Science.City: що це дасть науці та бізнесу?

Конкурентоспроможність країни, її інноваційний розвиток неможливі без переходу на якісно нову модель економічного розвитку — економіку, що базується на знаннях. Ідеться про системний зсув у підході до розвитку держави, де рушієм зростання стають інновації, наука й технології.

У США цей злам відбувся у 1980-х роках, коли після ухвалення низки нормативно-правових актів, зокрема відомого закону Бай-Доула, приватні інвестиції в наукові дослідження вперше перевищили державні. Менш відомими, але не менш важливими стали й додаткові правові механізми, що регулювали передачу технологій та права інтелектуальної власності, зокрема Federal Technology Transfer Act (Федеральний закон про передачу технологій) 1986 року, які забезпечили ефективну взаємодію між наукою та бізнесом. Саме вони створили умови для вибухового зростання інновацій і зробили США лідером світової інноваційної економіки.

Українська система в правовому регулюванні та структурі бюджетного фінансування суттєво відрізняється від американської. Зокрема характерною особливістю США є потужний сектор приватної вищої освіти, що забезпечує університетам значну фінансову автономію та наближує їхню модель управління до бізнес-структур. Натомість федеральні дослідницькі лабораторії, які фінансуються з державного бюджету, за своїм статусом більше нагадують українські заклади вищої освіти та наукові установи. Саме ці лабораторії стали основними вигодонабувачами змін, закріплених у згаданих вище законах, які значно спростили для них комерціалізацію досліджень.

Україні також необхідні власні інструменти, які відповідатимуть специфіці правового поля та статусу державних наукових установ і університетів, а також враховуватимуть особливості перехідної економіки, що зазнає додаткового тиску від неспровокованої зухвалої військової агресії.

У цьому сенсі правовий режим урядового проєкту Science.City, в разі його запровадження, може стати аналогом американських реформ для української науково-інноваційної сфери. Він покликаний урегулювати ті правові обмеження, які сьогодні гальмують ефективну взаємодію науки з бізнесом, а також створити сприятливе середовище для розвитку економіки, що ґрунтується на знаннях. Уряд готує проєкт закону про Science.City.

Які проблеми вирішує Science.City?

Операційна діяльність державних наукових установ та університетів в Україні надмірно зарегульована, що створює серйозні бар’єри для ефективної співпраці з бізнесом. Зокрема невиправдано високим є фіскальний тиск: так, державні установи змушені сплачувати до 70% податків на дивіденди, отримані від комерціалізації наукових розробок, створених їхніми ж науковцями. Такий рівень оподаткування є унікальним і не застосовується до жодної іншої діяльності в країні.

Виконання реального науково-технічного проєкту на замовлення бізнесу часто потребує оперативного закупівельного процесу — придбання реактивів, матеріалів, обладнання. Проте довготривалі й складні процедури державних закупівель значно ускладнюють цю взаємодію: затягують терміни, позбавляють проєкти гнучкості та призводять до здорожчання. Часто єдиним виходом стає виконання робіт із використанням давальницької сировини (тобто сировини, наданої замовником для вироблення готової продукції), що влаштовує далеко не всіх замовників. Додаткові проблеми створює застаріла інфраструктура та складність доступу до матеріально-технічної бази.

У таких умовах природною є поява двох негативних тенденцій: відтоку інтелектуального капіталу з державного сектору та відмови приватного бізнесу співпрацювати з державними науковими установами й університетами.

Неконкурентне податкове навантаження на заклади вищої освіти та наукові установи істотно знижує їхню конкурентоспроможність, зокрема у залученні інвестицій та розвитку науково-дослідницької діяльності. Навіть якщо не враховувати 20% ПДВ, післясплати 5% військового збору, 22% ЄСВ від заробітної плати та 18% ПДФО працівник отримує 63 грн з кожних 100 грн у зарплатній частині потенційного проєкту. Для порівняння, коли послуги надаються через ФОП, податкове навантаження становить лише 3 грн на 100 грн залученого проєкту.

