку Трампа і деяких його економічних радників, необхідно встановити значні захисні мита, які будуть змушувати іноземних виробників переносити виробництво в Штати, щоб отримати безперешкодний доступ на преміальний американський споживчий ринок. Здавалося б, благородна мета, з нею навіть сперечатися ніби важко. З іншого боку, сам же Трамп неодноразово говорив, що метою його тарифної політики є укладення «справедливих» угод з іншими торговими партнерами, які, на його думку, необґрунтовано перешкоджають доступу американських товарів на свої ринки. І ні самого Трампа, і нікого з його команди, не бентежить логічна суперечність цих двох заяв.

Якщо ви хочете повернути промислове виробництво назад у США, то високі тарифи означають скорочення імпортних поставок промислової продукції зараз через зростання цін на неї, в надії, що надалі буде побудовано багато нових фабрик і заводів, які значно збільшать своє виробництво, що створить більше конкуренції на внутрішньому ринку і, в підсумку, ціни впадуть. На додачу з'явиться значна кількість робочих місць з дуже непоганою зарплатою. Теоретично цілком робоча ідея. Але навіть у самому ідеальному випадку, на будівництво нових підприємств буде потрібно кілька років (наприклад, одна тільки заміна критичних китайських рідкоземельних елементів, понад 80% яких виробляються там, розпочата ще задовго до Трампа за Байдена, можлива в США не раніше 2028 р.). І весь цей час, і навіть після цього, ви повинні утримувати все такі ж високі тарифи, щоб стимулювати розвиток нового виробництва. І весь цей час американські споживачі, особливо десятки мільйонів отримувачів різних соціальних допомог, повинні покірно терпіти значно зрослий рівень цін у надії на світле майбутнє.

З іншого боку, коли ви заявляєте, що тарифи вводяться як помста за несправедливість з боку торгових партнерів і обіцяєте їх одразу ж знизити мало не до нуля, якщо інша сторона зніме свої обмежувальні бар'єри, то це передбачає збільшення обсягу торгівлі між країнами після укладення угоди. Таке зростання в тому числі включає збільшення імпорту промислової продукції з цих країн, коли тарифи, вірніше їх відсутність, його не будуть більше стримувати. Що вступає в повну суперечність з метою промислового «відродження», озвученою вище. Тут потрібно або хрестик зняти, або штани вдягти, поєднувати те й інше в одній тарифній політиці неможливо. Саме тому ми і бачимо всі ці метання, коли спочатку Трамп вводить 150% податок на китайські товари, а потім виявляється, сюрприз, що на Китай припадає понад 70% всіх (!) імпортованих у Штати телефонів і комп'ютерів, і американці зовсім не горять бажанням чекати 2-3 роки, поки Apple перенесе свої заводи з Китаю назад (при цьому вони ще особливо і не рвуться на таких заводах працювати). Ось і доводиться тарифи на китайську електроніку терміново скасовувати. І так у всьому, спочатку лякаємо всіх десятками відсотків мит практично на весь американський імпорт, від чого фінансові ринки летять вниз, а мільйони простих американців з жахом спостерігають як їхні накопичення на старість вилітають в трубу, а потім терміново вводимо 90-денну паузу, щоб це запобігти, адже хто б міг подумати, що таке падіння американських акцій може статися (це сарказм, якщо що). Ні найменших ознак глибоко продуманої політики, крім хаотичних метань і можливих спроб заробити «трішечки» грошей на коливаннях фондового ринку для особливо наближених до «тіла».

Ще один висновок, який можна зробити з майже-100 президентства Трампа, це те, що чутки про неймовірну крутість Трампа як «укладача угод» виявилися сильно перебільшеними. Вся його «крутість» добре проявляється, коли інша сторона в переговорах значно залежить від Штатів і не має ресурсів протистояти тиску. Якщо ж така сторона не прогинається, з готовністю йде на ескалацію, як той же Китай, а то й відверто або завуальовано посилає американського президента куди подалі, як це було під час першого терміну Трампа з боку Північної Кореї, то тут «мачо» Трамп відразу здувається і відчуває себе дуже невпевнено, не маючи ні найменшого поняття, які кроки вжити далі. При цьому його ж радники, в силу протиріччя «вірні vs розумні», особливо не здатні допомогти своєму шефу. Як ми знаємо з історії, лихі «кавалерійські наскоки» дуже рідко працюють у складних міжнародних відносинах, але видно Трампу про це сказати або забули, або не наважилися.

Найяскравішим прикладом цьому є, звичайно ж, зусилля Трампа щодо припинення російсько-української війни. Я вже мовчу про його обіцянку зупинити її за «24 години», над якою не познущався тільки ледачий. Але навіть більш «реальні» терміни з його боку в 2-3 місяці, виявилися повністю знеціненими. Настільки розрекламований самим же Трампом підхід «подвійного ультиматуму», коли з одного боку, в якості примусу України до миру їй буде скорочена американська військова допомога, а з іншого боку Росії буде представлена загроза завалити Україну всією можливою зброєю, якщо на мирну угоду не піде вже Путін, закінчується повним пшиком. Що ми бачимо в результаті? Загрозу по відношенню до України Трамп не тільки озвучив, але й здійснив, чим змусив Зеленського багато в чому пом'якшити свої заяви з приводу можливого перемир'я. З іншого боку, здійснення загрози в бік Росії не спостерігається зовсім, американська допомога Україні не збільшена ні на йоту, більш того, немає навіть словесних обіцянок з боку Трампа з цього приводу. Натомість цього ми чуємо його численні висловлювання про мирні наміри Путіна, не підкріплені жодними практичними діями Росії. Звучать неодноразові заклики до європейців не нагнітати обстановку різкими антиросійськими заявами і чергові вимоги до України віддати в американське управління все більшу і більшу частину українських природних ресурсів та інфраструктури. Офігенне «мистецтво угод», на яких, за його запевненнями, Трамп собаку з'їв.

Незабаром, я вважаю, ми будемо мати можливість спостерігати ще одну подібну майстерну угоду. Я маю на увазі прямі переговори між США та Іраном, мало висвітлювані, і абсолютно даремно, в Україні. Оскільки отримання Нобелівської премії миру, про яку він так мріє, за припинення російсько-української війни Трампу в найближчому майбутньому явно не загрожує, то тепер у нього в ходу нова «фішка» - укладення «історичної» ядерної угоди з Іраном. Американська офіційна сторона зберігає повне мовчання з приводу цих переговорів, навіть сам Трамп, дуже великий любитель видавати бажане за дійсне, відбувається загальними фразами. Але зливи в іранських та американських ЗМІ, періодично коментовані в Ізраїлі, викликають в тому ж Ізраїлі дуже велику тривогу. Якщо Трамп прийме хоча б частину умов, озвучених Іраном, то це обіцяє дуже сильно змінити ситуацію на Близькому Сході в гіршу сторону. І шанси, що Трамп на таку угоду погодиться зовсім не нульові, в тому числі й тому, що по закінченню 100 днів йому вкрай необхідно пред'явити хоч якісь успіхи в міжнародній політиці.

Поки все, що Трамп може реально покласти в скарбничку своїх поточних досягнень – це боротьба з нелегальною імміграцією. Зменшення нелегальних переходів на мексиканському кордоні практично на 100% — це безсумнівний успіх, з цим не посперечаєшся, хоча можна сперечатися про методи, за допомогою яких адміністрація Трампа досягла таких вражаючих результатів. Але це успіх внутрішньої політики, цього явно мало на тлі хаосу, створюваного Трампом. І якщо «ядерний» електорат Трампа готовий пробачити йому будь-яку дурість, то ставлення до нього багатьох «хитких» виборців, які проголосували за нього як за менше зло в порівнянні з Харріс, змінюється значно, про що свідчать останні опитування громадської думки. Самому Трампу на це може і наплювати, при всіх його заявах про можливість третього президентського терміну, він сам добре розуміє марність такої затії. Але ось республіканську партію в цілому, яку вже через півтора року чекають часткові перевибори в Сенат, сумбурність і головотяпство Трампа і його команди ставлять у вкрай неприємне становище. Публічна критика політики Трампа обіцяє республіканським сенаторам великі проблеми з власним електоратом, з урахуванням масової підтримки Трампа серед простих республіканців. З іншого боку, підтримка судомних метань Трампа або деяких його відверто ідіотських заяв загрожує втратою симпатій з боку «хитких», які в багатьох штатах здійснюють вирішальний вплив на результат виборів. Так що багатьом сенаторам-республіканцям, яким належать перевибори в листопаді 2026 року, явно не позаздриш.

Зате для демократів, нарешті, з'явилися перші ознаки надії на краще. Партія, повністю деморалізована після нищівної поразки Харріс, набридла своєю «просунутою» прогресистською політикою величезній масі американців, знову сприйняла духом і починає себе відчувати набагато більш впевнено. Що цікаво, їм особливо нічого і робити не треба для дискредитації політики Трампа, він цілком успішно сам з цим справляється. Головне йому в цьому не заважати абсолютно нереалістичними закликами до імпічменту, численними судовими позовами через всякий його «чих» і тому подібними дурницями. Потрібно просто відійти в сторону і почекати з півроку-рік, і Трамп своїми «експериментами» у внутрішній і зовнішній політиці остаточно «закопає» себе, а заодно і всю республіканську партію. І тоді багатотисячні мітинги, які недавно пройшли в багатьох «демократичних» (тобто очолюваних демократами) американських містах, через якийсь період часу будуть збирати мільйони і, до того ж, по всій країні.

Загалом, 100 днів президентства Трампа, що наближаються до завершення, навряд чи можна охарактеризувати як успішні як для нього, так і для всіх Сполучених Штатів.