Такі нерівні конкурентні умови значно обмежують фінансові можливості для реалізації інновацій, ускладнюючи співпрацю з бізнесом і знижуючи потенціал для комерціалізації наукових розробок.

Які ж основні новели вводяться правовим режимом Science.City?

Усім відомий проєкт Дія.City, який отримує переважно позитивні відгуки з боку ІТ-галузі та вже демонструє відчутний стимулювальний вплив на її розвиток.

Так, згідно з даними Національного банку України, експорт комп’ютерних послуг 2024 року становив 6,4 млрд дол., що включає діяльність компаній-резидентів Дія.City. Дослідження Advanter Group, проведене на замовлення об’єднання резидентів Diia.City United, показало, що 98% компаній-резидентів позитивно оцінюють вплив Дія.City на розвиток бізнесу, а за 2023 рік його резиденти сплатили 8,5 млрд грн (Мінцифри).

Які основні стимули розвитку інновацій закладені в правовий режим Science.City? Насамперед — поширення правового режиму Дія.City на діяльність наукових парків, що істотно знизить податкове навантаження та підвищить конкурентоспроможність української прикладної науки, яка готова надавати науково-технологічні послуги бізнесу. Це дасть змогу створити сприятливі умови для залучення інвестицій і покращення співпраці між наукою та бізнесом.

Для стимулювання розвитку інноваційних виробництв і сприяння комерціалізації наукових розробок передбачаються такі податки: ПДФО — 5%, військовий збір — 5%, ЄСВ — 22% за мінімальної зарплати працівників наукового парку приблизно 800 євро. Порівняно з Дія.City такі зарплати можуть видатися незначними, але проти окладу старшого наукового співробітника в державній установі (17 640 грн, що на сьогодні еквівалентне 375 євро) це — вимога щодо збільшення заробітної плати співробітника, а отже, і сплачених державі податків, більш як удвічі.

Крім того, важливим аспектом є унормування оренди державного майна для наукових парків. Без упровадження для них так званої резидентської бізнес-моделі неможливо буде ефективно впорядкувати науково-дослідну інфраструктуру, яка занепадає через недостатнє державне фінансування, не кажучи вже про інфраструктуру, яка перебуває під постійними обстрілами. Тому відкриття можливостей для взаємовигідного партнерства між науковим парком і приватними компаніями без відчуження наукових лабораторій та обладнання в приватні руки є ключем до відновлення інфраструктури, налагодження роботи та створення зручного й комфортного робочого місця для науковця.

Включення наукових парків до цього режиму з урахуванням того, що держава через державні наукові установи та університети входитиме як співзасновник зі своїми правами інтелектуальної власності, дасть змогу активніше залучати ресурси, сприяючи ефективнішому використанню наукового потенціалу та прискоренню комерціалізації досліджень і технологій.

Чи не обмежує користь для держави така кількість пільг?

Історичний досвід підтверджує, що непряма вигода для економіки від підвищення інноваційності, що призводить до виробництва більшої кількості продуктів із високою доданою вартістю, значно перевищує витрати на пільги та інвестиції в дослідження й розробки (R&D). Без комерційної зацікавленості університети й науковці не шукатимуть партнерів для комерціалізації своїх досліджень і технологій, що значно обмежує потенціал їхнього впливу на економіку.

Водночас ефективне державно-приватне партнерство є ключовим чинником для успішної комерціалізації наукових розробок, незалежно від ринкової ситуації. А здатність компаній упроваджувати нові технології є основою довгострокового зростання економіки країни.

На сьогодні правовий режим Science.City вже пройшов громадське обговорення та доопрацьований і перебуває на погодженні в інших міністерствах. Наступний крок — передача до парламенту.

Я погоджуюся із заступником очільника Мінцифри Олександром Борняковим, який упевнений: якщо ми цього не зробимо, майбутнє української науки під великим питанням. Тож сподіваюся, що цей законопроєкт зареєструють і він потрапить до порядку денного. У разі ухвалення спеціальний податковий режим Science.City може почати працювати до кінця 2025 року.